4.2. Свідомість і самосвідомість

Предметом свідомості є не тільки зовнішній світ, але й сам суб’єкт, її носій. Тому важливим компонентом свідомості є самосвідомість, тобто усвідомлення людиною власних думок, почуттів, діяльності, потреб тощо. Самосвідомість розглядають у двох аспектах: по-перше, як усвідомлення людиною свого «Я», по-друге, як усвідомлення кожного акту свідомості.

Цей останній аспект у філософії Р. Декарта розглядається як єдине достовірне знання: можна сумніватися в усьому, крім того, що ти маєш сумнів. Сogito ergo sum – Мислю, отже існую. Цей факт стає початком достовірної реконструкції себе та світу. Таким чином, свідомість іноді фактично ототожнюється із саморефлексією.

Усвідомлення людиною самої себе як соціальної істоти базується на здатності дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших. Психично здорова людина певною мірою цікавиться думками інших людей, прагне до комунікації, тобто вона здатна коректувати власний образ та поведінку. Взагалі самосвідомість виконує функції самопізнання, самоспостереження і самоаналізу, самооцінки та саморегуляції. Ці процеси вказують на те, що людина обирає себе та несе відповідальність за свій вибір. Принаймні некласична думка (ніцшевська філософія, екзистенціалізм, антропологія ХХ ст.) акцентують увагу саме на свободі волі, свободі вибору як на суттєвій рисі людини.

Мислителі цих напрямів підкреслюють, що тільки людина здатна екс-центруватися, вийти за межі внутрішньої тілесної обумовленості своїх вчинків (Г. Плеснер). Свобода, відкритість, незавершеність людського буття проявляються у прагненні знайти певний зовнішній смисл існування у творчості, спілкуванні, релігії тощо. У зв’язку з тим, що самостійний вибір має як наслідок вагу відповідальності, люди іноді прагнуть «втекти від свободи» (Е. Фромм). Проте людина не може не обирати: відмова від вибору – це теж вибір (Ж.-П. Сартр).

Таким чином, самоідентифікація, самовизначення – це сутнісна якість людини, згідно з вченнями некласичної філософії.

Протилежної точки зору дотримуються філософи-постмодерністи (Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, Р. Рорті та ін.). Справа в тому, що самовизначення можна розглядати як результат пізнавальних процедур, оскільки людина сприймає себе, виходячи з уявлень про світ, суспільство, ідеал особистості, які панують у її оточенні, у культурі, до якої вона належить. Звідси можна дійти висновку, що наш вибір завжди опосередкований, запрограмований раніше з більшою чи меньшою часткою ймовірності. Марксизм та екзистенціалізм визнавали, що людина формується під впливом культурно-історичних умов. Але постмодерністи вважають, що культурне, і в першу чергу, мовне середовище формує наше несвідоме, його бажання, які зумовлюють особливості характеру та поведінки людини. Тобто саме можливість самостійності та свободи виглядає сумнівною. Людина має ілюзії відносно власної незалежності, оригінальності, але єдина свобода, яку вона насправді має – це іронічне ставлення до тих ролей, які їй доводиться грати протягом життя. Згідно із постмодерністським тлумаченням свідомість або потік свідомості постійно формується зовні, оскільки саме зовнішні фактори утворюють у нас думки, емоції, бажання, хоча цей потік завжди вислизає від остаточного визначення. Таким чином, людина вільна не тоді, коли вона обирає, а коли вона відмовляється від того, що вона «обрала».

Як видно, таке тлумачення призводить до втрати основи (за Р. Бартом – до «смерті суб’єкта»), до паралічу волі або, як прийнято казати,до втрати ідентичності людиною постмодерну.

Ця проблема пов’язана з політичною апатією, ставленням до політики як до шоу, прагненням «переописати» минуле власної країни або народу, нехтуванням моральними принципами, іронічним ставленням до інституту шлюбу (одностатевої сім’ї), а також відсутністю нових ідеологій, етичних систем, які б можна було протиставити старим.

На практиці відмова робити свідомий вибір «компенсується» тим, що люди все ж таки зупиняються на чомусь, керуючись, власними інстинктивними «первісними» бажаннями. З цим, до речі, пов’язаний спалах расизму, націоналізму навіть в економічно розвинутих країнах, а також релігійного фундаменталізму в країнах третього світу. Людина стає більш зручним об’єктом тиску. Маніпуляція її свідомістю – це реальний факт сучасності.