Детермінація свідомості

(чим зумовлюється виникнення та розвиток свідомості)

С ВІДОМІСТЬ

Зовнішні фактори Внутрішні фактори

Рис. 4.2. Свідомість

Функції свідомості:

інформаційна;

функція орієнтації;

творча;

регулятивно-управлінська;

відображення.

Фізіологічно людська свідомість пов’язана з діяльністю мозку. Мозок є матеріальним органом свідомості, його ушкодження позначається на діяльності свідомості. Однак цей орган не починає діяти сам по собі, подібно до того як функціонують, наприклад, залози внутрішньої секреції. Мозок має навчитися мислити під впливом соціокультурного середовища. Відомо, що дитина, яку з народження виховують тварини, сприймає суто тваринні форми поведінки. У розвитку свідомості важливу роль відіграла мова, інформаційно-знакова діяльність людини. Процеси становлення мови та свідомості людини важко відокремити один від одного як в історичному, так і в особистісному вимірах. Передумовою виникнення свідомості, безперечно, можна вважати практику, труд, бо свідомість забезпечує саму можливість цілеспрямованої діяльності, високих форм організації труда. Таким чином, виникнення феномену свідомості обумовлюється природними засадами – розвинутим мозком, організованим за певними штучними правилами способом життя, використанням знарядь праці і, нарешті, мовою.

Дослідження свідомості – це завдання, яке вирішують не тільки гуманітарні дисципліни, але й такі природознавчі науки, як фізіологія, нейропсихологія, психоендокрінологія, кібернетика і навіть фізика. Традиційний шлях природознавчого аналізу свідомості полягає в дослідженні діяльності мозку за допомогою електронних засобів та новітніх методів. Фахівці з інформатики, когітології, когнітивної психології прагнуть моделювати окремі функції мислення, використовуючи мікропроцесори, комп’ютерні томографи тощо. Утворюються складні нежорсткі моделі, які здатні на незапрограмовані дії. Проте свідомість неможливо обмежувати індивідуальними рамками. Гуманітарні дисципліни вивчають міфологічні та релігійні метафори, шляхи, якими свідомість проявляє чи об’єктивує себе в соціокультурній площині. Структура активності свідомості (рис. 4.3).

Рис. 4.3. Структура активності свідомості

Філософія розглядає свідомість у найбільш широкій перспективі. Одна з проблем – проблема соліпсизму (від лат. solusipse – тільки сам) – виникає у контексті філософського питання про співвідношення свідомості та буття. Справа в тому, що неможливо вийти за межі свідомості, щоб перевірити, чи правильно відображений у ній навколишній світ та чи існує він об’єктивно. Трансцендентальна філософія вважає,що закономірності, які відносять до об’єктивних, насправді є продуктом суб’єктивної сфери, тобто трансцендентального абсолютного „Я”, того рівня свідомості, який є загальним у всіх людей. Звідси слід зазначити, що людина замкнена у межах власної суб’єктивної свідомості. Існують різні методи подолання теоретичного соліпсизму. Наприклад, Р. Декарт вважав, що поняття досконалого Бога, яке міститься у свідомості, не дозволяє визнати Бога брехуном, отже він не може прищеплювати нам абсолютну неправду, як наслідок, у нас є певні основи для достовірного пізнання світу (деякі філософи вважають, що знання про об’єктивне існування світу є суто інстинктивним (Д. Сантаяна) та не може бути теоретично доведеним. Отже, Р. Декарт одним із перших сформулював принцип, який пізніше назвали антропним (від гр. anthropos – людина) і який відстоює гармонійність співвідношення буття та свідомості. Згідно з цим принципом, якщо в результаті дослідження ми отримали світ, який протиречить факту нашого існування, це дослідження не було вірним. Релігійне тлумачення антропного принципу, яке зустрічається у Р. Декарта, пов’язане з вірою у Творця, який спроектував світ, що відповідає потрібностям людини. Наукова інтерпретація передбачає, що на певному етапі еволюції природи з’явився спостерігаючий її розум, тобто свідомість є продуктом розвитку матерії.

У зв’язку з цим слід відзначити, що проблема свідомості принципово розмежовує матеріалістів та ідеалістів, бо вона залежить від рішення питання про співвідношення матеріального та ідеального. Матеріалісти дійсно вважають, що свідомість взагалі та мислення зокрема – це функція високоорганізованої матерії, хоча вони і не заперечують, що зміст свідомості має ідеальний, а не матеріальний характер. Але досі важко пояснити, яке матеріальне відчуття перетворюється в ідеальну думку. Ідеалісти припускають, що свідомість пов’язана з ідеальною субстанцією, абсолютом, тілесність розглядають як щось вторинне.

Властивості свідомості:

1. Суб’єктивність: будь-який стан свідомості завжди є чиїмось станом, тобто виявляє себе в суб’єктивній «обгортці».

2. Проблема «свідомість – тіло»: ніяке можливе повідомлення про ту чи іншу поведінку нейронів не зможе пояснити, чому, якщо дана саме така поведінка – ми відчуваємо, скажімо, саме біль, а не радість.

3. Селекційна перевага: свідомість надає нам значно більше можливостей задля встановлення розрізнень, що дозволяє організму впливати на світ вибірково.

4. Емерджентність: свідомість «виплескується» у результаті діяльності нейронів мозку, але потім живе своїм самостійним життям.

5. Нередукованість: коли я свідомо відчуваю біль, я не можу розділити своє відчуття та реальність фізичних процесів у своєму мозку, які викликали його.

6. Похідність: наскільки та яким чином ментальне залежить від фізичного та навпаки?

7. Єдність: можливість свідомості охоплювати та синтезувати у просторі та часі великий об’єм інформації.

8. Інтенціональність: свідомість завжди направлена на щось, тобто змістовна.

9. Аспектуальність: ми сприймаємо світ завжди під одним чи іншим кутом зору, у ракурсі центр/периферія.

10. Надлишковість: незамкнутість процесу мислення.

11. Настрій: стан свідомості завжди «огорнутий» у той чи інший настрій, емоцію.

12. Рефлексивність: я усвідомлюю себе, що знаходжусь у стані свідомості.

«Онтологія свідомості полягає в об’єктивних властивостях мозку, які здатні причинно зумовлювати суб’єктивні свідомі думки». (Дж. Сьорл) [133, c. 45]

За М. Мамардашвілі та О. П’ятигорським свідомість – це космічний феномен, котрий структурує себе у «машинах розуміння»: культурі, людині, концепціях, ідеях та ін. [97, c. 15]. Природа свідомості див. (рис. 4.4).

Онтологічний аспект проблеми свідомості	Гносеологічний аспект проблеми свідомості	Соціологічний аспект проблеми свідомості
Вчення про сутність свідомості; нейрофізіологія, кібернетика, біоніка, семіотика та ін.	проблема відносин між буттям і свідомістю, відбитим і відбиттям; - гносеологія, теорія відбиття, інформатика та ін.	Соціологія свідомості; соціологія науки, моралі, релігії, мистецтв та ін.

Рис. 4.4. Природа свідомості. Методологія дослідження свідомості

Ідеальність свідомості:

1. Відображення у свідомості не наочного образу предметів, а сукупності їх сутнісних ознак, функцій, внутрішніх зв’язків (що дозволяє перетворювати предмети та створювати нові).

2. Створення ідеальних конструкцій-моделей предметів.

3. Можливість фіксувати дійсність у її сутнісних, необхідних характеристиках.

4. Ідеальність – це здібність вносити незмінне у мінливе та навпаки. Структура ідеального (рис. 4.5).

Об’єкт

Свідомий акт Реальність внутрішніх переживань

Свідомості

Рис. 4.5. Ідеальне

Таким чином, ідеальне – це єдність необхідних та суттєвих ознак; це оперування Всезагальним. Воно не має просторово-часових параметрів і не фіксується за допомогою органів відчуття. Воно виявляє себе у можливості людського свідомого цілеспрямування та знаходить свій вираз у опредмечуванні ідеальної думки у природному матеріалі.

Розпредмечування – перенесення усередину смислових характеристик предметів з об’єктивної форми існування у ідеальну (інтелектуально-конструктивну).

У середині ХХ ст. у радянській філософії точилася гостра суперечка щодо природи ідеального. Одні філософи (Е. Ільєнков) вважали, що ідеальне – це опредмечування результатів діяльності людини, і є по суті специфічним класом матеріальних об’єктів соціальної об’єктивної реальності. Інші філософи (Д. Дубровський) вважали, що ідеальне є суб’єктивною властивістю живої особистості. Основні концепції свідомості подані у табл. 4.2.

Таблиця 4.2

Основні концепції свідомості [123]

Назва концепції	Основна ідея	Представники
Дуалізм	Існують лише два різновиди субстанції: свідомість (ментальне, духовне) та фізичні об’єкти	Платон, Декарт, Мальбранш та ін.
Логічний біхевіоризм	Бути в ментальному стані – це або певна поведінка, або диспозиція до певної поведінки	Скіннер, Гемпель, Райл та ін.
Ідеалізм	Фізичні об’єкти не існують незалежно від свідомості (людської та божественної)	Берклі, Гегель, Грін, Бредлі, Мактаггарт та ін.
Матеріалізм	Ментальні події мають відповідність певним подіям або станам мозку	Плейс, Девідсон, Хондріх та ін.
Функціоналізм	Бути в конкретному ментальному стані – це грати певну конкретну функціональну роль. Ментальні стани виступають причинами та наслідками один одного	Патнем та ін.
Двоаспектна теорія	Ментальне та фізичне – певні ознаки підґрунтя більш глибинної реальності, що лежить в основі речей, і яка сама по собі не є ані ментальною, ані фізичною	Спіноза, Рассел, Стросон та ін.
Емпіризм	Ніщо не є ментальним у тому відношенні, у якому воно є фізичним, і ніщо не є фізичним у тому самому відношенні, у якому воно є ментальним. Відно-шення між мозком і мисленням – емпірично випадкове	Пріст та ін.
Проблема соліпсизму (від лат. solusipse – тільки сам): як я можу бути впевнений, що поза моєю свідомістю існує незалежний від неї світ? Варіанти відповіді: 1) його гарантує Бог (Р. Декарт); 2) інстинкт об’єктивності (Д. Сантаяна); 3) відчуття залежності (Бл. Августин, Т. Аквінський).