Тема 3.Науково-методичні основи обґрунтування перспективного регіонального розвитку соціально-економічних систем.

Стратегія управління регіональним розвитком будуєть­ся з урахуванням результатів багатоаспектного аналізу стану регіону та його основних підсистем. На першому аналітичному етапі дослідження виявляються основні характеристики об'єк­та, чинники впливу та взаємодії в розвитку конкретних про­цесів, потім з'ясовуються тенденції розвитку та визначаються умови, за яких він буде оптимальним.

Для ефективного управління необхідно насамперед отримати комплексну і глибоку оцінку стану конкретного регіону. Потріб­но знати точний економічний та соціальний діагноз, щоб не по­рушити наявного балансу стабільності та підтримати нові починан­ня. Важливо з'ясувати сильні сторони не лише економіки, а й соціальної структури, якомога краще знати слабкі місця, оскільки саме там здійснюватиметься основна перевірка потенціалу влади.

Метод економічного районування. Під економічним райо­нуванням розуміють таке членування території країни, що вихо­дить з об'єктивних закономірностей територіального поділу праці, формування територіально-виробничих комплексів різних масштабів і структури, необхідності збереження екологічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки і культури національно-територіальних утворень і є найважливішою пере­думовою дійового регіонального програмування, проведення ефективної державної політики.

Метод типології і класифікації. Потреба в типології регіонів і територіально-виробничих комп­лексів виникає при розв'язанні багатьох завдань їх соціально-економічного розвитку. Наявність великої кількості територіальних одиниць різного таксономічного рівня зумовлює пошук типових і особливих рис, подібностей та відмінностей груп регіонів. Вияв­лення територій одного таксономічного рангу, що характеризую­ться якісно особливими регіональними ознаками, становить основу типологічного підходу до регіонального вивчення певних про­цесів соціально-економічного розвитку і природокористування.

Поняття «тип», «типологія», «типологізація» досить часто ви­користовуються в науковій літературі. Під типологією розу­міють метод наукового пізнання, що грунтується на поділі сукуп­ності об'єктів на групи за певними характерними властивостя­ми. Для проведення типології дедалі ширше застосовують фор­мальні методи класифікації. За їх допомогою можна визначити, належить чи не належить об'єкт до того чи іншого класу, по­чинаючи з простого віднесення об'єкта до класу відповідно до визначеного кількісного значення будь-якої ознаки і закінчуючи використанням складних методів розпізнавання образів за до­помогою персональної комп'ютерної техніки.

Методи оцінки економіко-географічного положення. Еконо-міко-географічне положення (ЕГП) є вирішальним чинником розміщення не лише великих промислових об'єктів, а й невироб­ничих елементів. Воно входить до переліку класичних чинників розміщення промисловості. Якщо інші чинники (ресурси, джерела енергії, робоча сила) можуть втрачати своє значення (наприклад, у разі надмірної кількості їх), то економіко-географічне поло­ження є стійким, перехідним.

Науково-методичні положення оцінки природно-господар­ського використання території. Кожна адміністративна область як територія залежно від ЕГП, площі, рельєфу та інших чинни­ків має багато характерних ознак. Вивчення відмінностей у природно-господарському використанні території потрібне для організації науково обгрунтованого управління процесом раціонального природо- і землекористування зокрема.

Методи визначення рівнів економічного і соціального роз­витку регіонів. Ефективність регіонального господарювання залежить від багатьох інших категорій розвитку регіонів. Най­більш характерною рисою є її зв'язки з рівнями економічного і соціального розвитку регіонів. Оцінка цих рівнів важлива для аналізу результатів регіонального дослідження.

Зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіо­нів — об'єктивна закономірність, яка ще більше виявляється внаслідок проведення політики регіональної інтенсифікації виробництва, підвищення його ефективності за рахунок удос­коналення територіальної організації господарства та ра­ціонального природокористування. Процес зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів розглядається як тенденція, як процес їх відносного зближення, а не нівелю­вання.

Методи визначення комплексності, спеціалізації, струк­турних зрушень регіонального розвитку. Комплексність розвитку суспільного господарства регіонів є необхідною умовою підвищення ефективності суспільного вироб­ництва та рівня життя населення. Як внутрішнє явище господарства регіону вона передбачає: поліпшення і вдосконалення форм організації виробництва; взаємозумовлене і збалансоване зрос­тання матеріального виробництва та галузей інфраструктури; послідовне дотримання принципів групового розселення, що сприяє раціональному використанню праці та підвищенню рівня життя населення; раціоналізацію внутрішньорайонних та міжре­гіональних економічних зв'язків; постійне вдосконалення сис­теми охорони природи та ефективного використання її ре­сурсів. Спеціалізація регіонів на виробництві певних видів про­дукції і розвитку відповідних галузей є важливим чинником зростання ефективності суспільного виробництва. В одних ви­падках вона залежить від природних умов, в інших — від доцільної діяльності людини і визначається сукупністю при­родно-географічних та суспільно-географічних чинників.

Нормативний метод управління передбачає використання науково обгрунтованих норм і нормативів. Ці поняття не то­тожні.

Норма — це встановлена гранична або середня кількість будь-чого, що допускається правилом, планом чи якоюсь кон­кретною умовою. Стосовно сфери виробництва норма — це науково обгрунтована міра витрат ресурсу на виготовлення одиниці продукту заданої якості в умовах перспективного пе­ріоду.

Норма є величиною динамічною, що змінюється внаслі­док удосконалення умов виробництва і встановлюється відпо­відно до очікуваного рівня техніки, технології та організації праці.

Норматив — це поелементна складова норми. Він характери­зує рівень використання ресурсів або частку витрат на одиницю площі, маси, обсягу.

Балансовий метод. Баланс — це система показників, які характеризують стан будь-якого явища, що постійно змінюється.

Балансовий метод використовують для ув'язки обсягу і структури суспільних потреб з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами. Балансовий метод застосовують прискладанні прогноз-планів для визначення основних пропорцій відтворення суспільного виробництва, його галузевої і терито­ріальної структури. Саме балансовий метод забезпечує взаємне узгодження всіх планових розділів і показників.

Програмно-цільовий метод в управлінні регіональним роз­витком — це система науково-методичних заходів, яка забезпе­чує розв'язання проблем міжгалузевого та міжрегіонального характеру шляхом ув'язування цілей з ресурсами. Його за­стосування передбачає: наявність проблеми і визначення мети; виділення системи, що реалізує цілі; розробку комплексної програми розвитку системи; створення механізму організацій­ної форми реалізації комплексної програми.

Питання для самоконтролю

1.Науково-методичні основи обґрунтування перспективного регіонального розвитку соціально-економічних систем.

2.Принципи системно-діагностичного аналізу регіонального розвитку.

3.Метод економічного районування.

4.Метод типології і класифікації.

5.Оцінка економіко-географічного положення і природно-господарського використання території.

6.Методи комплексної економічної оцінки регіонального розвитку.

7.Методи аналітико-розрахункового обґрунтування і моделювання регіонального розвитку соціально-економічних систем.

8. Програмно-цільовий метод у прогнозному обґрунтуванні та його оцінка .