7. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців.

Матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців має: забезпечувати комплектування апарату державних органів кваліфікованими та компетентними кадрами; створювати достатні соціально-економічні умови для належного виконання посадових обов’язків службовцями; стимулювати їх сумлінну працю в інтересах держави та суспільства; надавати адекватну компенсацію колишнім державним службовцям похилого віку за свідоме дотримання законодавчих обмежень, пов’язаних із попереднім проходженням державної служби, та за втрату заробітної платні і після припинення державної служби.

Матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців – це сукупність державно-правових гарантій для державних службовців та соціально-економічних заходів для їх реалізації.

Системою української державної служби передбачено такі основні напрями матеріального та соціально-побутового забезпечення державних службовців: оплата праці державних службовців; заохочення за сумлінну працю (грошові винагороди, почесні звання, державні нагороди і т. ін.); щорічні відпустки державних службовців (основні та додаткові); соціально-побутове забезпечення державних службовців; пенсійне забезпечення державних службовців та деякі інші напрями [40].

Матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців регулюється в розділі VII Закону України «Про державну службу».

Соціально-побутове забезпечення державних службовців передбачає, що державні службовці забезпечуються житлом у встановленому порядку з державного житлового фонду. Державні службовці, які займають посади першої – четвертої категорій, мають право на першочергове встановлення квартирних телефонів. Державні службовці та члени їх сімей, які проживають разом із ними, мають право користуватися у встановленому порядку безплатним медичним обслуговуванням у державних закладах охорони здоров’я. Ці самі заклади їх обслуговують після виходу на пенсію.

Оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання службових обов’язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю. Оплата праці державних службовців регулюється трудовим законодавством України: Кодексом законів про працю України (ст. 94-117), Законом України «Про оплату праці» тощо [41]. Проте оплата праці державних службовців має певні особливості, які й регулюються Законом України «Про державну службу» (ст. 33) та низкою постанов Кабінету Міністрів України.

Структура оплати праці державних службовців має такі основні складові: посадовий оклад;доплата за ранг;надбавка за вислугу років на державній службі;персональна надбавка; премія.

Джерелом оплати праці державних службовців є державний бюджет та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Розміри окладів державних службовців залежно від займаної посади були визначені постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» [42].

Розміри доплат за ранги були визначені № 57 постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268: «Про впорядкування оплати праці працівників апарату виконавчої влади, місцевого самовряду-вання, органів прокуратури, судів»[43], постанова КМУ «Про затвердження Положення про ранги державних службовців» від 19 червня 1996 р.[44] Доплата за ранг встановлюється одночасно з присвоєнням відповідного рангу державного службовця.

Розмір надбавки за вислугу років регулюється постановами Кабінету Міністрів України «Про надбавки за вислугу років для працівників органів виконавчої влади» від 20 грудня 1993 р. № 1049 та «Про порядок обчислення стажу державної служби» від 3 травня 1994 р. № 283.[45] Розмір надбавки встановлений у відсотках до посадового окладу залежно від стажу перебування на державній службі.

Пенсійне забезпечення державних службовців регулюється загальним пенсійним законодавством, а особливості призначення пенсій державним службовцям та їх пенсійного забезпечення регулюються Законом України «Про державну службу» (ст. 37, 37-1) та постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» від 31 травня 2000 р.

На одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [46], за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, – у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Пенсія державним службовцям у частині, що не перевищує розміру пенсії із солідарної системи, що призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Частина пенсії, що перевищує цей розмір, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Державний службовець, звільнений з державної служби у зв’язку з засудженням за умисне кримінальне правопорушення, вчинене з використанням свого посадового становища, або притягненням до відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, пов’язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», в таких випадках пенсія державному службовцю призначається на загальних підставах.

В указі Президента України «Про питання забезпечення діяльності членів уряду» від 16 березня 1994 р. N 89/94 зазначено текст не для друку. Даний нормативно – правовий акт не для публічного використання; важко говорити про прозорість даного органу.