4. Правовий статус державних службовців. Зміст та співвідношення понять «службова особа» та «посадова особа». Патронатні службовці.

Правовий статус державного службовця – це сукупність прав, обов’язків, свобод, обмежень, відповідальності, що встановлені законами і гарантовані авторитетом держави.

Правовий статус державного службовця характеризується наступним: права та обов’язки встановлюються, як правило, у межах компетенції органів, у яких вони перебувають на державній службі; діяльність державних службовців підпорядкована виконанню завдань, покладених на відповідний орган, і має офіційний характер; службові права та обов’язки характеризуються єдністю, тобто права одночасно є обов’язками, оскільки вони повинні використовуватися в інтересах служби, а обов’язки – правами, адже інакше обов’язки неможливо буде виконати; законні приписи і вимоги державних службовців повинні виконуватися всіма, кому вони адресовані; здійснення службовцями своїх прав та обов’язків гарантується законодавством; передбачено обмеження їхніх загальногромадянських прав з метою ефективності службової діяльності; для них передбачені певні пільги, а також підвищена відповідальність за здійснення правопорушень.

Згідно із Законом «Про державну службу» основними обов’язками державних службовців є наступні: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;збереження державної таємниці,інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної служби, а також інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи та підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість у роботі.

Крім обов’язків, кожен державний службовець має наступні права:користуватися правами і свободами, які гарантують громадянам України Конституція і закони України; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищих державних органах та у судовому порядку.

У процесі проходження державної служби державний службовець не має права: займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через посередників, крім випадків, передбачених чинним законодавством, або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює; виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою одержання за це винагороди у грошовому чи іншому вигляді; самостійно або через представника входити до складу керівних органів підприємства, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність; приймати подарунки чи послуги від фізичних або юридичних осіб у зв’язку зі своєю службовою діяльністю; брати участь у страйках чи вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу. Інші обмеження, пов’язані з проходженням державної служби окремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; в інших випадках, встановлених законодавством [24].

Регламентування прав та обов’язків державного службовця здійснюють за допомогою: типового довідника професійно-кваліфікаційних характеристик; посадових інструкцій; положень про організаційний підрозділ; контрактів; спеціальних правил поведінки і трудового розпорядку та ін.

Посадова інструкція – це документ, що визначає підпорядкованість державного службовця, його конкретні завдання та обов’язки, права та відповідальність.

Особи, винні в порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. До державних службовців застосовуються такі види юридичної відповідальності:

- матеріальна (статті 130, 133 Кодексу законів про працю України)[25];

- цивільну;

- дисциплінарна та майнова (Закону України «Про державну службу» [26]);

- адміністративна і кримінальна (Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України [27, 28]).

До початку 90-х років минулого століття у вітчизняному законодавстві і науково-правовій літературі вживався термін «службова особа». Вперше дефініція поняття «посадова особа» була сформульована Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року [26].

Проблема співвідношення «посадової особи» і «службової особи» набула особливої гостроти після прийняття Конституції України 1996 p., яка розмежувала ці поняття. Підтвердженням цьому є статті 19, 40 і 56 Конституції України.

Чинне законодавство не дотримується єдиної позиції щодо використання цих термінів. Зокрема. Закон України «Про Службу Безпеки України» ототожнює поняття «посадової» і «службової» особи [29].

Відповідно до статті 2 цього Закону «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.:

Посада – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця певної організації, на яку покладено встановлене законом та корпоративними актами коло повноважень.

Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно- розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Ознаки посадової особи: а) перебування на державній службі, оскільки Закон України «Про державну службу» визначає загальні засади діяльності лише державних службовців; б) заміщення посади в державному органі чи його апараті; в) виконання повноважень керівника або заступника керівника; г) здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій; д) виконання службових повноважень за рахунок державних коштів.

Особа, котра здійснює ці функції, постійно або тимчасово, вважається посадовою особою. Слід звернути увагу на те, що поняття посадової особи невід’ємне від поняття «посада». Саме перебування на певній посаді надає особі ті чи інші повноваження.

Посада, яку займає державний службовець, визначає зміст його діяльності й правове становище. Якщо особа не обіймає посади, то вона не може вважатися посадовою особою. Отже, посада поза певною організацією не існує.

Термін «службова особа» є ширшим за своїм змістом і визначається характером службової діяльності особи. Основним критерієм розмежування зазначених понять є характер владних повноважень, якими наділяються ці особи.

Залежно від обсягу і сфери владного впливу розрізняють лінійну та функціональну владу. Лінійна влада полягає у здійсненні багатьох управлінських функцій стосовно підлеглих, що дає змогу розпоряджатися трудовими і матеріальними ресурсами, тобто здійснювати внутрішнє управління (адміністрування), і, як наслідок, надає йому право представляти інтереси цілісної організаційної структури. Носіями цього виду влади виступають посадові особи.

Другу групу становлять особи, наділені функціональною владою, що забезпечує практичне здійснення службових завдань та окремих функцій управління. До цієї групи службовців слід віднести службових осіб. Ознаки службові особи: а) наявність спеціальних повноважень, закріплених нормативно-правовими актами; б) право давати вказівки обов’язкового характеру як для громадян, так і для установ, безпосередньо не підпорядкованих по службі; в) застосовувати заходи адміністративного примусу у випадках, передбачених законодавством.

В окремих випадках статус посадової особи і службової особи збігається, наприклад керівник та заступник керівника правоохоронних органів, державних інспекцій, головний санітарний лікар. Ці особи наділені як функціональною, так і лінійною владою, що дає право забезпечувати внутрішнє управління відповідними організаційними структурами і здійснювати нагляд за дотриманням законодавства суб’єктами, не підлеглими їм по службі, тобто поширювати свої дії на так званих «третіх осіб».

Отже, законодавче закріплення дефініцій «посадова особа» і «службова особа» надасть можливість усунути підміну цих понять у законодавстві та правозіїстосовчій практиці [22, с. 345].

Патронатна служба (від лат. patronatus – стан або права патрона) – в Україні складова частина загальної державної служби [30, с. 461].

На даний час законодавець не надає поняття патронатної служби. Чинний нині Наказ «Про Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців», прийнятий Національним агентством України з питань державної служби 13 вересня 2011 року не розкриває поняття патронатної служби, але закріплює перелік, основні вимоги, що висуваються до даних посад та обсяг їхньої компетенції [31].

У відповідності до статті 15 даного Закону «Про державну службу» Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду України мають право самостійно добирати і приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно зі штатним розписом і категорією, яка відповідає посаді (патронатна служба). Порядок перебування на державній службі таких осіб встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. «Про затвердження Порядку перебування на державній службі працівників патронатної служби членів Кабінету Міністрів України та голів місцевих державних адміністрацій» [32].

Прийняття на патронатну службу відбувається без проведення конкурсу. У разі необхідності для державного службовця патронатної служби може встановлюватися випробувальний термін, а також стажування з метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей. Строки і порядок випробування і стажування такі самі, як і для інших державних службовців.

Основними завданнями працівників патронатної служби членів Кабінету Міністрів України, голів місцевих державних адміністрацій є: підготовка необхідних матеріалів та документів для посадової особи, облік, аналіз кореспонденції, що надходить на її ім’я, підготовка відповідних проектів доручень, протокольних рішень тощо; надання окремих фахових консультацій, а також роз’яснень з питань діяльності посадової особи або органу (за дорученням посадової особи); взаємодія з підрозділами апарату, органами державної влади, органам місцевого самоврядування у розв’язанні питань, що виникають під час опрацювання доручень посадової особи та інші.

Члени Кабінету Міністрів України, голови місцевих державних адміністрацій утворюють патронатну службу в межах граничної чисельності працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України, центрального апарату міністерства, місцевої державної адміністрації та їх штатних розписів.

Структура, чисельність працівників і штатний розпис патронатної служби затверджуються Міністром Кабінету Міністрів України за погодженням з Прем’єр-міністром України, міністром, головою місцевої державної адміністрації.

На відміну від інших державних службовців, службовці патронатної служби звільняються із займаної посади у разі звільнення тієї особи, яка прийняла їх на службу. Особливість їхньої діяльності проявляється в тому, що вони працюють безпосередньо на посадову особу, а не на державний орган.

Працівники патронатної служби є державними службовцями. Серед патронатних службовців виділяють: керівника служби міністра, прес-служби, помічник – консультант народного депутата України, помічника керівника, радника і консультанта.

В цілому, якщо характеризувати патронатні посади, то можна сказати що вони є допоміжними стосовно того чи іншого політичного лідера [33, с. 8-9]. Завдання, обов’язки та повноваження керівників прес-служби, помічників, радників і секретарів визначаються чинним законодавством про державну службу та типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками.