5.Джерела господарського права та шляхи вдосконалення господарського права

Джерела права (форми права) – способи виразу існування юридичних норм.Види джерел права:

• юридична доктрина – наукові правові ідеї, принципи, теорії, що концептуально сформовані та містяться в працях та усних промовах учених-юристів, офіційно визнані у вигляді загальнообов'язкових положень (норм) для здійснення юридичної практики;

• нормативно-правовий акт – спеціально прийнятий компетентними органами законодавчої та виконавчої влади правотворчий документ, за посередництвом якого до системи господарського права вводяться господарсько-правові норми та який містить самі ці норми: Конституція та інші закони України, Господарський кодекс постанови Верховної Ради України, укази Президента України, локальні нормативні акти, декрети й постанови Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти, інші нормативні акти;

• правовий звичай – правила поведінки, що історично склалися й отримали офіційне визнання та забезпечення державним примусом;

• нормативний договір – згода двох чи декількох суб'єктів, що встановлюють права та обов'язки як загальні правила поведінки на майбутній (невизначений) час для невизначеного кола суб'єктів:

  • внутрішньодержавні договори (типові договори, типові статути, "формуляри", установчі договори про здійснення господарських товариств, статути господарських товариств і та ін.);

  • міждержавні (міжнародні) нормативні договори (угоди, конвенції, пакти та ін.);

• юридичний прецедент – рішення в конкретній справі суду чи адміністративного органу, яке відтворило норму для вирішення майбутніх аналогічних справ.

Шляхи вдосконалення господарського права

Зазначені обставини зумовлюють необхідність вдосконалення господарського законодавства, яке відбувається за чотирма основними напрямами:

- вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цей напрям передбачає необхідність врегулювання нових для господарської системи України відносин (конфлікту інтересів у господарських організаціях корпоративного типу; правового становища холдингових компаній; господарських товариств державної та комунальної форм власності) та врегулювання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до чинних нормативних актів; завданням цього напряму є також забезпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з врахуванням динаміки розвитку ринкових відносин і відповідно - прийняття нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років XX століття);

- вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрям передбачає істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відносин; зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності за умови такої реєстрації; підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів господарювання), які самостійно (але в межах, не заборонених законом) визначають напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання;

- вдосконалення господарського законодавства щодо його системи. Цей напрям передбачає вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та Цивільного кодексів (усунення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність до ГКУ; інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, законодавство про капітальне будівництво, законодавство про господарські договори тощо; консолідацію господарського законодавства прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин, - одного, який дозволяє усунути колізії в регулюванні певної категорії господарських відносин;

- гармонізація законодавства України з найдосконалішими міжнародними стандартами регулювання відносин у сфері господарювання, законодавства міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи й Європейський Союз). Так, Законом України від 18.03.2004 р. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» та підзаконними нормативно-правовими актами (Указом Президента України від 30.08.2000 р. «Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 02.06.2002 р. № 190 «Про погодження Рекомендацій з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України», Положенням про Центр європейського та порівняльного права, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2003 р. № 68/5 та ін.) передбачена низка заходів, спрямованих на забезпечення реалізації цього напряму вдосконалення вітчизняного законодавства [3, С. 43−45].