2014 рік

Спец. 6.030601 заочний факультет

Державний іспит “бакалавр”

ПИТАННЯ З КУРСУ “ЕКОНОМІКА І ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВА”

1. Інтегральний показник якості машин.

2. Види інвестицій та їх класифікація.

3. Сутність та склад основних виробничих фондів.

4. Методи оцінки основних виробничих фондів.

5. Склад та структура оборотних фондів підприємства.

6. Показники ефективності використання оборотних фондів підприємства.

7. Склад та структура кадрів підприємства.

8. Резерви та фактори підвищення продуктивності праці.

9. Виробнича потужність підприємства.

10 Диверсифікація виробництва.

11. Спеціалізація виробництва.

12.Собівартість продукції, класифікація витрат на виробництво.

2

Инвестиции являются неотъемлемой частью эффективного развития предприятия. Инвестиции – это, по сути, долгосрочные вложения капитала, целью которого является получение прибыли.- . Реальные инвестиции (покупка реального капитала на прямую в различных фирм): — приобретение материальных активов (основные фонды, земля), оплата услуг по строительству или реконструкции; — Капитальный ремонт основного фонда; — Покупка или вложения в нематериальные активы: различные лицензии, патенты, право пользования, авторские права, товарные знаки. 2. Финансовые инвестиции (косвенно покупается капитал через финансовые активы): — ценные бумаги, также через паевой инвестиционные фонд; — кредиты, которые были предоставлены фирме; — лизинг. 3. Спекулятивные инвестиции (приобретение активов только для возможного колебания или изменения цены): — покупка валюты; — драгоценные материалы (обезличены счета); — ценные бумаги (приобретение облигаций, сертификатов совместного инвестирования, акции). Классификация инвестиций по их основным целям: • прямые инвестиции • реальные инвестиции • нефинансовые инвестиции • портфельные инвестиции • интеллектуальные инвестиции (инвестиции которые связываются с обучением специалистов и проведения различных курсов) По срокам вложения: • краткосрочные – это вложения до одного года • среднесрочные – это вложения от 1 до 3 лет • долгосрочные – это вложения свыше 3 или 5 лет Для эффективного анализа и учета целесообразности инвестиций в то или иное дело нужно знать их классификацию на макро и микро уровнях. На практике да и в множественной литературе в плановой экономике большее распространение получила классификация вложений капитала по признакам целевого назначения: 1. на строительство производства; 2. на постройку культурных и бытовых учреждений; 3. на строительство зданий административного назначения; 4. на работы связанные с геологией; Формы воспроизведения основных фондов: 5. на строительство новых объектов; 6. на расширение и реконструирование действующих предприятий; 7. на перевооружение технической базы; Источники финансирования могут быть: 8. централизованные; 9. децентрализованные;-

3

Всякий виробничий процес являє собою взаємодію засобів праці, предметів праці та робочої сили. Засоби праці і предмети праці складають засоби виробництва, тобто матеріальні речові елементи виробничого процесу. Соціально-економічною формою, у якої засоби виробництва виступають на підприємствах, з’являються виробничі фонди. В результаті конкретної праці робітника виробничі фонди беруть участь у створенні споживчої вартості та вартості створюваного продукту.

В ході свого руху одна частина засобів підприємства постійно знаходиться у сфері виробництва, друга – у сфері обороту. Засоби виробництва, які функціонують у сфері виробництва, створюють виробничі фонди. При тому засоби підприємств створюють основні фонди, а предмети праці – оборотні фонди. Розпізнаною особливістю основних фондів, які складають найбільшу частину необоротних матеріальних активів підприємства, є своєрідність перенесення ними вартості на готовий продукт, що обумовлено характером функціонування засобів праці у виробничому процесі. Основними виробничими фондами підприємства називаються засоби праці, які неодноразово приймають участь у виробничих циклах, мають термін служби більш одного календарного року, зберігають при тому свою речову форму і поступово втрачають свою вартість, яка частинами, пропорційно їх зносу переноситься на вироблену продукцію. Сума коштів, яка необхідна для створення підприємства і забезпечення подальшого його функціонування, визначає величину авансованого капіталу у певне підприємство. Цей капітал призначається для придбання засобів виробництва і оплати праці робітників, відповідно він називається постійним і змінним. При тому капітал, що вкладається в придбання засобів праці (тобто основних фондів), приймає форму основного капіталу, використаний на оплату предметів праці і оплату праці робітників – форму оборотного капіталу. Основні виробничі фонди, в свою чергу, можна класифікувати за різноманітними ознаками. Найбільш поширена їх класифікація – за характером функцій, які вони виконують, – передбачає такі групи: 1. Будівлі. 2. Споруди. 3. Передавальні пристрої.

4. Машини і обладнання: силові машини і обладнання; робочі машини і обладнання;

вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабораторне обладнання; обчислювальна техніка; транспортні засоби; інструменти; виробничий та господарський інвентар. Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби – згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку ( Положення бухгалтерського обліку 7 “ Основні засоби “) класифікуються за такими групами:земельні ділянки;капітальні витрати на поліпшення земель;будинки, споруди та передавальні пристрої;машини та обладнання; транспортні засоби;інструменти, прилади, інвентар (меблі);робоча і продуктивна худоба;багаторічні насадження;інші основні засоби.

4

Облік основних фондів на підприємстві ведеться у двох напрямках:

1у натуральному виразі - здійснюється для визначення технічного складу основних фондів, виробничої потужності підприємства, ступеня використання обладнання;2) у вартісному виразі - необхідна для визначення загального обсягу, динаміки, структури основних фондів, розрахунку економічної ефективності вкладень, тощо. Головним елементом обліку основних фондів у вартісному виразі є їх оцінка, тобто визначення їх вартості в грошовому вимірі. Розрізняють таківиди вартості основних фондів:1) первісна - фактична вартість основних фондів на момент введення їх в дію або придбання: де Впридб - вартість придбання основних фондів, грн.;

Втранс - транспортні витрати на доставку, грн.;Вмонт - витрати, пов’язані з монтажем, грн.;Вінш - інші витрати, пов’язані з введенням основних фондів в дію, грн.

2) залишкова вартість - реальна вартість основних фондів , ще не перенесена на вартість готової продукції:

де Взн - вартість зносу (амортизації), грн.

3) ліквідаційна вартість - вартість основних фондів, яку підприємство очікує отримати від їх ліквідації (продажу) по закінченню терміну корисного використання за мінусом витрат, що пов’язані з процесом ліквідації.

4) амортизована вартість - вартість спрацювання основних фондів:

5) середньорічна вартість - вартість основних фондів з урахуванням строку їх фактичної експлуатації протягом року:

де ОФ_п - вартість основних фондів на початок року, грн.;

ОФвв - вартість основних фондів, введених в експлуатацію протягом року, грн.;

ОФ_виб - вартість основних фондів, що вибули з експлуатації протягом року, грн.;

Т - відповідна кількість місяців.

5

Для забезпечення безперебійного процесу виробництва на підприємстві, крім основних виробничих фондів, потрібні предмети праці, які виступають у вигляді оборотних фондів.

Оборотні фонди — це частина виробничих фондів, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, при цьому переносять усю свою вартість на створювану продукцію і змінюють свою натуральну форму. Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються на готову продукцію, становлячи її матеріальну основу, або сприяють її створенню.

Оборотні фонди перебувають у постійному русі (обороті), починаючи від надходження предметів праці на склад підприємства до отримання готової продукції та переходу її у сферу обігу (реалізації). У плановій та обліковій практиці оборотні фонди поділяють на:

а) виробничі запаси;

б) незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;

в) витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. У загальному обсязі оборотних фондів вони становлять до 70 %. До складу виробничих запасів входять:

— сировина;

— основні та допоміжні матеріали;

— куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби;

— паливо;

— тара і тарні матеріали

— запасні частини для ремонту;

— інші матеріали.

У складі запасів окремою групою виділяють малоцінні та швидкозношувані предмети, термін використання яких не перевищує одного року. В основному це засоби праці.

Незавершене виробництво — це ті предмети праці, які перебувають у процесі виробництва на різних стадіях оброблення безпосередньо на робочих місцях у цехах, на дільницях або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

До напівфабрикатів власного виготовлення належать ті предмети праці, які повністю були оброблені в одному виробничому підрозділі (цеху), але подальше оброблення повинні пройти в інших підрозділах (цехах), наприклад, поковки, штампування, відливки заготівельного виробництва на машинобудівних підприємствах.

Витрати майбутніх періодів не є речовим елементом оборотних фондів. Вони являють собою грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені частинами в наступних періодах. Це витрати на проектування та освоєння нових видів продукції, раціоналізацію та винахідництво, проектування різних удосконалень виробництва, придбання науково-технічної, економічної, комерційної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Співвідношення окремих елементів оборотних фондів до загального їх обсягу характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру, яка формується під впливом цілого ряду факторів (характеру виробництва, особливостей продукції та технології її виготовлення, умов забезпечення підприємства сировиною та матеріалами тощо). Ця структура з часом змінюється.

6

Оборотні засоби становлять значну частину виробничих фондів підприємства. Основною характеристикою ефективно­сті використання оборотних засобів є швидкість їх обертання, або, інакше кажучи, оборотність. Саме від оборотності зале­жить величина необхідних підприємству грошових коштів для забезпечення безперервності процесу виробництва та реаліза­ції продукції.

Для оцінки ефективності використання оборотних засобів застосовують такі показники оборотності.

1. Коефіцієнт оборотності (Коб) характеризує кількість оборотів оборотних засобів за певний період, як правило, за рік. Обчислюється за формулою:

де Q - річний обсяг реалізованої продукції за собівартістю, грн.;

- середньорічна вартість залишку оборотних засобів підприємства, грн.

Середньорічна вартість залишку оборотних засобів () обчислюється за формулою:

де - середньомісячні залишки оборотних засобів підприємства, грн.

Вартість середньомісячного залишку оборотних засобів () можна обчислити за формулою:

де та - вартість оборотних засобів підприємства на початок та кінець місяця відповідно, грн.

(3.18) (3.20)

2. Коефіцієнт завантаження (Кзав) є величиною, оберне­ною до коефіцієнта оборотності. Він показує, скільки оборот­них засобів припадає на одну грошову одиницю реалізованої продукції, і визначається за формулою: Тривалість обороту (t_об) характеризує тривалість одно­го обороту оборотних засобів підприємства в днях і обчислю­ється за формулою: де Д_к - кількість календарних днів протягом року;К_об— кількість оборотів оборотних засобів протягом року.

. Рентабельність оборотних засобів (Rоз) характеризує ефективність використання підприємством оборотних засобів і показує, скільки прибутку припадає на 1 грн. коштів, спрямо­ваних на формування оборотних засобів. Показник обчислю­ється за формулою:

де Под - прибуток підприємства від операційної діяльності за підсумками роботи за рік, грн.;

- середньорічна вартість оборотних засобів підприєм­ства, грн.

7

Поняття, склад і структура кадрів підприємства

Всім відома фраза В«Кадри вирішують всеВ», і з цим не можна не погодитися. При неправильно підібраних кадрах, підприємство чи організація не зможуть ефективно працювати. Кожне підприємство при цьому має свої особливості. В умовах ринку і посилюється конкуренції проблеми, пов'язані з кадрами, стають особливо актуальними. Будь-яка організація може досягти найвищих цілей, будь-яких прибутків за наявності однієї умови - якщо у неї є фахівці, здатні вирішувати поставлені завдання. Так що ж таке кадри підприємстві?

Під кадрами підприємства розуміється сукупність працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, зайнятих на підприємстві і вхідних у його обліковий склад. В обліковий склад включаються всі працівники, прийняті на роботу, зв'язану як з основною, так і не основною діяльністю.

У залежності від виконуваних ними функцій кадри підприємства поділяються на такі категорії: робочі основні та допоміжні, керівники, спеціалісти, службовці.

До фахівців відносяться особи, здійснюють технічне й організаційне обслуговування, керівництво виробництвом і обслуговуванням. Це працівники, зайняті інженерно-технічними, економічними роботами: бухгалтери, економісти, інженери, юридичний консультант, техніки, механіки і т.д.

Молодший обслуговуючий персонал (МОП) - це працівники, які виконують роботи з утримання чистоти на підприємстві, по обслуговуванню апарата керування, а також інші підсобні робітники (двірник). До учнів відносяться особи, що проходять виробниче навчання, чи частково беруть участь у виробництві.

До службовців відносяться працівники, здійснюють фінансово-розрахункові, постачальницько-збутові й інші функції; здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування: агенти з постачання, секретарі-друкарки, касири, діловоди, експедитори та ін Кваліфікація працівника визначається рівнем спеціальних знань і практичних навичок і характеризує ступінь складності виконуваного їм конкретного виду роботи.

До керівників відносять робітників, займають посади керівника підприємства. Це особи, наділені повноваженнями приймати управлінські рішення і організовувати їх виконання. Вони підрозділяються на лінійних, які очолюють відносно відособлені господарські системи, і функціональних, які очолюють функціональні відділи або служби. За рівнем, займаному в суспільно системі управління народним господарством, всі керівники поділяються на: керівників низової ланки (Майстри, виконроби, начальники невеликих цехів), середньої ланки (директора підприємств, генеральні директори об'єднань, начальники великих цехів) і вищої ланки (керівники фінансово-промислових груп, генеральні директори великих об'єднань, керівники функціональних відділів міністерств, відомств).

До робітників відносять працівників підприємства, безпосередньо зайнятих створенням матеріальних цінностей або наданням виробничих і транспортних послуг. Робітники підрозділяються на основних і допоміжних. До основних відносять тих, хто безпосередньо виконує виробничі процеси по виготовленню продукції, а до допоміжним - робітників, що зайняті обслуговуванням устаткування, транспортуванням матеріалів, що працюють в основних цехах.

Кжна категорія працівників у своєму складі передбачає ряд професій, які в свою чергу представлені групами спеціальностей. Усередині спеціальності працівників можна розділити по рівню кваліфікації.

Професія - це сукупність спеціальних теоретичних знань і практичних навичок, необхідних для виконання певного виду робіт у якій-небудь галузі виробництва.

Спеціальність - це вид діяльності в межах даної професії, яка має специфічні особливості і жадає від працівника спеціальних знань і навичок.

Кваліфікація - це сукупність знань і практичних навичок, що дозволяють виконувати роботи певної складності.

За рівнем кваліфікації робітників можна розділити на: некваліфікованих, малокваліфікованих, кваліфікованих і висококваліфікованих. Кваліфікація робітників визначається розрядами. Співвідношення перерахованих категорій працівників у загальній їх чисельності, виражене у відсотках, називається структурою кадрів .

З метою аналізу структури кадрів визначається і порівнюється питома вага кожної категорії працівників dPi із загальною середньоспискової чисельністю персоналу підприємства P (Формула 1.1).

dPi = Pi/P або dPi = (Pi * 100)/P. (1.1)

де Pi середньооблікова чисельність працівників i категорії, людина.

Структура кадрів також може визначатися за віком, статтю, рівнем освіти, стажу роботи, кваліфікації та іншими ознаками.

Професійно-кваліфікаційна структура службовців підприємства знаходить своє відображення в штатному розкладі. Штатний розклад підприємств та організацій - це документ, щорічно затверджується керівником підприємства і представляє собою перелік згрупованих по відділам і службам посад службовців з указівкою розряду (категорії) робіт і посадового окладу. Перегляд штатного розкладу здійснюється протягом року шляхом внесення в нього відповідних змін за наказом керівника підприємства.

У практиці обліку і планування кадрів розрізняють явочний, списковий та середньосписковий склади.

Облікова чисельність працівників підприємства це чисельність працівників облікового складу на визначене число чи дату з обліком прийнятих і вибулих у цей день працівників.

Явочна чисельність - це кількість працівників облікового складу, що з'явилися на роботу. Різниця між явочним і обліковим складом характеризує кількість добових простоїв (відпустки, хвороби, відрядження і т.д.)

Середньооблікова чисельність працівників за місяць визначається шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день місяця, включаючи святкові

Ф р.т. = Ч вЂ‹вЂ‹ з.п. * Т р.в. (1.2)

Кадри підприємства не є постійною величиною: одні працівники звільняються, інші приймаються на роботу. У цей зв'язку визначається коефіцієнт плинності кадрів КТ (формула 1.3):

КТ = Ч (ув.)/ССЧ * 100%, (1.3)

де КТ-коефіцієнт плинності персоналу;

Ч (ув.) - кількість звільнених за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни за досліджуваний період (з причин, не викликаних виробничою або загальнодержавної потребою, наприклад з перекладу або скорочення);

ССЧ - середньоспискова чисельність персоналу за досліджуваний період.

Використовуючи середньоспискову чисельність працівників можна визначити коефіцієнт стабільності персоналу (Формула 1.4) і коефіцієнт сталості персоналу (формула 1.5):

Кс = Чз/Чк * 100%, (1.4)

де Кс-коефіцієнт стабільності персоналу;

Чз - число співробітників певної категорії, прийнятих в якості заміни (заміщення), пройшли період адаптації;

Чк-загальна чисельність працівників розглядуваної категорії.

Кпк = Чог/ССЧ * 100% (1.5)

де Кпк-коефіцієнт сталості кадрів;

Чог-чисельність співробітників, перебувають у списковому складі весь звітний рік.

Для керівництва підприємства важливо знати причини звільнення працівників. Стабільність кадрів - запорука успішної роботи підприємства. Добровільні звільнення крім фінансових втрат посилюють погану репутацію організації.

10

Диверсифіка́ція (новолат. diversificatio — зміна, різноманітність; від лат. diversus — різний і facere — робити) —Володіння найрізноманітнішимифінансовими активами, кожен з яких має різний рівень ризику, з метою зниження загального ступеня ризику портфеля в цілому.

Розподіл інвестицій і ризиків з різних ринків, фінансових інструментів і стратегій торгівлі.

Загальна ділова практика, направлена на розширення номенклатури товарів і послуг та/або географічної території, для того, щоб розподілити ризик і знизити залежність від циклічності бізнесу.

Спосіб розвитку підприємства, що полягає в освоєнні виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг, що включає не просто диверсифікацію товарних груп, але й розповсюдження підприємницької діяльності на нові та не пов'язані з основними видами діяльності фірми.^[1]

Ефективність здійснення диверсифікації безпосередньо залежить від своєчасної орієнтації на види товарів, робіт, послуг, які мають попит і є конкурентоздатними. Оцінка результатів діяльності підприємства пов'язана з розробкою методики отримання, аналізу та надання інформації, яка стосується освоєння нових технологій, видів продукції, діяльності ринків та інших видів і напрямків діяльності, а також виявлення закономірностей визначення стану досягнення мети проведення диверсифікації.

Щоб визначити, чи справді диверсифікація назріла і виправдана, необхідно оцінити ефективність підрозділів компанії як самостійних підприємств. Диверсифікація у нові напрямки повинна підвищувати ефективність існуючих і нових підрозділів компанії. Імовірність отримання результату 1 +1 = 3 зростає, якщо диверсифікація відбувається в галузі з конкурентно значущим збігом ланцюжків цінності; це дозволяє знизити витрати, обмінюватися технологіями і досвідом, створювати цінні компетенції і можливості і ефективно використовувати наявні ресурси (наприклад, репутацію бренду). «Прийнявши рішення про диверсифікацію, компанія вибирає напрями розширення - у родинні чи неспоріднені галузі» Родинними вважають ті компанії, у яких існують конкурентно значущі збіги видів діяльності, що їх утворюють ланцюжки цінності. Хоча спорідненість має стосунок до потенційної можливості розподіляти і передавати ресурси і здібності від одного бізнесу до іншого, не існує однозначних критеріїв, які дозволили б визначити чи є дві галузі родинними, - все залежить від компанії, що проводить диверсифікацію. А навпаки, один з найважливіших джерел створення вартості в диверсифікованої фірмі - здатність застосувати загальні управлінські можливості, системи стратегічного менеджменту та процеси розподілу ресурсів між різними бізнесами. Такого роду економія залежить від наявності стратегічних, а не операційних загальних властивостей різних бізнесів всередині диверсифікованої корпорації.

Цілі диверсифікації

— завоювання нових ринків збуту продукції;

— розширення асортименту продукції;

— покращення фінансового та економічного стану підприємства;

— відповідність виробництва потребам ринку, що постійно змінюються;

— страхування підприємства від ризику вступу продукції до стадії спаду життєвого циклу;

— підвищення конкурентоспроможності підприємства;

— оновлення науково-технічної бази підприємства;

— більш повне завантаження виробничих потужностей.

Види диверсифікації

За Ф. Котлером виділяють три види диверсифікаційних процесів:

1. Концентрична (вертикальна) -підприємтсво виробляє товари, які як в технологічному, так і в маркетинговому аспекті пов'язані зі вже існуючими товарами фірми. Приклад - корпорація en:General Motors, яка відрізняється найвищим рівнем вертикальної диверсифікації - власна продукція становить близько 65% загальної вартості автомобіля.

Переваги концентричної диверсифікації:

гарантія поставок технічних і матеріальних ресурсів;

тісний контакт з кінцевими споживачами; контроль всього ланцюга виробництва - від сировини до готової продукції;

стабільність господарських зв’язків у межах підприємства.

Недоліки концентричної диверсифікації

— постійне вдосконалення виробництва потребує значних витрат, що стає головною причиною перевищення вартості ресурсів за середньоринкову;

— негативні зміни зовнішнього середовища прямо впливають на взаємозалежність підрозділів та погіршують становище підприємства;

— зменшення впливу конкуренції через обмеженість ринку збуту.

Сьогодні спостерігається тенденція до зниження рівня концентричної диверсифікації: підприємства виробляють самостійно меншу кількість компонентів та комплектуючих - вони купують їх на ринку.

2. Горизонтальна диверсифікація - розширення власного асортименту продукції виробами, які не пов'язані з тим, що випускається, але створюють зацікавленість існуючих клієнтів. Горизонтальна диверсифікація передбачає освоєння нових ринків та сфер бізнесу, які задовольняють потреби вже існуючих клієнтів. Переваги горизонтальної інтеграції полягають у різнобічному аналізі та задоволенні потреб споживачів, при якому досягається ефект синергізму - сукупність видів діяльності дає більший ефект, ніж окремі види діяльності. Приклад - компанія, що займається пасажирськими перевезеннями, входить до туристичного бізнесу та надає послуги з туристичного обслуговування. Ефект стратегії горизонтальної диверсифікації виявляється в тому, що види бізнесу, якими займається підприємство, є взаємопідсилюючими. Ризик застосування стратегії горизонтальної диверсифікації полягає в тому, що ринок збуту, який підприємство охоплює всебічно, може раптово зменшитися -тоді буде необхідно докорінно змінювати напрям діяльності.

3. Конгломератна диверсифікація - поповнення асортименту компанії виробами, що не пов'язані ні з технологіями, які застосовуються, ні з ринками, на яких працює фірма, ні з існуючими потребами споживачів. Цей вид диверсифікації потребує найбільших фінансових витрат і може застосовуватися лише великими, прибутковими підприємствами.[12]

Мотиви конгломератної диверсифікації:

— раціональне використання фінансових ресурсів. Грошові потоки, що надходять від підрозділів стагнуючих галузей, можуть бути використані галузями, що зростають;

— можливість придбання нового бізнесу по низькій ціні, які існують у галузях, що знаходяться на стадії спаду, коли фірми прагнуть швидковийти із бізнесу, мінімізуючи майбутні втрати;

— зниження ризику. У підприємства зникає залежність від ризику спаду попиту на товари, через наявність інших виробництв;

— захист від поглинання. Конгломеративна диверсифікація робить фірму стійкою та недоступною щодо поглинання.

Недоліки конгломератної диверсифікації:

— труднощі в регулюванні різних видів бізнесу та підрозділів;

— складність аналізу стратегічних проблем;

— проблематичність оцінки стратегічних планів.[13]