У подібній роботі застосовуються деякі техніки гештальт- процесингу: поєднання протилежностей, повернення втрачених частин та прояснення сутностей.

У поєднанні протилежностей мається на увазі, що клієнт розколотий на половини, у кожній з яких є тільки частина його якостей та свідомості. Ці половинки частіше за все сваряться або мають проблеми, тому що кожній не вистачає якостей іншої. Для цієї техніки фасилітатор вдає, що клієнт може спостерігати та керувати цими частинами на відстані. Встановлюється, що це за частини, що вони роблять, які в них якості тощо. Потім працюють над тим, щоб поліпшити спілкування між ними: їм потрібно приймати одна одну такими, які вони є, та цінити одна одну, повинен існувати певний взаємообмін, і вони повинні розуміти свої стосунки. Зазвичай поєднання протилежностей призводить до того, що половинки знову зливаються в одне ціле. Або, щонаймен¬ше, їх заохочують краще працювати одна з одною, ділитись інформаці¬єю, співпрацювати в майбутньому.

В основі дій фасилітатора лежить той принцип, що щось ціле роз-колоте на протилежні частини. Цей розкол створює постійну боротьбу між ними. Завдання полягає в тому, щоб з'єднати частини: спочатку ви-знають, що частини існують, а потім визначають, що саме їх розділяє. Ні частина А, ні частина Б не є цілісними та бездоганними. Спочатку клієнт може відчувати, що частина А абсолютно небажана і що він хоче позбавитись її, а частина Б - його справжнє Я. Ці частини розділені нестачею прийняття одна одної, взаємодії та розуміння. Така ситуація зберігається до тих пір, поки клієнт не зможе прийняти обидві частини такими, які вони є, і коли частини зможуть прийняти одна одну. Незва-жаючи на первинну думку клієнта, виявляється, що у частини А є якос¬ті, яких бракує Б, і навпаки.

«Якщо (частина А) могла б говорити з (частиною Б), що б вона ска-зала?» Заохочуйте розмову, прагніть того, щоб частини відповідали на повідомлення тощо. Клієнту не обов'язково робити з цього виставу, але якщо він хоче зобразити це в особах, прекрасно. В основному, клієнт повинен вислухати те, що хочуть сказати обидві частини, а не намагатись логічно побудувати їх розмову. Може знадобитись виробити угоду, за якою частини будуть обмінюватись якостями.

Як тільки частини почали змішуватись, змініть своє мовлення: описуйте якості однієї частини в словах та інтонаціях іншої і, нарешті, звертайтесь до клієнта як до цілісної особистості: «Тепер, коли в тебе є всі якості ... , і ти можеш ... , як зміниться твоє життя?»

Клієнт повинен навчитись вибирати собі якості будь-якої з частин. Можливо, він захоче зберегти дві окремі частини, щоб застосовувати їх у різних ситуаціях. Або, можливо, він захоче розформувати їх та вико-ристовувати їх складові.

У поверненні втрачених частин ми виходимо з того, що є частина клієнта, яку він десь загубив або забув. Можливо, під час значних по¬дій у своєму житті він відділив від себе частину та залишив її існувати окремо, і, можливо, вона все ще перебуває в тому моменті часу. Один із способів знайти саме моменти втрати частин - попросити людину переглянути своє життя та помітити моменти великих змін. Інша мож¬ливість - ситуація, що він дав її іншій людині, наприклад, у стосунках, і вона залишилася з цією людиною. Частина може перебувати у поетич¬ному, казковому місці: «у блисканні моря на сході сонця», «в очах ди¬тини». Коли частина знайдена, треба піти та зустрітись з нею.

У проясненні сутностей можна звертатись до частин свідомості як до окремих цілісних істот. Зазвичай встановлюється, хто вони насправ¬ді, як сюди потрапили, чим займаються тощо. Фасилітатор допомагає їм зрозуміти, чому вони застрягли там, де їм не місце, і вони, як пра¬вило, відходять. Спільне правило полягає в тому, що людина може до-сліджувати тільки ту частину себе, яку може виділити та розглянути як окрему. Можлива пастка у процесингу такого типу - саме те, що в ньо¬му проводиться розділення. Особистості зазвичай краще бути цілісною, а не розколотою на частини. Ми говоримо про «частини» в техніках, щоб допомогти змінам, але ми завжди повинні скласти частини разом, коли техніка завершена.

Процесинг уявлення. Є ціла група технік, в яких особистість ство¬рює або змінює щось прямо у своєму внутрішньому всесвіті: уявляє або придумує щось або змінює своє сприйняття того, що вже є в її пам'яті. Тут особистість розуміють як причину того, що з нею відбувається.

Основна форма «процесингу уяви» - просити клієнта створювати, змінювати та знищувати речі, пов'язані з темою, над якою йде робота. У людини можуть бути труднощі з уявленням того, з чим існують проб¬леми в реальному житті (лисому важко уявити собі волосся в себе на голові, а соромливому - уявити себе товариським та компанійським). Якщо людина нав'язливо тримається за щось, може бути дуже корис¬ним створювати реальність та «вкидати» її в цю реальність.

Перший крок у процесингу сприйняття - зібрати інформацію щодо того, як особистість будує свою реальність. Тут для фасилітатора важ-ливо володіти знаннями про системи сприйняття - зорову, слухову, кі-нестетичну, нюхову, смакову та їх елементи; знати розбіжності між аб-стракціями та реальними сприйняттями.

Часто набір особливостей сприйняття, пов'язаний із поточним проблемним станом, відрізняється від набору бажаного стану. Зазви¬чай є якісь особливості, ключові для відмінностей між цими станами. У клієнта може бути маленька, сіра та далека картина себе, і через це він може сам собі не подобатись. Якщо він зробить картинку себе біль¬шою, кольоровішою та ближчою, його сприйняття себе може зміни¬тись. Коли людина дізнається, що вона керує власним сприйняттям та уявленнями, це часто стає одкровенням та тривалою, потужною зміною саме по собі.

Залученість та відстороненість. Залученість (асоціація) - коли людина перебуває всередині чогось, поєднана з ним як активний учас¬ник. Відстороненість (дисоціація) - коли вона перебуває зовні чогось, відсторонена та спостерігає за ним. У житті існує дуже простий прин¬цип: корисно бути залученим у те, чого бажаєш, та відстороненим від того, чого не бажаєш.

Проблеми з травматичними подіями бувають тоді, коли людина за-лишається постійно залученою в подію, повторює її запис у теперішньо-му, хоч вона давно закінчилась. Повторне переживання події виправляє це, відсторонюючи її: вона перетворюється з постійно активного меха-нізму на навчальні переживання.

Можна використовувати зорові особливості, щоб керувати проце¬сом. Якщо ви бачите своє тіло ззовні, ви відсторонені. Якщо ви бачи¬те все своїми очима, ви залучені. Якщо тіло відчуває щось неприємне, то на таку ситуацію зручніше дивитись ззовні. Мова тіла людини змі¬нюється залежно від того, залучена вона чи відсторонена. Відстороне¬на людина відкидається назад та звертає свій погляд у далину. Залучена людина нахиляється вперед та звертає свій погляд усередину. Ви може¬те помітити зміну, коли ваш клієнт переходить з одного стану в інший.

Один із прямих способів обійти обмеження - просто вдати, що обійшов його. Особистість створює свою реальність, якщо ми заохо¬тимо її створити всередині те, чого вона бажає, то, скоріше за все, це виявиться й зовні. Якщо людина діятиме так, нібито її розумовий образ реальний, вона напевно втілить його.

Переключення сценарію - швидкий спосіб установити інший на-прямок. Його сутність у тому, щоб змінити сценарій, якого клієнт не хоче, на той, що приносить йому добрі відчуття. Це досягається за до¬помогою декількаразового переключення з одного сценарію на інший. Для переключення потрібні дві картинки: одна - це ситуація, в якій лю¬дина погано почувається, інша - бажаний стан, в якому вона почува¬ється добре. У теперішню ситуацію клієнт залучений, він спостерігає її власними очима, а бажана ситуація відсторонена та спостерігається від-сторонено. Ми дізнаємось усі особливості сприйняття, пов'язані з «по-ганою» картинкою: відстань, колір, напрямок, чіткість, об'ємність, на-явність країв тощо; потім установлюємо дві найважливіші якості для збільшення переживання «поганого» стану. Скажімо, це виявляєть¬ся розмір та наближеність: чим ближча та більша картинка, тим гірше відчуття. Потім створюється картинка ресурсного стану, як клієнт хоче себе бачити та відчувати - з подробицями, енергією, силою та впевне¬ністю в собі. Картинки кілька разів змінюються з опорою на ключові параметри.

Хвороба. Здоров'я людини, перш за все, визначається її розумо¬вим та емоційним станом, а хвороба - це повідомлення собі від себе. Зазвичай це повідомлення вже з'являлось раніше в інших формах, але людина його ігнорувала. Щоб заохотити хвору людину побачити свою хворобу в такому світлі, потрібна певна наполегливість. Вона хвора не просто так, вона ретельно ігнорує щось, тому не відкине свого запере¬чення без опору.

При нагоді можна провести переосмислення хвороби як події, що несе позитивну мету: чи отримав клієнт більше любові, чи мав більше вільного часу, чи краще розумів інших, чи замислився над поліпшен¬ням свого способу життя? Ключ до хвороби - в тому, що вона допомо¬гла йому досягти. Доречними будуть будь-які уявні вигоди від хвороби.

Аналітичного розуміння зазвичай недостатньо: хвороба не з'явилася б, якби людина не ігнорувала свої почуття, і хитрі розумові махінації ні¬чого не змінять.

Хороша ідея - попросити клієнта описати кінестетичне сприйняття хворих частин тіла. Це може викликати багато інших процесів. Клієнт може просто поліпшити спілкування з цією частиною. Не варто «по-збавлятись» хвороби: це повідомлення, яке потрібно отримати, зрозуміти та врахувати. Підсвідомо особистість завжди прагне найкращого вибору в поточній ситуації. Якщо він виявляється не таким, якому віддає перевагу його аналітичне Я, не треба позбавлятись цього вибору. Варто додати настільки ж ефективні додаткові можливості, які пере важніші свідомо.