Варіанти пробілів можуть бути такими.

1. Простий пробіл: пропущені подробиці, не включена рушійна сила або предмет діяльності.

2. Узагальнені посилання: узагальнені люди, речі або події, не го-вориться, що це конкретно.

3. Пробіли у порівнянні: робиться порівняння, але не визначаєть¬ся, з чим.

4. Втрата виконавця: пропущений авторитет, джерело або викона-вець, оцінки або судження даються без джерела.

5. Зауваження на необхідності: говориться, що людина повинна / не повинна, зобов'язана / не зобов'язана робити, що необхідно, що по¬трібно зробити, при цьому пропущені точні причини та наслідки.

6. Зауваження на можливості: говориться, що людина може / не може, могла б / не могла б, зможе / не зможе щось зробити, при цьому випускаються причини.

7. Причина та наслідок: зауважується, нібито одна людина є при-чиною стану іншої, без подробиць про те, як перша це робить, і нібито друга не може з чим нічого зробити. Не включається власне авторство.

8. Зауваження на загальності: щось узагальнюється як таке, що від-бувається завжди або ніколи. Уживаються такі слова, як «все», «за¬вжди», «весь час», «ніколи», «ніхто», «кожний», «жоден», «тільки». Подробиці та винятки випущені, немає контрприкладів.

9. Неуточнене дієслово: узагальнене дієслово, яке не описує, що відбувається насправді (наприклад, «довіряти», «любити», «подоба¬тись», «підтримувати», «допомагати»), пропущені конкретні дії - що відбуваються та бажані.

10. Читання думок: людина заявляє, що знає внутрішній стан ко¬гось іншого або очікує від когось знання власного стану. Скоріш за все, це здогадка або, щонайменше, випущені подробиці, яким чином це ві¬домо.

11. Перетворення дієслів на іменники (номіналізація): слова, що описують процеси (дієслова), перетворені на речі (іменники). Людина думає про щось, як про застиглу річ, тоді як насправді це дія, що відбу-вається зараз.

Фіксовані ідеї - це застигле уявлення, відірване від відповідної си-туації, що використовується без будь-якої перевірки. Це думка, яка береться як вічна істина та ніколи не переглядається. Могутність фіксованої ідеї полягає в тому, що вона невідчутна і відірвана від відповідної ситуації. Це значить, що вона може застосовуватись у широкому колі ситуацій та здається відповідною багатьом ситуаціям. Вона стає правилом, яке застосовується будь-де.

Нижче наводяться деякі типи фіксованих ідей.

• Припущення: інформація, яку людина вважає за істинну, не за-мислюючись про це, і яка ніколи не перевіряється, приховані припу¬щення.

• п Необхідності: те, що повинно бути тільки так, або не може бути так. Якщо не додержані певні правила, очікуються погані наслідки, які не уточнюються.

• п Шаблони поведінки: шаблони ролей, дій, ставлень, які людина ав-томатично охороняє. Нав'язливі шаблони поведінки.

• п Переконання: основні правила про світ, за якими живе людина, не усвідомлюючи, що вона їх вибрала.

• п Правота: нав'язлива потреба робити себе правим, а інших - не-правими.

Основні способи розфіксування ідей.

Визначте, як конкретна ідея слугує людині. Часто у відповідь на це запитання людина видає довгий перелік того, у чому фіксована ідея корисна для неї. Далі наводяться ва-ріанти запитань для роботи з фіксованою ідеєю: чого ... допомогла тобі досягти? Що . допомогла тобі передбачити? Що . дозволяє тобі ро¬бити? Що ... дозволяє тобі мати? Ким ... дозволяє тобі бути? Що пра¬вильно в ..? Які переваги ..? Як можна використати ... проти інших? Чи ставить . інших у невигідне становище? До чого . тебе привела? З чого . тебе вивела? Рішенням чого була .. ? Що . вирішила?

Залежно від того, яка це фіксована ідея, дослідження її наслідків може бути основним завданням, а може і не відбуватись. Воно особливо корисне для тих фіксованих ідей, коли людина повинна або не може щось робити. Зазвичай людина не досліджувала насправді остаточні наслідки слідування або неслідування тому, що вона стверджує. Ми прагнемо того, щоб людина навчилась обмірковувати цю ідею. Для цього їй потрібно вміти зіставляти її з іншими ідеями та різними ситуаціями. Проблема з'являється тоді, коли людина автоматично реагує на певну ситуацію, не плануючи цього свідомо або не приймаючи рішення, відчуває певні почуття та вдається до певних дій. Добре, якщо реакція дає бажаний результат. Якщо ж вона неефективна, ми говоримо про неба¬жані реакції. Зазвичай реакція засновується на інформації, отриманій в іншому місці та в інший час. Або людина сприймає ситуацію зовсім не такою, яка вона є, і реагує на основі зовсім іншої реальної або вдаваної ситуації. У будь-якому разі, якщо ваша реакція непотрібна або непри¬ємна, її варто прояснити. Можна встановити, з чим насправді пов'язана реакція, можна знайти відповідну їй ситуацію, можна вибудувати чіткі¬ший спосіб реагування, що краще відповідає даній ситуації.

Вплив події на людину визначається тільки тим, яким чином вона її переживає та який смисл їй приписує. І те, й інше підвладне людині, навіть якщо вона не усвідомлює цього. Якщо спосіб, яким людина пе¬режила подію, не дає їй користі, потрібно перебудувати переживання. Повторне переживання змінює подію: ми говоримо не про об'єктивну подію, хоч навіть вона у чомусь зміниться. Для людини важлива та суб'єктивна подія, яка існує в її реальності. Вона зможе гнучкіше ста¬витись до події, перетворити її на позитивний для себе ресурс, і подія займе своє місце у відповідному контексті.

Головне, що потрібно включити у повторне переживання, - це з'ясування уроків, які можна отримати з того, що відбулось. Навіщо потрібен такий випадок? Насправді, подія може відбутись тільки тому, що це найкращий спосіб засвоїти певний урок. Але урок можна засвою¬вати і без травм, але якщо ви його не приймаєте, не прислуховуєтесь до власних сигналів, то сила уроку поступово збільшується. Можна уник¬нути занадто неприємних сигналів до пробудження, якщо розуміти суть уроку заздалегідь.