Дані за 2003/2004 шкільний рік

У Підкарпатському воєводстві (місцевості: Моkre, Szczawne, Rzepedz, Hlomcza, Коmancza, Sanok, Ustrzyki Dolne, Кalnikow, Chotyniec, Ninowice, Przemysl) загальне число навчальних груп 27, число учнів: у садках - 17, початкових школах - 162, гімназіях - 32, разом - 211.

У Любуському воєводстві (місцевості: Zielona Gora, Gorzow, Мiedzyrzecz, Nowogrod Bob., Оsiecko, Pozrzadlo/Lagow, Szprotawa, Dobiegniew, Strzelce Kr., Brzoza, Zwierzyn, Коzuchow) загальне число учнів: у садках - 0, початкових школах - 66, гімназіях - 19, разом - 85.

У Нижньо-Сілезькому воєводстві (місцевості: Gromadka, Legnica, Wroclaw) загальне число учнів - 107.

У Вармінськ-Мазурському та Поморському воєводствах, відділення ОУП Поморське та Слупське (місцевості: Elblag, Lelkowo, Pieniezno, Godkowo, Міngajny, Gdansk, Jantar, Тujsk, Dzierzgon, Piotrowiec, Zagaje, Braniewo, Marzecino, Zelazna Gora, Paslenk) загальне число учнів - 404.

У Вармінськ-Мазурському воєводстві, Ольштинський та Гіжицький відділи ОУП (місцевості: Gizycko, Кruklanki, Кuty, Wydminy, Gawliki Wlk, Lisy, Banie Maz., Wegorzewo, Pozedrze, Sobiechy, Wiencki, Budry, Gorowo Il., Кandyty, Тоporzyny, Каminsk, Sepopol, Wiatrowiec, Poniki, Кetrzyn, Barciany, Srokowo, Моltajny, Reszel, Pakosze, Lidzbark War., Оrneta, Olsztyn, Dobre Miasto) загальне число учнів: у початкових школах - 542, гімназіях - 154, разом - 678.

У Західнопоморському воєводстві, Кошалінський, Слупський та Щецінський відділи ОУП (місцевості: Walcz, Коlobrzeg, Тrzebiatow, Коszalin, Bobolice, Szczecinek, Szczecin, Miastko, Miastko, Bytow, Czluchow, Stargard Szcz., Swierzno, Slupsk, Lembork) загальне число учнів - 343.

У Підляському воєводстві (місцевості: Bielsk Podl., Czeremcha, Оrla, Bialystok) загальне число учнів - 174.

Таким чином, разом у Польщі (без Лемківщини) - 2002 учні.

На Лемківщині (Малопольське воєводство, місцевості: Gorlice, Sankowa, Losie, Hanczowa, Hladyszow, Ujscie Gorl., Кrynica) - 101 учень.

Школи 2003/2004 рр.: Білий Бір - 141 учнів; Лігниця - 71; Перемишль - 244; Гурово - 283; Бартошиці - 139. Разом у школах: 878 учнів (2003/2004).

Підведемо тепер деякі підсумки. Загалом у 2003/2004 рр. у Польщі навчалося в українських закладах: всіх учнів - 2981. Навчання ведеться у 95 місцевостях Польщі.

Коли зіставити ці дані з попередніми, отримуємо повну інформацію про актуальні тенденції у навчанні української мови у Польщі. Порівнюючи, маємо:

Місцевість	2000/2001	2003/2004	2004/2005
Лігниця	95	71	87
Гурово	318	283	294
Білий Бір	153	141	136
Перемишль	247	244	231
Бартошиці	131	139	137

Отже, підводячи підсумки, число учнів у всіх українських школах зменшилося (фізично) на 88 чоловік. Це становить 9,11%. Кількість учнів у пунктах навчання української мови зменшилася на 454 дітей. Це разом становить 17,75%. Загально число учнів у школах і пунктах навчання зменшилося на 542 дітей, тобто 15,38%.

Цікаво, думаю, буде це розглянути за окремими школами. Тут, однак, додамо вже новий 2004/2005 шкільний рік. Тоді вийде:

Навчальних закладів і дітей	2000\2001	2003\2004
шкіл	5	5
пунктів	104	95
дітей у школах	966	878
дітей у пунктах	2557	2103
всіх учнів	3523	2981

Стабільною видається на сьогодні ситуація у Гурові, Перемишлі та Бартошицях. З певним непокоєм, надалі дивитися треба на Лігницю, а по відношенню до Білого Бору хвилює малий показник дітей, які розпочинають науку у початковій школі. З останніх інформацій (з вересня 2004 року) тривожно починає виглядати атмосфера, яка витворилася у Бартошицях, - увільнення від роботи вчительки-українки і прийняття на це місце іншої, яка не володіє українською мовою. Виправдування директора цієї школи оприлюднене у "НС" від 19 вересня 2004 року, просто вже інфантильне.

Новою якістю є поява на згаданій карті пунктів, місцевостей, в яких ведеться навчання української мови в лемківському діалекті. Надіятися лише треба, що так важливий аспект нашої мовної культури не буде оформлюваний в опозиції до українства. Розглядаючи цей перелік, виразно треба сказати, що навіть у пунктах навчання наступила свого роду стабільність. Кількість дітей, що вивчають українську мову не міняються разюче. Хіба там, де визрівають певні конфлікти серед окремих громад.

Зараз можемо теж відповісти - хоч частинно - на певні запитання, які поставили раніше. Йдеться про стан навчання катехизи. Частинно тому, що поки що у нас інформації оприлюднені Владикою Вроцлавсько-Гданської грекокатолицької єпархії. Фактично вони відносяться, до її канонічної території - на ліво від ріки Вісла.

Згідно з цією інформацією катехизою обнято у 2003/2004 шкільному році 1237 дітей (подаю число дітей з початкових шкіл, гімназій та понадгімназійних шкіл). Тим часом, на відповідній території навчанням української мови охоплено всього 906 учнів - включаючи у це число учнів білобірського та лігницького шкільних комплексів. Говоримо весь час за 2003/2004 рік.

Менше, отже, на 331 чоловіка. Коли врахуємо ще навчання катехизи, яке ведеться у православній церкві (зараз відповідних інформацій у мене, на превеликий жаль, немає), можемо вже не здогадуватися, але бути впевненими, що якась частина дітей - доволі значуща - просто не врахована нами. І тут, завдання для структур ОУП, ОЛ чи вчительського товариства.

Отже, після узагальнень відсоток дітей, які навчаються мови потому боці Вісли, становить 33% загального числа у Польщі. Тим самим 67% наших учнів проживає на правому березі Вісли. Це підтвердження певних явищ, які можемо прослідкувати теж за кожними виборами, переліками, опитами, переписами - більшість українського населення у Польщі проживає зараз на її північно-східних окраїнах.

І людський показник. Назагал диспонуємо вже базою добре підготованих до праці і кваліфікованих вчителів. Спостерігаємо теж явище підміни старих кадрів новими силами, які після студій у Варшаві, Кракові, Любліні чи інших місцевостях піднімають працю у шкільництві. Виявляється, однак, теж, що сама методична і філологічна підготовка не є в силі забезпечити правильного процесу навчання. Це явище теж загальне для цілої освітньої системи у Польщі. Вміння викладати мову - це надто мало. Вчителі не стають, як колись, рушійними силами у своїх громадах. Вони надто від неї залежні. І не завжди достерігають потребу додаткової праці. В свою чергу, не дуже допомагають їм у тому теж місцеві громадські структури. Ще занадто живі старі звички з попередньої епохи. А слід ставити запитання відтверто: чи комусь у цієї державі буде залежати на розвиткові українського шкільництва? Або: чому має залежати комусь, як не завжди залежить на тому нам самим?

І ще один показник - методичне забезпечення. Про видавничу шкільну справу писалося вже в одному з попередніх альманахів. Підводячи певний підсумок, слід зауважити, що у нас повністю вже видані підручники і вправи для початкових шкіл. Видано допоміжні матеріали, у тому числі і хрестоматію для середніх шкіл. Бракує підручників для гімназії та ліцеїв. І немає жодних підручників для пунктів навчання на всіх щаблях. Адже процес навчання там складніший, він йде дещо відмінним трибом, дещо інші форми навчання (хочби змішані групи). Це все вимагає окремих посібників. А нам десь ця форма праці щезає з очей, хоч відомо, що саме нею охоплюємо найбільше число дітей. І, як жодна інша, саме ця вимагає особливої уваги.

Висловлюю щиру подяку вчителям, методистам і головам

гуртків за надіслані матеріали, які зараз

використані у цій статті.

Валерій КИЧІГІН,

кандидат філологічних наук, доцент

Білгородського університету (Російська Федерація)

ЗАМЕТКИ ОБ УКРАИНОЯЗЫЧНОЙ НАРОДНОЙ

КУЛЬТУРЕ ЮГА РОССИИ

(Белгородская область)

Только рожденный внутри "своей", отчей культуры человек потенциально готов к пониманию "другой", "иной" культуры,

не такой, как своя. Без знания "своего"

не обретается знание общечеловеческого.

Пет Иванч

"Белгородская черта" оформилась благодаря разным причинам: экономическим, социальным, политическим. Но особую роль сыграли три дороги, пересекавшие с юга на север "дикое поле". По этим дорогам крымцы проникали на Русь. Черта пролегла вдоль этих дорог, вытянувшись линией около тысячи километров, закрывающей проход татарам. Она, как сказочный богатырь, встала у трех дорог: Муравской, Изюмской, Кальмиусской. На восточных языках дороги именовались "сакмами", славяне называли их "шляхами". Шли дороги обычно вдоль самых крупных рек, Дона и Днепра, и их притоков - Сейма, Северского Донца, Тихой Сосны, Черной Калитвы, Ворсклы, Потудани, Псла. Реки были ориентирами среди холмов, лесов, болот. Муравская начиналась от Перекопа и тянулась между Доном и Днепром до "Тульской засеки". Муравский шлях соединял тогдашние земли Таврии, Екатеринослава, Харьковскую, Белгородскую, Курскую, Орловскую, Тульскую земли. Изюмская начиналась на реке Орель Екатеринославской губернии и шла вдоль реки Изюм по Харьковщине, Белгородщине (между реками Оскол - Короча). На территории Курщины дорога соединялась с Муравским шляхом. Кальмиусская брала начало у Молочных вод и шла до Ливен орловских, проходя через Харьковщину, Белгородщину, воронежские земли, Курщину. Основная её часть простиралась между Осколом и Доном.

Кроме этих основных трех дорог, татары продвигались на Русь по Бакаеву шляху, тянувшемуся по Курской и Орловской землям, а также по Старому Посольскому, Новому Посольскому, Ромадану, или Ромаданскому, и Сагайдачному шляхам.

Происхождение названий дорог учеными объясняется по-разному. По мнению Д.И.Багалея, название "Муравская" происходит от имени татарина Муравского, другие полагают, что оно связано с названием мягкой шелковистой травы -муравы... "Изюмская" называется соответственно местности, по которой она проходила. "Кальмиусская" - по речке Кальмиус (нынешняя Донецкая область).

"Ромадан" - по имени боярина Ромадановского. "Сагайдачный" - по имени украинского атамана Сагайдачного, "Бакаев" - по имени мурзы Бакая.

У каждой дороги была своя история. Так, например, Муравский шлях служил "одвечно" ( то есть вечно, всегда, столько, сколько помнит себя народ) дорогой, по которой еще во времена домонгольской Руси передвигались славяне с юга на север, в том числе и "из варяг в греки". Дороги-артерии соединяли разные части света через моря Черное и Балтийское. Они осуществляли общение внутри большого государства, например, бывшей Тьмутаракани (ныне Тамань), в которой княжил Олег Святославич (дед Игоря, умерший в 1115 году), с другими княжествами Киевской Руси. Соединяли и единили культуры.

Значение дорог для развития культуры края не менее важно, чем значение знаменитой Аппиевой дороги, соединявшей в IV-III вв до н.э. части Римской империи (по ней шли воины, бежали гонцы, во II веке до н.э. вдоль неё построили водопровод).

Они, образовав территорию области, сделали её огромной лабораторией понимания культурного процесса "родов" человека. На её территории, в силу развившихся вокруг дорог геоисторических, культурных и экономических причин, осела в естественных природных условиях культура славян (русских, украинцев, белорусов, поляков) и литовцев... Вдоль дорог в 16 веке встретились завершенные в развитии народные культуры позднего Средневековья и просуществовали в таком виде вплоть до второй половины шестидесятых годов ХХ века. Так образовался неповторимый культурно-национальный комплекс, собственно, музей под открытым небом в десятки тысяч квадратных километров, характеризующийся особой упорядоченностью пространства, особым укладом народной жизни, народнопоэтическими представлениями о мире - земле, небе, человеке.

На географических пространствах области народная культура через "диалог" приобрела то своеобразие, которое ей придали исторические события последних 400 лет, начиная .с образования сторож Московского государства и формирования Белгородской "засечной линии". Складываясь из различных, некогда единых славянских культур, народная культра удерживалась общим корнем и направлялась рамками первоконтекста своего рождения.

Особенность "залегания" и формирования культур, попавших на территорию области, можно представить в виде такой схемы:

1) завезенные в ХVI-ХVII веках культуры - русская, украинская, польская - вступают в диалог, видоизменяются благодаря климатическим условиям, местному ландшафту; 2) культура Киевской Руси; 3) сложный синтез "новых" и "старых" культур. Внешнее территориальное единство культуры не отменяет внутренних границ, обусловленных:

- Манерой личностно-группового поведения той или иной этнической группы. До сих пор в украиноязычных селах сохранилось обращение к матери и отцу на Вы, что не принято в селах русскоязычных, где близость между родными передается местоимением "ты". Разнится отношение к природе, например, к деревьям по их значению. Перед окнами дома, выходящими на улицу, ель в украинском селе считается признаком жизни, счастья, в русском - наоборот. В русских селах садят березу, отвергая сосну, в украинских - сосну или ель. В русских - смородину, в украинских - цветы. Отношение к деревьям ритуально, и поэтому посадить другое дерево означает измену традиции.

- Способами строительства - планировка построек вокруг дома, сам дом, пристройки к нему (дом с навесом для тени, террасой - память о Юге - или "пятистенка", предназначенная для содержания зимой животных в нем, "помнят" свое северное происхождение, украинские хаты-мазанки белыми стенами Малороссию), расположение огородов, садов.

- Декорированием (оформлением) окружающего мира и предметов быта. Разнообразием украшенного пространства выделяются украинские села: дымоходы в селах Ровеньского, Грайворонского, Алексеевского, Борисовского районов. Активно используется здесь имеющий ритуальную функцию орнамент на окнах, воротах, заборах.

- Одеждой - на белгородских ярмарках в ХIХ веке жители сел районов узнавались по нарядам. Украинский покрой одежды, декор, цвет выделялся.

- Промыслами - наиболее активно на базе украинской традиции развивались иконописный и гончарный промыслы, достигшие достаточно большой известности и степени свободы развития (здесь появились свободные предприниматели, не связанные с формами землевладения и привязанности к земле).

Борисовское письмо не описано как особый стиль, подобно стилям Московскому, Новгородскому… Борисовку заселяли в конце ХVIII в. выходцы из Украины, отсюда и стиль. От икон борисовских веет земной жизнью. Лики - это, скорее, портреты, "парсуны" людей разных социальных слоев, нежели аскетические лики.

Икона здесь больше радостна, чем страдательно-аскетична. Иконопись борисовская напоминает украинскую бытовую манеру письма, с его бытовыми сценками, жизнерадостными красками, присутствующую явно в иконописи борисовских мастеров. Манеру эту искусствоведы относят к так называемому "фряжскому" (итальянскому) письму.

Лучшие образцы этой манеры, разумеется, остались в храмах, монастырях Курска, Белгорода, Харькова. Манера письма иконописцев Борисовки оказала влияние на известных художников. Самым громким именем, связанным с борисовской иконописной традицией, был религиозный художник Боровиковский, до 1780 года учившийся иконописному ремеслу в слободе Борисовка. Известны имена четырех лучших из пятидесяти "красочников" живописцев: Г.А. и А.Г.Сидоренко, Т.Д.Ткаченко, А.А.Кульчута. У В.А.Казакевича в рассказе о промысле 1904 года находим имена П.Т.Ткаченко, С.А.Хвостенко, С.А.Ржевского, И.Д.Ардыковского, П.А.Кольчуты, А.А.Понамаренко, М.М.Игнатьева. Есть образ художников-выходцев ("богомазов") из с. Борисовки у украинского писателя ХVIII века Квитки-Основьяненко в рассказе "Солдатский портрет".

В слободе Борисовка развивался активно и гончарный промысел. Изначально в Борисовке делались вещи, обслуживающие быт и досуг крестьянина и горожанина: крынки для молока, горшки, цветочники, игрушки-свистульки в виде домашних животных. Позже в Борисовке стали производиться вещи декоративно-прикладного характера: подсвечники, бра, напольные вазы, выполнялись индивидуальные заказы.

- Языком (языковой диалект). На территории черты существует множество говоров, сформировавшихся не основе двух языковых групп - русской и украинской. Группы наречий, так называемый "суржик" (сложное сочетание русского и украинского произношения), преобладают. Взаимодействие множества говоров на большой территории создает ситуацию двуязычия, способствующую активному развитию личностного сознания.

- Обрядами (устоявшимися формами отношения к природе и человеку) удерживается этическая форма поведения того или иного этноса, так как обряды закрепляют человека в календаре, не дают ему деградировать. Они задают человеку некую сезонную доминанту поведения, некий уровень красоты и нормы поведения. Сохранившаяся в области украинская обрядовая традиция позволяет видеть эти нормы поведения и изучать их. Пожалуй, самые тонкие границы традиций - внутри языкового поведения (выраженные в народно-поэтическом творчестве), еще более они филигранны - внутри строя речи, например, песенного (жители некоторых рядом расположенных сел не могут вместе спеть песню с одними и теми же словами, так как строй, лад пения различный). Эти границы связаны с видами, жанрами народной поэтической традиции.

Устно-поэтическая украинская традиция представлена в области разнообразно и сконцентрирована в Ровеньском, Борисовском, Гайворонском, Алексеевском районах, а также многих селах. В ней выделяется два направления - светское и православное. Особо сохранился детский фольклор. Современное сознание открывает себя через родовую культуру, постигает себя как наследника и носителя духовного пространства, порождающего и развивающего.