Українці в Росії сьогодні. Хто вони?

Статистичні дані та результати опитування показали, що структура українського населення за статтю, віком і сімейним станом збігається із структурою дорослого населення Росії (50 % - чоловіки, 48% - жінки, середній вік - 43 роки, 74% перебувають у шлюбі).

У 35% з опитаних до Росії виїхали батьки або хтось у попередніх поколіннях; ще третина респондентів самі переїхали на постійне місце проживання, 6% прибули тимчасово на заробітки, решта опинилася в РФ з інших причин. Розподіл цих категорій українців за регіонами неоднорідний. Відзначено високу питому вагу тих, що переїхали на постійне місце проживання у Підмосков'ї, Москві, Північно-Західному і Волго-Вятському районах Росії.

Частка українців, що живуть у Росії у другому і подальших поколіннях, є великою в Західному Сибіру, Центрально-Чорноземному районі, на Північному Кавказі та Далекосхідному регіоні. В останньому з названих регіонів зосереджена також основна маса респондентів, що приїхали тимчасово на заробітки.

Освітній рівень українців виявився вищим від середніх показників по РФ: 34% мають вищу і незакінчену вищу освіту, ще 50% - середню і середню спеціальну, що відбивається і на професійному статусі українців Росії. Серед них невеликий процент становлять особи, що займаються некваліфікованою і малокваліфікованою працею, зате значна частка припадає на високоосвічені групи населення і, що особливо цікаво зазначити, на господарських керівників, серед учасників опитування 12% займають керівні посади, 13% - інженерно-технічні працівники, 9% - фахівці гуманітарної сфери, 4% - кадрові військові, 21% - кваліфіковані робітники. Цікаво, що переважна кількість респондентів (78%) задоволені своєю роботою і очевидно самореалізувалися у професійному аспекті.

На досить жорстко сформульоване запитання анкети про національну самосвідомість 69% опитаних українців відповіли позитивно.

Природно, процент осіб, яким притаманна українська національна самосвідомість, зменшується за віковими категоріями: найвищий він у людей похилого віку (70% тих, кому більше 55 років), і найнижчий серед молоді 15-25 років (59%). Однак, судячи з усього, справа тут не стільки у віці, скільки в середовищі, в якому відбувалося формування людини. Серед осіб зрілого і похилого віку більша частина тих, хто виріс на Україні і переїхав у Росію вже у свідомому віці, ніби принісши Україну з собою; молоді ж люди, практично всі - "росіяни" за народженням, і доводиться лише дивуватися, що, фактично позбавлені культурних та інформаційних зв'язків з прабатьківщиною, вони зберегли національну ідентичність. Привертає увагу підвищена, порівняно з сусідніми групами, питома вага осіб, що усвідомлюють себе українцями, серед представників 26-31-річних. Очевидно, це вплив реакції найбільш зрілої та активної молодіжної групи на національне відродження України останніх років, певний результат етнічної самоідентифікації у суспільстві, що змінюється.

Цікаво, що усвідомлення себе українцем практично пов'язане з освітнім рівнем, але помітно різниться в залежності від соціально-професійного статусу. Найбільш яскраво українська національна самосвідомість виявляється серед господарських керівників (82%), кадрових військових (72%), інженерів та кваліфікованих робітників (70%). Аналізуючи цей ряд, можна припустити, що етнічне самовизначення тісно пов'язане з соціально-професійною самореалізацією, досягненою в Росії: люди, які "здійснили себе" в житті, соціально "зрілі", певні свого статусу, звичні, за характером діяльності, до відповідальності й прийняття рішень, - мало переймаються своїм "інородством" і менш схильні до "етнічної мімікрії".

Не можна не підкреслити, що висококваліфіковані фахівці-українці відчувають себе досить незатишно в цьому середовищі: 21% опитаних серед них, тобто кожен п'ятий, зазначили, що мали ускладнення у стосунках з людьми іншої національності в своєму оточенні, а 12% відмітили, що в них траплялися труднощі через їхню етнічну приналежність при просуванні по службі (при середніх показниках відповідно 11% і 4%).

Рівень розвитку національної самосвідомості практично не різниться за регіонами Росії. Виняток становлять лише близьке й далеке Підмосков'я (82%) та Центрально-Чорноземний район з Поволжям (тільки 57%).

Висока питома вага носіїв української самосвідомості серед українців близького і далекого Підмосков'я пов'язана як з найбільшою серед усіх регіонів часткою осіб, які лише в першому поколінні живуть у Росії - 60% при 34% середньої в країні, так і з їхнім соціально-професійним статусом і загальним соціокультурним станом у регіоні.

Найменший процент осіб, яким притаманна українська самосвідомість, виявлено у центральноєвропейських областях Росії. Тут велика питома вага російських українців у другому поколінні, багато вихідців із східної частини української етнічної території, що відійшла до Росії, а також нащадків колишніх переселенців на так званий "Сірий клин". Довге перебування в зоні міжетнічного контакту, за відсутності яскраво виявлених національних, релігійних чи побутових відмінностей, поширення змішаних шлюбів і загальна орієнтація на державну націю не могли не призвести до втрати української самосвідомості.

Одним з несподіваних результатів опитування була значна розбіжність між рівнем національної самосвідомості і ступенем володіння українською мовою - лише 36% опитаних відповіли, що володіють мовою вільно, ще 26% відмітили, що розуміють, але не розмовляють. Загалом вважається, що мова є однією з основних характеристик етнічної групи. В Росії ж близько 2/3 українців не володіють або слабо володіють своєю національною мовою, живуть серед близького у мовному відношенні народу, не мають своєї церкви, політичних організацій тощо - і, однак, усе ж вважають себе українцями. Очевидно, є сенс серйозно говорити про основоположну роль генетичної пам'яті.

Привертає увагу те, що ступінь вільного володіння українською мовою є практично однаковим в усіх вікових групах (за винятком молоді 15-25 років - не володіє ~ 18%).

Достатньо наочно простежується взаємозв'язок між рівнем освіти і ступенем володіння українською мовою: пропорційно до рівня освіти зростає процент тих, хто вільно розмовляє і пише рідною мовою, і зменшується частка тих, хто не володіє нею. Очевидно, саме концентрацією кваліфікованих спеціалістів та значною питомою вагою новоприбулих українців слід тлумачити той факт, що серед українського населення Москви і Підмосков'я найвища кількість осіб, які вільно володіють мовою - близько 45%. Найвищий процент тих, хто вільно володіє українською, зафіксовано серед військовослужбовців (75%), керівників підприємств (61%), їх заступників і головних спеціалістів (43%). Найнижчий (29%) серед робітників. Не можна не підкреслити високий ступінь етнічної орієнтованості української частини офіцерського корпусу в Російській армії і господарських керівників. Українці серед них - досить поширене явище, що дає змогу етнічно орієнтованій особі почувати себе більш природно й комфортно, ніж в інших професійно-статутних групах. Побічно це підтверджується й тим, що лише 2% військових зазначили, що в них були проблеми у просуванні по службі через національну приналежність.

Судячи з результатів опитування і реалій життя, можна припустити, що знання мови - це багаж, вивезений з України. Вивчити її в Росії до останнього часу, коли лише в деяких містах виникали українські товариства і з'явилися недільні школи, було неможливо. Єдиним прихистком для української мови лишалася родина, однак із зміною поколінь вона йшла і звідти: на момент опитування українською мовою в сім'ях спілкуються лише 4% респондентів, ще 13% розмовляють удома двома - російською і українською мовами. Ненормальність такого становища чітко усвідомлюють українці РФ: на питання анкети "Чи зацікавлені Ви у тому, щоб Ваші діти (онуки) мали змогу навчатися української мови у Вашому місті?" 49% опитаних відповіли позитивно (що на 13 пунктів перевищує питому вагу українців Росії, які вільно володіють українською мовою). Цікаво відзначити, що найбільшу потребу у збереженні мови наступними поколіннями почувають у Східному Сибіру, на Далекому Сході та Магаданській області, а найменш - у Москві. Можна гадати, що це пояснюється регіональними відмінностями як в установці на асиміляцію своїх нащадків, так і орієнтованості на можливий переїзд в Україну.

Великий блок запитань у анкеті, запропонований українцям Росії, був спрямований на з'ясування їхніх матеріальних, культурних та інформаційних зв'язків з Україною. На останньому моменті хотілося б зупинитись докладніше, оскільки роль засобів масової інформації, або "четвертої влади", як її називають, у формуванні самовідчуття людей, їхніх установок та орієнтирів є надзвичайно великою.

Становище, в котрому перебуває українська меншина Росії (і це зайвий раз продемонстрували результати опитування), є відображенням нерівноправного становища України і Росії в тому, що стосується доступу до засобів масової інформації, і навіть ті з них, що покликані обслуговувати всі держави - члени СНД, орієнтовані на Москву і відображають її точку зору. Інші ж держави позбавлені змоги впливати на формування програм, що транслюються на СНД. Власні можливості держав СНД вести мовлення на Росію обмежені як технічними труднощами, так і браком матеріальних та фінансових коштів. Як наслідок, за межами України практично неможливо з українських джерел довідатись не лише про важливі події її внутрішнього політичного, економічного і культурного життя, а і про позицію її керівництва та основних політичних сил у проблемах українсько-російських стосунків.

Переважна більшість українців РФ в ролі основного джерела інформації про життя в Україні використовує центральне російське телебачення (74%), центральне російське радіо (57%), центральні російські газети (49%). Українське радіо на рівні з закордонним слухають (чи мають можливість слухати) лише 7% опитаних. Слід зазначити, що кількість і якість інформації про життя в Україні, одержуваної з центральних російських засобів масової інформації, аж ніяк не відповідає загальноприйнятим вимогам вільного доступу до інформації. Характерний факт: більше третини опитаних нічого не знали про діяльність Верховної Ради України - 34%, і основної опозиційної сили в Україні ("Руху") - 36%, більше половини (55%) не були поінформовані про діяльність парламентської опозиції. Привертає увагу те, що більшість українців Росії (майже 60%) в наш "інформаційний вік" визнали, що основним джерелом знань про події в Україні лишаються приватні листи - від друзів та родичів. 35% української національної меншини не довіряє (чи швидше не довіряє) інформації про Україну, яку пропонують їм російські газети, радіо і телебачення.

Результати опитування щодо інформаційного забезпечення української національної меншини свідчать, що інформаційна політика в РФ і СНД в цілому потребує, очевидно, серйозних змін.

Нині гарантування права на вільне розповсюдження інформації, вільний інформаційний обмін - не просто принцип, зафіксований у міжнародних угодах, а й великою мірою запорука розвитку діалогу, зіставлення позицій, запобігання конфліктам.

"Якщо Вам доведеться приймати рішення про своє громадянство, чому ви віддасте перевагу?"

29% українців, що взяли участь в опитуванні, вирішили пов'язати свою долю з Росією і схильні претендувати на російське громадянство: 48% не хотіли б втрачати зв'язку ні з Україною, ні з Росією і сподіваються одержати подвійне громадянство, 13% опитаних ще не визначились у цьому питанні і 10% однозначно обрали громадянство України. Якщо припустити, що лише кожний десятий з тих, хто обрав українське громадянство, є потенційним іммігрантом, то Україна муситиме прийняти сотні тисяч нових громадян. При цьому половина з них твердить, що вони готові переїхати в Україну на постійне місце проживання найближчим часом (на термін їх переїзду сильно впливатиме економічна ситуація в Україні). Більш як третина учасників опитування поки що не збирається міняти своє громадянство. Зауважимо, це не означає, що їх треба викреслити зі списку потенційних переселенців - зростання нестабільності, війна в Чечні і посилення кризових явищ у російському економічному і політичному житті може істотно вплинути на міграційні настрої. При цьому велика частина тих, хто повернеться на батьківщину, напевне, осяде на Півдні, Сході й Центрі України, де роботу й житло на сьогодні знайти легше. На момент опитування лише трохи менше половини респондентів (45%) були певні того, що вони залишаться в РФ. Українці, які мають намір лишитись у Росії, будуть, як і досі, однією з найбільших національних меншин. Як складатиметься доля величезної східної української діаспори, залежить тепер і від Росії, і від України. Але вже сьогодні зрозуміло, що існування української діаспори виступатиме важливим фактором міждержавних відносин, а це варто враховувати обом країнам.