- •Секція 1 Донеччина і світове українство
- •Секція 2 Здобутки і актуальні проблеми української культури діаспори
- •Пленарне засідання Світлана Кузнецова,
- •Україна та закордонне українство
- •Ігор винниченко,
- •Закордонне українство
- •Джерела та етапи формування української діаспори
- •Типологія основних закордонних поселень українців
- •2. Громадські організації у співпраці з українцями зарубіжжя
- •Михайло винницький,
- •Україна і діаспора - можливості формування "світового українства"
- •Що таке діаспора?
- •Роль України у зближенні з діаспорою
- •Концепт "українства" і його державні виміри
- •Галина сімченко,
- •Українська діаспора: вчора і сьогодні
- •1. Ретроспектива української діаспори
- •2. Українці в країнах поселення Російська Федерація
- •Сполучені Штати Америки
- •Південна Америка Арґентина
- •Бразилія
- •Боліварська Республіка Венесуела
- •Європа Польща
- •Румунія
- •Угорщина
- •Республіка Чехія і Словацька Республіка
- •Німеччина
- •Франція
- •Австралія
- •Людмила мочалова,
- •Бібліотека канадсько-українського центру на донеччині: історія і сучасність
- •Віктор логачов,
- •Журнал "донбас" відкриває український світ
- •Олена башун,
- •Проблеми книговидання, книгопостачання бібліотек та популяризації української літератури
- •Випуск книг і брошур
- •Основні показники роботи бібліотеки
- •Надходження книг до бібліотеки від українських громадських організацій і приватних осіб з діаспори
- •Віталій білецький,
- •Всеукраїнська громадська організація "українська взаємоДопомога"
- •Володимир мокрий,
- •Українсько-польсько-російські перетини: погляд з кракова
- •Спільний шлях до Сибіру
- •Боротьба з русифікацією
- •Думки про Львів
- •Україна - привабливий партнер
- •Віра просалова,
- •Празька літературна школа в аспекті міжтекстових сходжень
- •Висновки
- •Література:
- •Василь терещенко,
- •Микита шаповал і його спадщина
- •Література:
- •Катерина бондаренко,
- •Емма Андієвська: вчора, сьогодні і завжди
- •Література:
- •Альона гармаш,
- •Письменники західної діаспори у спогадах в.І.Біляїва
- •Вічне запитання
- •Література:
- •Інші джерела:
- •Галина сімченко,
- •Українська діаспора на сторінках журналу "Схід"
- •Вадим християнівський,
- •Донецький університет і діаспора
- •Людмила болонова,
- •НаукоВе товаристВо ім. Шевченка - добра перспектива для фахової співпраці
- •Дмитро білий,
- •Співпраця між керівними органами урср та ррфср відносно проведення українізаційних процесів на кубані в 20-х рр. Хх ст.
- •Коротка історія розселення українців у Росії
- •Українці в Росії сьогодні. Хто вони?
- •Віктор чумаченко,
- •Идентичность кубанского казачества (научный и идеологический аспекты проблемы)
- •Володимир косик,
- •Українці у франції
- •Марко сирник
- •Сучасне українське шкільництво у польщі
- •Дані за 2003/2004 шкільний рік
- •Література:
- •Олександр терещенко,
- •Українське відродження на півдні росії
- •Література:
- •Союз українців у великій британії (За звітом діяльності у 2000 р.)
- •Література:
- •Товариство української мови Чикаго
Коротка історія розселення українців у Росії
Нині українці є першою щодо чисельності національною меншиною в Російській Федерації. Частина їх, зокрема в прикордонних з Україною районах, залишаючись на своїх етнічних землях, стали мешканцями Росії внаслідок встановлення кордонів (не раз досить довільних) між республіками. В різні часи люди переїжджали в пошуках роботи, землі, кращих умов життя.
Міграційний рух українців на схід існував ще до приєднання їхніх етнічних земель до Московської держави, але масового характеру він почав набирати із включенням України (спочатку Лівобережної, а потім і частини Правобережної) до Російської імперії. Особливого розмаху міграції українського населення набули у другій половині XIX ст., після скасування кріпацтва, неухильно зростаючи у наступні десятиріччя. У ті часи українські губернії Російської імперії стали основним джерелом переселенців. Так, коли в 1891-1900 pp. вихідці з території сучасної України становили 36% усіх внутрішніх мігрантів імперії, то в 1901-1910 pp. їхня питома вага зросла до 49% і сягнула 60% в роки, що передували Першій світовій війні.
Тоді ж відбулася переорієнтація основних потоків українських мігрантів у Росії. У XIX ст. вони були спрямовані переважно у прилеглі до України південні губернії імперії і на Північний Кавказ; на початку XX ст. - у Поволжя (на так званий "Сірий Клин"), в азіатську частину Росії, на Далекий Схід ("Зелений Клин"). Лише до Сибіру після спорудження Транссибірської магістралі виїхало в 1889-1914 pp. півтора мільйона осіб.
Значні масштаби мали українські міграції і в радянський період. До останніх часів у різних кінцях України можна було зустріти оголошення про "оргнабори" - вербування робочої сили для освоєння районів нового господарського розвитку, експлуатації родовищ корисних копалин, промислових новобудов у важкодоступних регіонах Росії. Для багатьох жителів Радянської України, просторої і багатої республіки з величезним економічним потенціалом, це було єдиною можливістю поліпшити своє матеріальне становище, придбати житло...
У російських центрах були зосереджені також основні наукові і культурні установи не лише загальносоюзного, а й міжнародного значення, робота в яких приваблювала українських фахівців вищої кваліфікації. В Росії осідало багато офіцерів Радянської Армії, господарських керівників - вихідців з України.
Рух на схід тривав. Одна з особливостей міграційних потоків радянського часу - підвищена питома вага "переселенців з примусу", розкуркулені, політичні опоненти влади, релігійні діячі, вчорашні "соратники вождів", що стали враз "ворогами народу", зрештою - звичайні, ні в чому не винні люди, що потрапили під колесо режиму, - сотні тисяч репресованих вивозилися з України в найменш пристосовані для життя регіони Росії. Після приєднання до СРСР західноукраїнських земель, і особливо після Другої світової війни, до депортованих жертв радянського терору долучилися 1070 тисяч вихідців із Західної України. Величезна кількість народу загинула. Дехто згодом, в роки "відлиги", зміг повернутись додому, але дуже багатьох назавжди затримали в Росії адміністративні перепони й житейські обставини.
Згідно з даними перепису населення 1989 p., у Російській Федерації мешкало 4363 тис. українців перш за все, звичайно, в столиці, і в невеличких провінційних містечках, у північних селищах нафтовиків і на полях підгір'я Північного Кавказу, у прикордонних з Україною районах далеко за Уральським хребтом. Найбільша колонія українців зафіксована у Москві та Підмосков'ї (438 тис. чол.), найменша - в Евенкійському автономному окрузі - трохи більше тисячі осіб. Великі масиви українського населення зосереджені на півночі країни - в Республіці Комі, у Мурманській області, Ханти-Мансійському автономному окрузі, Ямало-Ненецькому АО та Якутській (Саха) Республіці (12% всіх українців в РФ); на Далекому Сході, у Магаданській області (13%); у Західному та Східному Сибіру і на Алтаї (23%). Багато українців на Уралі, у Поволжі (особливо в Саратовській області - 102 тис. чол.), і, природно, на етнічно українських землях і у прикордонних з Україною районах РФ - у Краснодарському і Ставропольському краях (265 тис.), у Воронезькій (123 тис.) і Ростовській (176 тис.) областях. Великим центром зосередження українців є Санкт-Петербург, де їх нараховується понад 150000.
