Висновки

Інтертекстуальний підхід до Празької літературної школи дає можливість, по-перше, виявити, як позначилися на творах контактні зв'язки. При цьому доводиться визнати і наявність типологічних сходжень у межах школи, як, скажімо, між текстами Ю.Дарагана й О.Лятуринської, котра творила в уяві образ передчасно згаслого поета лише на основі його віршів.

По-друге, цей підхід дав можливість розглядати творчість представників школи як діалог з собою і з іншими, простежувати таким чином ґенезу і творче становлення письменника.

По-третє, через окремий текст з'ясовувати взаємодію з іншими, внаслідок чого відбувалося нарощування його смислових відтінків. Твори про національно-визвольну боротьбу ("Нотатник" Ю.Липи, "Не той козак, хто поборов, а той, хто вивернеться"…" Г.Мазуренко, "Брат" Л.Мосендза) склали своєрідний текстово-метатекстовий корпус: вони експлікували семантичні перетворення, інтегрували смислові відтінки інших.

По-четверте, виявлення численних міжтекстових сходжень дає підстави розглядати доробок Празької літературної школи як єдине гетерогенне ціле, у межах якого окремі тексти взаємоперехрещуються. Такі твори, як "Волинський рік" Л.Мосендза чи "Попіл імперій" Юрія Клена, у зв'язку з інтенсивністю й експліцитністю міжтекстових сходжень можна вважати інтертекстуальними енциклопедіями.

Концепція інтертекстуальності перетинається з проблематикою порівняльного літературознавства, їх взаємозв'язок двоякий: з одного боку, ця концепція, зокрема ідея про те, що кожен текст - поле перетину інших, "перекриває" предмет компаративних досліджень, а з іншого - збагачує його новим інструментарієм, який підтверджує свою доцільність.

Тексти чільних представників Празької літературної школи підтвердили свою прецедентність: їх цитували, про них відгукувалися, не раз писали, проте переважно у діаспорі. В Україні їх рецепція як художня, так і наукова має недовгу історію і неповний характер.

Література:

1. Мазуренко Г. Вибране. - К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 2002. - 248 с.

2. Липа Ю. Козаки в Московії. - Львів: Червoна калина, 1995. - 454 с.

3. Іг-Ло // Вісник. - 1934. - Т.ІІ. - Кн.6. - С.47.

4. Маланюк Є. Книга спостережень: Проза. - Торонто: Бібліотека видавництва "Гомін України", 1966. - Т.ІІ. - 480 с.

5. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. - Л.: Худ. лит., 1940. - 648 c.

6. Хализев В.Е. Теория литературы: Учебник. - 3-е изд., испр. и доп. - М.: Высш. шк., 2002. - 437 с.

7. Ранчин А. "На пиру у Мнемозины": Интертексты Бродского. - М.: Новое литературное обозрение, 2001. - 464 с.

8. Клен Юрій. Вибране. - К.: Дніпро, 1991. - 462 с.

Василь терещенко,

заслужений учитель України, вчений секретар

Донецького інституту соціальної освіти

Микита шаповал і його спадщина

Герой робить те, що можна зробити.

Інші цього не роблять.

Р.Роллан

В 1920-ті роки після загибелі Української Народної Республіки сотні тисяч українців опинилися в країнах Європи: Варшава, Бєлград, Софія, Берлін, Париж, Брюссель…, вчені, артисти, полковники і генерали, студенти та промисловці, вчителі, лікарі, махновці, петлюрівці,… Значна частина поборників Української Народної Республіки концентрувалась поблизу Праги в Чехії завдяки особистій симпатії до українців з боку першого Президента Чехії Томаса Масарика, недавнього полоненого, що мешкав в Україні.

Т.Масарик - вчений-філософ, соціолог мав ще до революційних подій 1917 року добрі стосунки з багатьма українськими вченими і державотворцями. Особливо теплі відносини були з Микитою Шаповалом. Дружба двох великих людей сприяла позитивному вирішенню багатьох еміграційних проблем. Перш за все для фінансової підтримки української еміграції Указом Президента створюється Чехословацько-Українська комісія.

Українська емігрантська громада була за своїм складом неоднорідною - від монархістів (надто правих) до бойових націоналістів (надто лівих). Щоби ця досить строката громада жила і діяла, створюється Український громадянський комітет, який очолив Микита Юхимович Шаповал (до 1929 р.), а заступником його брат генерал-хорунжий Микола (з 1929 року - голова комітету).

Навколо Микити Шаповала групувалася поміркована більшість (так звані центристи). Протиріччя і навіть відкрита ворожнеча між полярними верствами емігрантів вимагали особливої енергії, терпіння і волі М.Шаповала заради примирення сторін, заради єдності рядів борців за незалежну Україну.

Як керівник комітету М.Шаповал починає налагоджувати життя української громади в містечку Подєбради та його околицях, проявляючи титанічну організаційну працю. Завдяки його старанням комітет нагодував, одягнув і взув тисячі українських людей. Для згуртування розпорошених національно свідомих сил української еміграції Шаповал розробив і реалізував зі своїми однодумцями плани створення широкої мережі українських установ, які в своїй діяльності відповідали законам Чехії. Ці плани і дії по їх реалізації морально, політично і фінансово підтримав президент країни. За короткий проміжок часу громада стала впорядкованою спільнотою зі своїми принципами і дисципліною. Чого не спостерігалося в еміграційних осередках українців, які існували в інших країнах Європи.

Проти лідерства М.Шаповала в комітеті ніхто не виступав, навіть В.Винниченко, бо всі українські установи діяли постійно, члени громади мали роботу, могли самі їсти і утримувати свої сім'ї. Микита Шаповал був далекоглядним і перспективним лідером: сподівання на те, що хтось дасть дітям емігрантів-українців належну освіту і національне виховання - даремна справа. Гуртуючи навколо себе досвідчених вчених С.Русову, П.Богацького, М.Григоріїва, Д.Антоновича, Л.Білецького та інших, він створює вищі та середні навчальні заклади - Українську господарську академію, Педагогічний інститут імені Драгоманова, Соціологічний інститут, Робітничий університет, Студію мистецтв, реальну гімназію, видавничий фонд і Архів-музей. Для роботи в цих закладах потрібні були вчені європейського рівня. Від Микити Юхимовича вимагалося взнати, де в еміграції знаходиться той чи інший фахівець, направити йому відповідне запрошення, підготувати відповідне житло і робоче місце. Цю допомогу від нього відчули десятки, якщо не сотні українських діячів.

Школи української громади допомагали суспільно-обмеженому контингенту людей не тільки вижити, а й підготувати молоде покоління до повноцінного життя, загартувати їх для подальшої визвольної боротьби за незалежну Україну.

Ідею народності виховання учнівської молоді навіть на чужині Шаповал всіляко підтримував і творчо розвивав. Як ніхто інший він глибоко і тонко розумів своєрідність українського народу, обумовлену його історичним розвитком, географічними і природними умовами. Готуючи учнівську молодь до життя в європейських країнах, М.Шаповал, поділяючи погляди С.Русової, виступав проти механічного перенесення методів зарубіжних педагогічних методик на українську педагогіку. Те, що годиться у вихованні німецького чи французького підлітка, зовсім недоречне для українського. Найкращим виразником патріотизму в процесі виховання М.Шаповал вважав українську мову. Українські діти в Подєбрадах навчалися на рідній мові.

Щоб задовольнити потребу в друкованому слові, М.Шаповал засновує українські видання "Нова Україна", " Трудова Україна", "Бюлетень Українського суспільного комітету" та інші. Шаповал постійно наполягав на грунтовній підготовці молодих українців до роботи в новій Україні. Для цього потрібний теоретичний матеріал, виходячи з досвіду минулої боротьби України, з глибоким аналізом існуючої ситуації в тогочасній Україні.

Заради цього М.Шаповал інтенсивно працює як вчений і публіцист. Одна за одною з'являються його статті і книги "Нова Україна", "Новітнє яничарство", "Шевченко", "Військо і революція", "Голод на Україні і проблема націй", "Господарська відбудова України" та багато інших.

У працях М.Шаповала грунтовно і палко викладено право українського народу на державну незалежність і самостійність. Більше тридцяти наукових робіт з питань соціології принесли М.Шаповалу світову славу. Його підручник "Загальна соціологія" використовувався як у навчальних закладах української еміграції, так і в університетах США і Канади, де він неодноразово читав лекції. Невичерпаність енергії дії, величезні творчі і організаційні здібності створили йому високий авторитет, особливу повагу серед правлячих кіл країн Європи та Америки, вчених світу і простих робітників. Президентам та міністрам Шаповал давав соціологічні поради, науковцям вдосконалював їх професійний рівень, робітників і студентів навчав основам і законам визвольного руху.

Наукові роботи М.Шаповала, як і публіцистичні, не втратили в більшості своїй актуальності і в наш час.

Рядки його поезії хвилюють і молодих, і літніх людей, вчать любити рідну Україну, її чарівну природу і неповторну культуру.

В далекому 1932 році на похоронах Микити Юхимовича Б.Гомзин, український публіцист, до речі, зовсім не однодумець Шаповала, сказав: "За це навіки буде йому вдячний український народ, як тепер дякують йому тисячі недоучків, що їм революційна завірюха вирвала книжку з рук, але які тепер, дякуючи енергії, впертості і праці небіжчика, обернулися на докторів і професорів, лікарів та інженерів". Починаючи з 1992 року в Україні здійснюється знайомство з творчістю Микити Шаповала, проведено достойне вшанування його пам'яті на Малій Батьківщині, в донецькому селі Серебрянка відкрито музей, встановлено бюст, пам'ятну брилу, проведено I Всеукраїнську Шаповалівську конференцію (2002 р.). Надзвичайний патріотизм, вірність Україні, талант вченого і поета, державного діяча вимагають особливого ставлення з боку правлячих установ держави до Микити Шаповала і його спадщини.

Тетяна БУБЛИК,

студентка Донецького інституту соціальної освіти

"А світ такий гарний..."

(Вивчення творчості українського письменника з діаспори

Василя Гайворонського в школі)

Нашого цвіту - по всьому світу! Хвилюючу глибину цього крилатого вислову можна відчути тоді, коли знайомишся з дивовижними долями українців за кордоном, з українською діаспорою.

Термін діаспора ( з грецької "diaspora" - "розсіяння") позначає частину народу (етнічну спільність), яка живе поза межами країни свого походження, своєї історичної батьківщини.

Протягом минулого століття мільйони українців покинули свої домівки у пошуках кращого життя на чужині. Перші емігранти з України перетинали континент з Шевченковим "Кобзарем" як найдорожчою святинею, сумною піснею-тугою за полишеним рідним краєм. Українці в діаспорі не тільки зберегли мову, традиції, звичаї, мистецтво, а й в особі найталановитіших своїх представників внесли вагомий внесок у розвиток науки, культури та літератури.

Яскравим представником української діаспори є Василь Андрійович Гайворонський (1906 - 1972). Актуальність цього письменника полягає в тому, що його творчість вивчається в курсі літератури рідного краю, виховуючи у сучасних школярів цікавість і повагу до долі та творчого доробку нашого земляка.

В останні роки багато уваги приділяється літературному краєзнавству. Сучасні програми з літератури рекомендують вивчення творчості письменників, життєвий і творчий шлях яких пов'язаний з місцевістю, де розташований навчальний заклад. Така форма роботи отримала назву "уроки літератури рідного краю". Під час проведення цих уроків вчитель може користуватися найрізноманітнішими методами і прийомами - це може бути бесіда, розповідь вчителя, інсценування, самостійна робота, складання плану, читання тексту в особах та ін. У деяких вищих навчальних закладах почали викладати спецкурси за творчістю письменників-земляків.

Василь Андрійович Гайворонський народився 1 грудня 1906 року у місті Костянтинівка на Донбасі. Був членом літературної групи "Забой" і Всеукраїнської асоціації пролетарських письменників. Перші оповідання і повісті були надруковані в журналі "Літературний Донбас" та в інших періодичних виданнях. У 1933 році Державне видавництво у Харкові видало його книгу "Пугачівська рудня", але до читачів вона не дійшла: головного редактора журналу "Літературний Донбас" Г.Баглюка та його заступника В.Гайворонського було заарештовано і звинувачено в троцькізмі.

У 1933 році письменника вислали за межі України. Василю Андрійовичу довелось тікати і жити, переховуючись на Кавказі. У 1944 році він переїхав до Львова, а звідти виснажений емігрував до Сполучених Штатів Америки.

В.А.Гайворонський потрапив за кордон вже сформованим письменником. Подальшу творчу діяльність продовжує під псевдонімом Василь Гайдарівський. Він автор оповідань і новел "Ще одне кохання" (1946), "А світ такий гарний" (1962), "Заячий пастух" (1962). В його доробку є ряд оповідань та повістей, виданих у різний час. Так, 1963 року в Буенос-Айресі (Бразилія) у видавництві Юліана Середняка надруковано в календарі-альманасі "Мітла" гумористичне оповідання "Сенсація знічев'я". А в 1986 році у штаті Колорадо (США) вийшов збірник оповідань і повістей "Циркачка".

Як бачимо, географія видань В. Гайворонського дуже широка. Це свідчення є перш за все ознакою непересічного обдаровання письменника, творчість якого була в Україні під забороною.

В цілому літературний набуток Гайворонського можна поділити на два великі періоди: перший, коли він почав друкуватись у 20-х роках у періодиці Донеччини, а пізніше став заступником редактора журналу "Донбас" - "Літературний Донбас"; другий - це початок сорокових років на Україні і далі - до кінця життєвого шляху в Америці.

Народжений на сході України, Василь Андрійович Гайворонський помер 13 листопада 1972 року на сході США в Філадельфії.

В курсі літератури рідного краю з творчістю письменника учні знайомляться у 8 класі. Тема уроку: "Голоси донецької діаспори: життєвий і творчий шлях письменника-земляка В. А. Гайворонського".

Діти вивчають оповідання В.Гайворонського "Двоє друзів і містер Піт", а також "Сенсація знічев'я". Одне оповідання - для самостійного читання, інше - для розгляду в класі. У цих творах показано, як наші українці, потрапляючи за кордон, вплутуються в різні кумедні ситуації, діти прочитавши, ці оповідання, побачать, як до українців ставляться за кордоном, ще дасть можливість зрозуміти їм, що краще, ніж на своїй Батьківщині, ніде немає, що тільки у своїй державі ми можемо знайти собі місце, а там ти як іграшка або якась забава для іноземців.

Урок доцільно провести у формі дискусії з теми "Українці за кордоном. Що це за люди?" Прийом інсценування окремих епізодів творів дасть можливість розвивати творчі здібності дітей і водночас показати, що чекає нас, там за кордоном, чи слід міняти свою країну заради збагачення або їхати кудись шукати щастя, захисту.

У творі "Двоє друзів і містер Піт" письменник зосереджує увагу читача на упереджені уявлення людей комуністичного світогляду про американську дійсність. Автор вказує на причини вимушеної еміграції двох молодих чоловіків Грицька Брусниці і Якова Куценка. Друзі працюють на фабриці і не розуміють, чому поруч з ними робить старенький містер Піт. Невже держава не забезпечила його старість? Лише після бесіди з дідусем емігранти розуміють, що містер Піт - власник фабрики, на якій працює не заради грошей, а для душі. Він займається тим, з чого починав свою кар'єру. Таким чином, гумористична ситуація служить розв'язкою заінтригованого автором сюжету.

З героєм-емігрантом Василем ми знайомимося в оповіданні В.Гайворонського "Сенсація знічев'я". Зіткнення двох ментальностей - радянської й американської надають твору гумористичного характеру. Мешканців Америки дивує одяг іноземця, його надмірна сентиментальність, натомість Василю цікава манера висловлювання людей, з якими він спілкувався, почуття гуманності водіїв авто і байдужість власників ферм. Дивні факти одразу стають сенсаційними новинами і швидко поширюються серед американців, але з такою ж швидкістю і забуваються.

Таким чином, письменник-земляк повідомляє про українців, які виїжджали за кордон, що характерно і для нашого часу, описує життя людей-емігрантів на чужій землі.

Під час вивчення творчості цього автора може постати проблема недостатності інформації про письменника та відсутність його текстів, адже творчість В.Гайворонського була заборонена. Тому вчитель повинен завчасно про це подбати, роздрукувати тексти або перенести навчальний матеріал на дискети та диски для самостійного опрацювання вдома при наявності відповідної техніки. Якщо у когось з дітей є можливість, то можна звернутись до Інтернету.

Тексти для прочитання відповідають встановленим критеріям: чистота літературної мови, яскравість образів, типовість зображуваних подій, реальність життєвих фактів, відповідність віковим особливостям учнів. Вони вчать дітей бути гуманними, з повагою ставитися до інших, любити свою Батьківщину.

Завдяки творам В.А.Гайворонського відбувається знайомство з українською літературною спадщиною західної діаспори.