Національна економіка99

Тема 1. Теоретичні основи не

1. Поняття і ознаки НЕ

2. Предмет, задачі, методи та функції НЕ

3. Моделі національних економік

4. Структурні елементи НЕ

5. Показники рівня розвитку НЕ

1

Національна економіка включає в себе:

1. Нано-економіку – економіка, що вивчає економіку окремої особи

2. Мікроекономіку – економіка між фірмами, між підприємствами

3. Мезо-економіку – економіка певних регіонів, районів, областей

4. Макроекономіку – економіка в цілому

Національна економіка – це структурно і організаційно єдина система взаємозв’язаних галузей і сфер діяльності людей, якій властива відповідна пропорційність, взаємозумовленість розміщення на території, обмеженій державними кордонами.

• В широкому розумінні – це структурована в галузевому і територіальному просторі економічна діяльність у масштабах країни.

• У вузькому розумінні – це сукупність економічних суб’єктів і зв’язків між ними, яка має національну організаційну структуру, характеризується господарською цілісністю і спрямовується на задоволення потреб суспільства.

Поняття «національної економіки» у наукових колах базується на двох підходах:

1. Технологічний

Згідно нього, НЕ – це сукупність галузей, видів виробництв, котрі характеризуються обсягом виробленої продукції, обсягом виконаних послуг та робіт, їх якістю та рівнем використання ресурсів.

2. Соціально-економічний

Згідно нього, НЕ – це сукупність виробничих відносин, яким властиві певний рівень розвитку ПС, тип економічної системи, специфічний господарський механізм, характер суспільного відтворення, рівень життя населення та зовнішньоекономічні зв’язки.

Ознаки національної економіки:

1. Економічний суверенітет держави

2. Територіальна та господарська цілісність

3. Спільність економічного середовища, що формується єдиним законодавством, єдиною грошовою одиницею, спільною кредитною і фінансовою системою

4. Наявність тісних економічних зв’язків між суб’єктами господарювання на основі поділу праці та праві власності

5. Наявність єдиного економічного центру управління, який виконує регулюючу, контролюючу та координуючу функції з використанням інструментів економічної політики

6. Єдина система економічного захисту та гарантії економічної безпеки

Складові компоненти НЕ. Даними компонентами є:

1. Досягнутий рівень розвитку ПС

2. Наявність та стан техніки та технологій

3. Відносини власності

4. Ресурсний потенціал

5. Збалансованість та рівновага ринку

6. Принципи розподілу, перерозподілу та споживання благ

Як система, НЕ складається з таких підсистем:

1. Організаційної

Включає в себе усих суб’єктів господарювання(фірми, підприємства, організації…). Входить сюди також входить поділ галузей, які виробляють товари і послуги.

2. Структурної

Це певні співвідношення, які складаються між галузями.

Вид	Характеристика
Відтворювальна	Це: співвідношення між стадіями суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін, споживання) співвідношення між виробництвом засобів виробництва та предметів споживання співвідношення між фондом нагромадження та фондом споживання
Галузева	Поділ економіки на окремі галузі
Територіальна	Відображає частку у виробництві ВВП кожної адміністративної території чи регіону
Інституційна	Характеризується співвідношенням у виробництві ВВП за формами власності
Зовнішньоекономічна	Характеризується співвідношенням між експортом та імпортом
Технічна	Характеризується поділом економіки за ознакою участі суб’єктів у стадіях переробки і споживання матеріальних благ і послуг, а саме відбувається первинне, вторинне, третинне виробництво

3. Функціонально-цільової

Вона спрямована на гарантування національної економічної безпеки країни та реалізацією її національних економічних інтересів.

4. Ресурсної

Характеризується здатністю економіки до саморозвитку, величиною сукупного економічного потенціалу, наявністю основних джерел ресурсів та рівнем використовуваних технологій.

5. Інституційної

Характеризується інституційними формами і процесами завдяки яким НЕ стає єдиним організмом з багатосторонніми економічними зв’язками.

НЕ кожної країни має свої цілі:

1. Довгострокові

Довгострокові цілі пов’язані з реалізацією загальної концепції моделі НЕ і стратегії її розвитку.

Відносять:

• Стабільне економічне зростання національного продукту

• Високий і стабільний рівень зайнятості

• Стабільний рівень цін

• Гарантування економічної безпеки

• Підтримання рівноважного зовнішньоторговельного балансу

• Підвищення якості та рівня життя населення

2. Короткострокові

2

Предметом НЕ – є економічні процеси національного відтворення, їхні закони та закономірності, умови, фактори та результати.

Задачами курсу НЕ – є дослідження національного господарського механізму та вироблення на його основі рекомендацій для: органів влади з метою забезпечення сталого розвитку економіки.

Методи, які використовуються в НЕ:

• Аналіз та синтез

• Індукція та дедукція

• Наукова абстракція

• Поєднання логічного та історичного

• Метод матеріалістичної діалектики

Спеціальні методи: економіко-математичне моделювання(демографічний прогноз…), анкетування, соціально-економічний експеримент.

Функції НЕ:

1. Пізнавальна

2. Ідеологічна

3. Методологічна – передбачає застосування прийомів та методів та шляхів їх ефективного використання для формування знань в НЕ

4. Практична

3

Різноманітність моделей національних економік обумовлена наступними причинами:

1. Стан НЕ

2. Особливості історичного розвитку різних країн

3. Особливості менталітету населення

4. Геополітичне положення країни в світовій економічній системі

5. Різні види реформ, які проводились у країні

6. Рівень співвідношення ринку і державного регулювання

Класифікація моделей національних економік, запропонованих ООН, яка групує моделі національних економік з позицій рівня їх економічного розвитку:

1. Розвинені країни з ринковою економікою – країни Великої Сімки: США, Великобританія, Китай, Німеччина, Японія, Італія, Канада

2. Країни з ринковою економікою, що розвиваються – країни Азії, Африки та Латинська Америки

3. Країни з перехідною економікою – країни Центральної та Східної Європи та країни СНД

Світовий банк запропонував іншу класифікацію, за рівнем ВНД на душу населення:

1. Країни з низькими доходами, а саме не більше 875 доларів (54 країни)

2. Країни з доходами нижче за середній. Від 876 до 3465 доларів (58 країн)

3. Країни з доходами вище за середній. Від 3466 до 10725 доларів (40 країн)

4. Країни з високими доходами. Від 10726 і вище (56 країн)

З точки зору домінування техніко-економічних укладів у НЕ:

1. До індустріальні (аграрні) країни

2. Індустріальні країни

3. Постіндустріальні країни

З точки зору власності та способів координації економічної діяльності:

1. Ринкова

1. Ліберальна(американська)

2. Західноєвропейська (регульована ринкова модель)

3. Соціально-орієнтована ринкова економіка

4. Японська

5. Олігархічна

6. Доганяюча

2. Командно-адміністративна

3. Змішана

Критерій відкритості:

1. Відкриті – належать країни частка експорту яких у ВВП складає більше 35%

2. Відносно відкриті – частка експорту від 10 до 35% ВВП

3. Закриті – менше 10 % ВВП

За рівнем зовнішньої заборгованості:

1. Держави з високим рівнем зовнішньої заборгованості

2. Держави з середньо. Величиною зовнішнього боргу

3. Держави з найменшою величиною зовнішнього боргу

За рівнем конкурентоспроможності: (Індекс глобальної конкурентоспроможності)

1. Конкуренто спроможні

2. Не конкурентоспроможні

За рівнем економічної свободи: (Індекс економічної свободи)

1. Економічно вільні

2. Економічно невільні

За пріоритетами соціально-економічного розвитку:

1. Сталого розвитку

2. Не сталого розвитку

4

Структурними елементами НЕ є суб’єкти національної економіки – інституційні одиниці, які здійснюють певний вид економічної діяльності.

Домашні господарства – це сукупність господарських одиниць, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб та інтересів.

Поділяються на декілька підсекторів, залежно від отриманого доходу:

• Роботодавці

• Наймані працівники

Сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства – це сукупність інституційних одиниць, які надають неринкові послуги домашнім господарствам (релігійні та політичні організації).

Сектор фінансових корпорацій – це сукупність інституційних одиниць, які займаються нагромадженням і перерозподілом капіталів (банки, пенсійні фонди, страхові організації).

Сектор загальнодержавного управління – це сукупність усіх інституційних одиниць, які сприяють наданню послуг для індивідуального та колективного споживання (обслуговування населення у сфері освіти, охорони здоров’я, мистецтва, культури та соціального забезпечення).

Сектор не фінансових корпорацій – це інституційні одиниці, функцією яких є: виробництво товарів і надання послуг для населення.

Тіньовий сектор – це діяльність інституційних одиниць, доходи яких не враховуються в офіційній статистиці.

Сектор «Інший світ» – це іноземні державні інститути, які знаходяться за межами держави, але здійснюють обмін товарами, послугами та капіталами з національними господарськими одиницями.

5

Основу НЕ складають: міжгалузеві та галузеві комплекси, підприємства, організації, домашні господарства, які об’єднані в єдину систему економічними відносинами та виконують певні функції в суспільному розподілі праці щодо вироблення товарів та послуг.

НЕ містить наступні сфери:

1. Матеріальне та нематеріальне виробництво

2. Невиробнича сфера (це оборона країни, судові та юридичні органи)

Структура НЕ розкривається в її складових частинах:

• Відтворювальна структура НЕ: домашні господарства, підприємства, держава

• Соціальна структура НЕ: соціально-економічні одиниці об’єднані соціально-економічними відносинами за групами підприємств, групами населення

• Галузева структура НЕ: поділ економіки на галузі

• Територіальна структура НЕ: визначається розміщенням ПС на території країни і означає розподіл НЕ на економічні райони (регіони)

• Інфраструктура НЕ: це ті галузі, які обслуговують виробництва

• Зовнішньо-торгівельна структура: характеризується співвідношенням різних експортних та імпортних груп товарів та послуг

Світовий досвід показує, що при становлення ринкової економіки в структурі країни відбувається ряд наступних змін:

1. Зменшується частка державних суб’єктів господарювання

2. Збільшення кількості приватних підприємницьких структур

Для більшості національних економік характерні наступні тенденції розвитку:

1. Збільшення частики нематеріального виробництва, порівняно з галузями матеріального виробництва

2. Розвиток електроенергетики, машинобудування, хімічної, електронної та інших наукомістких галузей

3. Прискорений розвиток обробної промисловості порівняно з видобувною

4. Розширення участі в міжнародному поділі праці, що виявляється в більш швидкому збільшенні зовнішньо-торгівельного обороту стосовно зростання виробництва країни

Отже, при взаємодії структурних елементів НЕ відбувається створення умов для безперервного продовження, поновлення і повторення економічних процесів.

Кожну країну цікавить розширене відтворення, яке може відбуватись як екстенсивним так і інтенсивним шляхом(кращий варіант).

На думку вчених, все суспільне виробництво подвоюється протягом 40 років, що відбувається на базі науково-технічного прогресу (НТП), а наука розвивається в 4 рази швидше.