Список використаної літератури

1. Амонашвілі Ш. О. Роздуми про гуманну педагогіку / Ш.О. Амонашвілі – Москва: Наука, 1996. – 335 с.

2. Забелина Г.А. Реформа образования в России – есть ли свет в конце туннеля? / Забелина Г.Ю. – Москва: Мир, – 2005. – 207 с.

3. Высшее и среднее профессиональное образование в Российской Федерации:[сборник научных работ / НИИВО Лаборатория статистики высшего образования.] – Москва, 2002. – 48 с.

4. Технологія формування навчальних планів вищого закладу освіти / О.П. Мещанінов, С.О.Сисоєва, А.М.Алексюк, П.М.Воловик, О.І.Кульчицька, Л.Є.Сігаєва, Я.В.Цехмістер – К.: ВІПОЛ, 2001. – 418 с.

5. Столяренко Л.Д. Педагогическая психология / Л.Д. Столяренко. – Москва: Наука, 2004. – 440с.

Науковий керівник: викладач В. В. Конограй

І.Г. Ткаченко – видатний педагог другої половини хх століття к. В. Чала

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Видатний педагог,ініціатор нових підходів у навчанні та вихованні школярів,Іван Гурович Ткаченко залишив вагомий внесок в українській педагогічній практиці.Його невтомна праця була вшанована ще за життя. Тож, розпочнемо з Богданівської середньої школи №1,де Іван Гурович, будучи директорим, залучав дітей до суспільно корисної праці.Тим самим підготовлюючи їх до самостійного трудового життя. Високий професіоналізм, принциповість, любов до праці проявлялись у його повсякденній діяльності. Він розглядав трудову підготовку як загальношкільне завдання, яке реалізується при вивченні предметів з основ наук, у процесі трудового навчання та суспільно корисної продуктивної праці; у позакласній та позашкільній роботі. Система трудової підготовки, розроблена педагогом-новатором, здійснювалася за такими основними напрямами: трудове та економічне навчання і виховання, політехнічна освіта, профорієнтаційна робота, розвиток творчості та ініціативи учнів, поєднання навчання з продуктивною працею. Із колегами, йшов він пліч о пліч і до кінця 30-х років у школі склалися певні традиції. Такі як: дати хороші знання своїм вихованцям, навчити їх використовувати ці знання на практиці, щобморально підготувати дітей до трудової діяльності. Ці традиції були продовжені і у повоєнний час. Робота в школі ґрунтувалася на залученні учнів до сільськогосподарського виробництво весною, восени і влітку. Програма була складена таким чином: перелік видів праці, зв'язок цих видів із навчальною програмою, перш за все з природознавством, географією, фізикою, хімією, математикою. Іван Гурович розробив своєрідну методику трудового виховання, склав чітку програму для навчально-виробничої практики учнів 10-11 класів. Заняття проводилися у виробничих цехах базового сільськогосподарського підприємства, у кабінеті автосправи, на пришкільних ділянках тощо. Закінчуючи навчальний заклад, випускники одержували дві спеціальності: механізатора-тваринника і столяра-меблевика. У 1955 році в Богданівській школі було засновано навчально-виробничу бригаду. Учні 5-9 класів, які виявили бажання працювати в бригаді і діставали на це згоду батьків, подавали заяву на ім’я педагогічної ради. Приймали юнаків і дівчат у бригаду на спільному засіданні правління і педагогічної ради школи. Тут же вручали їм першу в житті трудову книжку. Виробнича бригада мала свій Гімн «Змолоду честь трудову бережи», свій прапор.

За період існування виробничої бригади учні добивалися високих врожаїв у вирощуванні сільськогосподарських культур, за що були удостоєні багатьма наородами. Підсумком діяльності учнівської виробничої бригади протягом перших семи років стала книга Івана Гуровича «Навчально-виробнича і виховна робота в учнівській бригаді». Досвід роботи учнівської бригади було узагальнено Міністерством Освіти УРСР і видано для шкіл республіки як методичний лист. У 1971 р. у видавництві «Радянська школа» була видана його монографія «Трудове виховання старшокласників», яка стала логічним результатом 10-річних експериментальних досліджень і була відзначена республіканською премією Педагогічного товариства УРСР. Зі спогадів випускника Богданвської школи Станіслава Миколайовича Ніколаєнко: «Школа була лідером Знам’янського району за всіма показниками. Випускники мали тверді знання з основ наук, були щирими патріотами своєї Батьківщини. Пригадую випадок, коли на початку 60-х років один із класів, де було більше двох десятків учнів, повним складом вступив до медичного інституту. Про це написала газета «Правда». На закінчення можна сказати, що усе своє життя Іван Гурович присвятив педагогічній діяльності,зробивши значний внесок у розробку теорії та практики трудового виховання школярів. І.Г. Ткаченко – автор 8 книг, близько двохсот його статей видруковано у збірниках наукових праць, у журналах та газетах. Тематика його праць дуже багатогранна. Однак, особливу увагу І.Г.Ткаченко приділив актуальним проблемам сучасної йому сільської школи. Більшість його статей присвячені особливостям трудового навчання й виховання в умовах сільської школи, різним аспектам діяльності учнівських виробничих бригад. Чимало проблем, що їх висвітлює вчений, потребують пильної уваги й переосмислення з позицій сьогодення. Очевидно, що використання педагогічної спадщини І.Г.Ткаченка допоможе вчителям збагатити власний досвід у галузі трудового виховання. Недарма, видатним педагогом сучасності В.О. Сухомлинський говорив, що Іван Гурович: «Справді народний учитель — людина, що вміє „глаголом жечь сердца людей»; справжній майстер педагогічного процесу, зразок для вчителів і класних керівників».