Список використаної літератури

1. Березівська Л.Д. Авторська школа Олександра Антоновича Захаренка / Л.Д. Березівська, Н.С. Побірченко. – Черкаси, 2010. – 64 с.

2. Суховершко, Г.В. Повість про Олександра Захаренка / Г.В. Суховершко; [ред. О.Ф. Бондуровська]. – Черкаси: Вертикаль, 2010. – 167 с.

3. Крутенко О.В. Маленькі таємниці Великого Учителя / Крутенко О.В.– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://perspektiva.ucoz.ua/publ/ malenki_taemnici_velikogo_uchitelja/1-1-0-3

Науковий керівник: к.п.н., доцент С. О. Захаренко

Про важливість громадянського виховання б. А. Тимошенко

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Наша Україна – молода держава, перебуває на шляху радикальних політичних, соціальних та економічних перетворень, обравши шлях переходу від старих ідеологій до свободи й демократії, цивілізованої, соціально зорієнтованої економіки, побудови нового громадянського суспільства. Суверенній Україні потрібні громадяни, які мають глибоко усвідомлену життєву позицію. Виховати таких особистостей можна за умови розвитку громадянського виховання, котре ґрунтується на ідеях народної філософії, наукової педагогічної думки, родинного виховання тощо. Актуальність громадянського виховання особистості у сучасному українському суспільстві великою мірою зумовлюється необхідністю продовження державотворчих процесів в країні. Становлення громадянського суспільства передбачає зміну світогляду, а саме розширення його, та ментальності людей. Важливу роль у цьому плані відіграють всі ланки системи освіти загалом і громадянська освіта та виховання, зокрема, особливо у суспільстві перехідному, де вони не тільки підтримують, а й закладають основи демократії, формують у громадян ідеї та поняття про права і обов'язки людини, а найважливіше виховують здатність до критичного мислення.

Питання громадянського виховання вже давно розробляли в своїй творчості багато українських педагогів. Але серед них я б хотів виділити В. Сухомлинського, який наголошував що виховувати необхідно починати з раннього дитинства: «Дитинство – найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя. І від того, яке було дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло до її розуму й серця з навколишнього світу, – від цього значною мірою залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк» [1, 15-27]. Першочерговою умовою формування рис громадянина педагог вважав організацію емоційно насиченого діяльного(на трудовій основі) життя школи, розвиток громадянської активності кожного індивіда в контексті діяльного життя шкільного колективу: «Чим глибше в душу дитини ввійшли тривоги, хвилювання, турботи про благо, щастя, красу, радість для людей, суспільства, тим тонша її емоційна чутливість до власної поведінки... Емоційна самооцінка – це ґрунт, на якому проростають зерна моральних повчань ,а без моральних повчань достойних і мудрих людей немислиме виховання» [2, 283-582].

Весь освітній процес у закладах освіти має бути насичений різними аспектами громадянського виховання, однак особливе значення, на думку В. Сухомлинського, має матеріалізація моральних багатств і цінностей в людських відносинах. Необхідно в дитячих душах виховувати почуття гордості за себе, за свої вчинки [1, 47]. Ще в стародавніх грецьких містах органічною частиною моральних цінностей громадянина поліса стало глибоке почуття патріотизму по відношенню до свого полісу. Грек був повноправним громадянином лише у своїй маленькій державі. Варто було йому переїхати в сусіднє місто – і він перетворювався на безправного метека. Їх поліс був тим світом, в якому грек найбільш повною мірою відчував свою свободу, свій добробут, свою власну особистість. На їх думку, лише в рамках поліса можна існувати не тільки фізично, а й вести повноцінне, справедливе, моральне життя, гідне людини [5, 129]. На нашу думку такий полісний патріотизм потрібно плекати в серцях і головах дітей змалку. І держава безпосередньо повинна цьому сприяти; видаючи підручники з проукраїнськими поглядами на історію, спонсуванням вітчизняних фільмів, підтримуючи наших музикантів, митців. Щоб кожен українець бачив нашу батьківщину тим полем можливостей, на якому бажав сповна реалізувати свої таланти і мрії, а не проявляв тенденції до міграцій закордон. Крім того великого значення у громадянському вихованні надає В. Сухомлинський вихованню таких рис як громадянський обов’язок і громадянська відповідальність: «Домогтися того, щоб вихованця вже в дитинстві хвилювало сучасне і майбутнє Вітчизни. Громадянські думки, почуття, тривоги, громадянський обов’язок, громадянська відповідальність – це осереддя почуття громадянської гідності [2, 613]. На сьогодні це дуже важливо, оскільки без активної, вимогливої до влади, критично мислячої молоді наше майбутнє під великим знаком запитання.

Великого значення у формуванні національної самосвідомості і громадянськості В.О. Сухомлинський надавав сім’ї. Він неодноразово звертав увагу на те, що батькам слід пам’ятати, що в будь-яку історичну добу виховується не абстрактна людина, а представник того чи іншого народу, носій певної національної культури. Виховання в сім’ї починається із засвоєння дітьми норм і правил культурної поведінки, народної моралі і духовних надбань свого народу–мови, традицій і звичаїв, із любові і бережливого ставлення до рідної природи. У своєму «Слові до батьків» він писав: «Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім’ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, І квітки, і плоди. Сім’я – це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави» [3, 22].

В навчальних закладах початкової і середньої освіти дуже важливим для морального і громадянського виховання молодших школярів є особистий приклад учителя, особливо з урахуванням того, що в цьому віці дитина найбільше схильна до наслідування всього, що їй до вподоби. Тому духовне обличчя дитини залежить насамперед від того, який учитель веде її по «першій стежці життєвого шляху» [3, 7-35].

Також важливим чинником виховання справжнього громадянина Василь Сухомлинський вважав рідну мову. Вочевидь, людина існує в мові, виявляє себе в мові, через мову, через спілкування прокладає місток для порозуміння з іншими людьми. Саме через рідну мову ,писав автор, що пов’язує невидимими нитками сучасні й минулі покоління в єдину мовно-національну спільноту України людина відчуває себе її громадянином. Вивчення рідної мови є найправильнішим шляхом до самопізнання людини. Інший видатний педагог К.Д. Ушинський вважав, що, розкриваючи дитині багатство рідного слова, ми розкриваємо їй багатство власної душі, а ось вивченням рідного слова ми вводимо дитину в дух народу, в те живе джерело, з якого б’є всяка сила і всяка поезія. Адже мова завжди була буде найбільшим наставником людства. [4, 377].

Підсумовуючи слід сказати, для України, яка є державою з великим потенціалом, громадянське виховання відіграє винятково важливу роль ще й тому, що воно покликане сприяти соборності, яка є серцевиною української національної ідеї. На даному етапі розвитку нашого суспільства, як ніколи важливим є правильно спрямовувати молодь на вибір громадсько–національних ідеалів та формування громадянського світогляду.