Освіта жінок у ісламських країнах

Д. Ю. Патлаєнко Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького

Останнім часом часто порушується питання про стан освіти для жінок в мусульманських країнах. Особливо збільшився інтерес до ного, після оголошення цьогорічних лауреатів Нобелівської премії миру, адже однією з переможниць стала Малала Юсафзай - пакистанська правозахисниця, яка виступає за доступність освіти для жінок у всьому світі. Історія цієї дівчини сколихнула світ і привернула увагу до проблеми освіти в таких країнах, як Пакистан. На початку 2009 року, у віці 11 років, Юсуфзай стала відома у світі завдяки блогу, який вона писала для «Бі-бі-сі». У блозі вона детально розповідала про своє життя при режимі талібів, про їх спроби взяти під контроль долину Сват і про свої погляди на розвиток освіти для дівчаток. У числі жорстких заборон, які ввели ісламісти в регіоні, був і заборона на шкільне навчання. Її школа була закрита, але дівчинка вирішила боротися за право отримати освіту. На формування поглядів дівчинки справив великий вплив її батько Зіяуддін Юсафзай - колишній директор середньої школи і правозахисник, який всіляко підтримував виступи дочки.

У 2011 році Малала отримала від пакистанського уряду Національну премію миру.

У цьому ж році Малала була номінована на Міжнародну Дитячу премію миру.

9 жовтня 2012 на дівчинку було скоєно замах. Бойовик з руху "Талібан" вистрілив їй в голову, коли вона разом з подругами поверталася додому.

15 жовтня Малала у важкому стані була доставлена до Великобританії в лікарню Королеви Єлизавети в Бірмінгемі, де після двох складних операцій дівчинці вдалося врятувати життя і повернути слух.

12 липня 2013 в день свого 16-річчя Малала виступила з промовою в ООН, це стало її першим публічним виступом після одужання.

У жовтні 2013 року в Великобританії вийшла в світ книга "Я Малала: дівчинка, яка встала на боротьбу за освіту і була поранена талібом" (I Am Malala: The Girl Who Stood Up For Education and Was Shot By The Taliban), написана Малалою Юсафзай у співавторстві з британською журналісткою Кристиною Лемб.

У грудні 2013 Генеральна асамблея ООН вручила Малалі Юсафзай премію в галузі прав людини [3].

Щоб розібратися в справжньому стані справ і причині відношення до ролі жінки в навчанні, слід звернутися до історії проблеми, адже поширене поняття, що мусульманка і освіта не сумісні. З історії відомо, що жінки відігравали важливу роль у заснуванні багатьох ісламських навчальних закладів. Наприклад, засновницею першого світового університету Аль-Карауїн в 859 р виступила Фатіма аль-Фіхрі. Згідно вченому з Сунні Ібн Асакир, можливість для жіночої освіти на сході з'явилася вже в XII столітті. За його свідченнями, дівчата і жінки могли вчитися, заробляти ijazahs (вчений ступінь), а також кваліфікуватися як вчені (улеми) та вчителі. Як правило, найбільшого поширення освіта отримала серед жінок з сімей науковців, де прагнення набути знання передавалося з покоління в покоління. Незважаючи на те, що мусульманки рідко записувалися студентами в офіційні класи, вони відвідували неофіційні лекції та навчальні сесії в мечетях, медресе та інших громадських місцях.

Варто відзначити, що спочатку престижний каїрський університет Аль-Азхар надавав жінкам не тільки право бути студентками, а й викладачами, в той час як аналогічну можливість жінкам на Заході надали тільки через кілька століть. Фактично, в період перших університетів, пропорція жінок-викладачів в багатьох класичних ісламських коледжах перевищувала нинішню пропорцію в багатьох сучасних університетах Заходу.

У мусульманських сім'ях широко поширена практика обмеження доступу жінок до освіти? Для того, щоб відповісти на це питання слід розглянути статус жінки в доісламській Аравії [1].

Як відомо, до VII ст. становище жінок в регіоні залишало бажати кращого. Є дані про умертвіння батьками новонароджених дівчаток через бідність. Іслам змінив структуру арабського суспільства і реформував гендерні ролі. Згідно з дослідженнями професора Вільяма Монтгомері, іслам поліпшив становище жінок, дав їм права.

Важливо відзначити, що на сьогоднішній день доступ жінки до освіти в мусульманських країнах украй різний. Як правило, все залежить від того, наскільки далека країна від споконвічного ісламу. У Сирії, наприклад, перед освітою однаково рівні чоловіки і жінки, християни і мусульмани. Більше того, жінці не потрібна згода батьків або чоловіка на вступ до ВНЗ чи закінчення школи. Релігійні дисципліни в сирійських школах вміщаються в одну книгу (1 година на тиждень), і залежать від релігії учнів. Діти мусульман вчать основи ісламського віровчення, а християн - християнського.

Рівень жіночої грамотності в Саудівській Аравії становить 81% і незначно відстає від чоловічого. Для порівняння, в 1970 році грамотними були лише 2% жінок і 15% чоловіків. Однак частка дівчат, які отримують середню та вищу освіту, значно вища, ніж серед юнаків. Зокрема, кожна друга працююча жінка має вищу освіту, а серед чоловіків аналогічний показник становить лише 16%. Частка саудівських жінок, які закінчують університети, навіть вище, ніж на Заході [2].

Проте зовсім інакше виглядає ситуація в таких країнах, як Ємен і Бахрейн. У цих країнах жінка повністю залежна від чоловіка в питанні освіти (так само як і в будь-якому іншому питанні), багато кафедр в інститутах цих країн закриті для жінок. Тільки в медичні, педагогічні та економічні (лише на навчання "канцелярско-секретарській справі") надходять абітурієнтки.

Якість жіночої освіти значно нижче чоловічої. Навчальні програми та підручники оновлюються набагато рідше, а вчителі мають більш низьку кваліфікацію. Один з саудівських політиків в галузі освіти зазначає, що головна мета в освіті дівчаток полягає в тому, щоб виховати з них справжніх ісламських дівчат, навчити їх бути ідеальними домогосподарками і люблячими матерями, а також по можливості бути хорошими лікарями, медсестрами або вчителями .

Саудівські жінки часто говорять про те, що головна область, що вимагає реформування - жіноча освіта.

Істотно обмежили доступ до освіти жінкам і в Ірані. Так, 36 університетів країни оголосили про припинення навчання жінок по 77-ми академічним дисциплінам, пояснивши, що таке рішення прийнято під впливом уряду. При цьому міністр науки та вищої освіти Камран Данешджу підтримав реформу про скорочення навчання жінок, заявивши про велику кількість мусульманок на деяких напрямках і необхідність створення "балансу". В якості офіційної причини нової освітньої політики також був названий високий рівень безробіття серед жінок, що отримали вищу освіту. Однак фактично причини безробіття та диспропорції на факультетах університетів криються насамперед в економіці країни.

Отже, повертаючись до відважної боротьби за право на освіту Малали Юсафзай, ми не можемо не стверджувати, що якою б не була соціальна роль жінки, їй необхідні знання. А оскільки мати є першим вчителем і вихователем своїх дітей, то бути добре освіченою обов᾽язок кожної жінки. І виховання дітей завжди починається з виховання самих себе, що неможливо без знань і мудрості. Саме тому, з підвищенням рівня освіти жінок, закладається основа для духовного розвитку підростаючого покоління.