Список використаної літератури

1. Ушинський К. Д. Собр. соч. в 11-ти томах, т. 11. М. – Л., Изд. АПН РСФСР, 1952, с. 198.

2. Українська педагогіка в персоналіях: У45 у 2 кн. Кн. 1: Навч. посібник / За ред. О. В. Сухомлинської. – К.: Либідь, 2005. – 624 с.

Науковий керівник: викладач В. Г. Бондар

Із дошкільняти формується українець а. І. Мукаєва

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Батьки кожного майбутнього першокласника, безсумнівно, прагнуть, щоб їхня дитина була в класі найкмітливішою і найстараннішою. Тож вони висувають до дошкільного закладу високі вимоги щодо підготовки дитини до школи, здебільшого до розвитку її інтелектуальної сфери. На нашу думку, необхідно переконати батьків приділяти увагу зміцненню здоров'я дітей, забезпеченню психологічного благополуччя, стимулюванню інтересу до пізнання. Тому психолого-педагогічна підготовка дітей до школи в родині абсолютно необхідна.

У складному комплексі якостей, із яких складається готовність до шкільного навчання, виділяють мотиваційну (особистісну), інтелектуальну та емоційно-вольову. Кожна з цих якостей формується в сім’ї за певними умовами.

Під мотиваційною готовністю розуміють бажання вчитися, ставлення до школи і навчання як до серйозної діяльності [4, с. 429]. Дитина приходить у школу з певною мотивацією. Розвиток мотивації шкільного навчання передбачає формування уявлень дошкільника про те, яким буде навчання в школі, знань про те, яким буде його завтрашній день і підготовку дитини до нього як до радісної події.

Формування мотиваційної готовності до школи забезпечується спільними зусиллями вчителів, батьків, вихователів. Для формування в дошкільників правильного уявлення про школу в розпорядженні батьків є безліч простих і доступних засобів: читання книг про школу, ознайомлення з деякими правилами поведінки учня, відвідування школи. Можна розповісти дітям про те, як зміниться їхнє життя, коли вони стануть школярами: учень повинен щодня ходити в школу, виконувати в класі і вдома ті завдання, що задає вчитель. Щоб добре вчитися, потрібно бути уважними, дисциплінованими, акуратними. Все це викликає бажання вчитися, створює позитивне ставлення до школи.

Готовність до шкільного навчання з боку інтелектуального розвитку дитини полягає у рівні розвитку пізнавальних процесів, у якісних особливостях дитячого мислення. Вступаючи до школи, дитина має бути готовою до зміни ігрової діяльності на навчальну, до систематичної інтелектуальної праці [3, с. 31]. Батьки вчать дитину порівнювати, міркувати, зіставляти, знаходити причини явищ, робити висновки і узагальнення [5, с. 250]. Для цього дошкільник повинний навчиться уважно слухати книгу, розповідь дорослого, правильно і послідовно викладати свої думки, грамотно будувати речення.

Основна умова розвитку мислення дошкільника, як і розвитку його особистості в цілому – спілкування з дорослим, тобто  постійна співпраця дитини з усіма членами сім'ї. Стандартними причинами, що ведуть до відставання в розвитку, є: наявність конфліктів у сім'ї, сімейний алкоголізм, дефіцит спілкування. Необхідно забезпечити, щоб спілкування в родині було повноцінним і у кількісному, й у якісному відношенні – в інтелектуальному і емоційному значенні. У спілкуванні з батьками формується той запас знань, з яким дитина повинна приходити в школу. Сюди входить:

1. Ознайомлення дошкільників із простими фізичними явищами. Головне – формувати уявлення про основні властивості руху в просторі, розкривати в доступній формі загальну залежність будови тіла тварин та їхньої поведінки від умов їхнього існування (чому заєць взимку білий, чому їжак узимку спить, навіщо смуги на хутрі в тигра).

2. Інший напрямок формування знань – уявлення про події і явища суспільного життя. Варто розкривати дітям спільний, колективний характер праці, уявлення про взаємодопомогу, гуманність, патріотизм. Це основа всієї системи перших уявлень дошкільників про суспільство. Розкриваються ці загальні ідеї в конкретних розповідях дітям про життя і дружбу дітей, про працю і професії дорослих, про видатних людей, героїв, про традиції й свята нашого народу [1, с. 415].

Основними показниками емоційно-вольової готовності є певний ступінь сформованості довільних психічних процесів (цілеспрямованого сприймання, запам'ятовування, уваги), уміння долати посильні труднощі, навички самостійності, організованості, швидкий темп роботи, що вимагає зібраності, зосередженості (на противагу імпульсивності, схильності відволікатись), опанування основними правилами поведінки у навчальних та інших ситуаціях, уміння правильно реагувати на оцінку виконаного завдання, оцінювати свою роботу. Важливо привчити дітей розпочату справу доводити до кінця. Свідомість переборення цих труднощів допомагає дитині правильно поставитися як до своїх можливих успіхів, так і невдач. Радість від успішного рішення, занепокоєння при виникненні труднощів, почуття сумніву, подиву при виконанні завдань – все це свідчить про емоційну готовність до навчання. Батькам потрібно створити дитині такі умови діяльності, в яких вона обов'язково зустрінеться з успіхом. Але успіх повинен бути реальним, а похвала – заслуженою. Важливим аспектом емоціональної готовності є вміння спілкуватися з дорослими і ровесниками, орієнтуючись при цьому на нову позицію школяра [2, с. 346].

Жоден суспільний заклад не може прищепити дитині тих якостей, які формує сім’я. Саме тому «вчителі повинні звертатися до неї як до такого сприятливого ґрунту, на якому росте, розвивається, виховується дитина» [6, с. 37]. Протягом усього життя вона лишається тим тлом, на якому відбувається особистісне зростання людини. Батьки завжди лишаються для своєї дитини найбільш авторитетними, найбільш значущими людьми.