Список використаної літератури

1. Забута Т. Дитяче самоврядування в педагогічній спадщині Я. Корчака : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01. «Педагогіка» / Т. Забута. – Одеса, 1997. – 20 с.

2. Корчак Я. Правила життя : вибрані твори / Я. Корчак. – К.: Молодь, 1989. – 320 с.

3. Корчак Я. Як любити дітей / Я. Корчак. – К.: Рад. школа, 1976. – 159 с.

4. Кушнір В. М. Провідні гуманістичні ідеї творчої спадщини Януша Корчака у контексті розвитку вітчизняної педагогічної думки : автореф. дис. канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Педагогіка» / В. М. Кушнір. – К., 2004. – 22 с.

Науковий керівник: ст. викладач О.О. Свириденко

Вчитель – актор, емпат в. І . Білоножко

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

«Багатство не в майні, а таланті»

Перське прислів’я

Вчителю, як актору дійсно варто пам’ятати це прислів’я,використовувати його постійно й розвивати далі. Адже, який сенс у знаннях вчителя, коли він не може передати їх далі? Й головним для вчителя є не робота, а мистецтво виховання. Щоб учень отримав ці знання від учителя замало сухої інформації та знань, їх треба правильно подати, а для цього потрібен талант: актора, оратора, вихователя, емпата, простої людини. Чому саме так? Антон Семенович Макаренко вважав: «Не може бути хороший вчитель, який не володіє мімікою, який не може надати своєму обличчю потрібного виразу або стримати свій настрій»[3, 32]. Мистецтво акторської гри має велику силу над учнями: це привертає їхню увагу, якщо один з акторських прийомів вийшов вдало, то учні це краще запам’ятовують. Як і актор, вчитель має володіти ще однією здібністю – ораторським мистецтвом.Гарна дикція, вчитель, що вміє чітко й приємно говорити, створює краще враження й учні краще його розуміють. І не виникає проблема, коли діти не можуть зрозуміти не тільки матеріал, а взагалі, про що йде мова. Правильно поставлений голос з чіткою вимовою та мелодійністю може краще вплинути, ніж всі жести й міміка. До речі, хороший актор знає як мімікою й жестами зобразити всі почуття, так і вчитель має володіти методами й прийомами навчання. Вміти зосередити на собі увагу глядача (учня). Чудово володіти навчальним матеріалом. Кожна репліка з п’єси вивчена- кожна фраза відточена перед тим, як її подати учням. Якщо актор забув слова на сцені, то він не губиться, а імпровізує перед публікою, виходячи зі своїх навиків. Ще в Древній Греції до актора були високі вимоги: сильний голос, гарна дикція, виразність, вміння співати й переконливість, можна крикнути і глядач не зверне на це увагу, а можна прошепотіти, і глядач пропустить це крізь свої думки й серце. Тим паче, коли він мав грати у великій масці.Вистави тривали досить довго, тому голос актора міг сідати, що погано відображалося б на виставі. Цікаво, що в Древній Греції виникло таке поняття, як «школа», а разом з ним «дидаскал» і «педагог». Ці навики учитель має перенести в талант вихователя, а тут потрібно бути обережним, вчитель має індивідуальність, частину суспільства, громадянина й патріота своєї країни. Це потрібно робити поступово і ненав’язливо. Найкращий спосіб – стати взірцем для наслідування, правильно себе репрезентувати. Тож треба плідно попрацювати, щоб стати авторитетом. Якщо слідувати за Василем Олександровичем Сухомлинським: «Багатство духовного життя починається там, де благородна думка і моральне почуття, зливаючись воєдино, проявляються у високоморальному вчинку»[2, 499]. Головним є вчинки. Слово – ніщо, коли його не закріпити справою. До доброї справи варто залучати дітей, щоб вони відчули це на собі. До речі, діти є надзвичайно сильними емпатами. Емпатія – це здатність однієї людини відчувати емоції іншої людини, себто співпереживати їй; «спроможністі прийняти роль іншої людини» - Дж. Міт. Погляди на емпатію різні: одні вважають її сукупністю властивостей і якостей особистості вчителя, а інші- духовним утворенням (А. П. Ощепкова). Вчитель теж має бути емпатом, використовувати це вміння в своїй педагогічній практиці. Звісно, ступінь вираженостіемпатії залежить від особистості вчителя. Проте цю якість, це певний шлях, що приведе до кращого взаємозв’язку з учнями та й з будь-ким. Що стосується емпатії з погляду психології, багато вчених (К. Бютнер, К. Бабанський та ін.) розглядають як важливий психологічний засіб для позитивного навчання. Діти можуть відчути слабкість вчителя, це може призвести до втрати ним керівної ролі.Знову потрібно повертатися до акторського мистецтва. Поганий актор той, що не вміє приховати свій страх, біль, турботи.Актор має чітко йти за сценарієм, передаючи емоції за текстом. Так і вчитель, він не повинен нести учням свої турботи, невпевненість й страх перед ними, ділитися з ними своїми турботами (все, що не стосується навчання), лиш позитив, що сприятиме плідній роботі. Для цього людина, що вирішила нести це стародавнє ремесло, має з початком уроку сховати всі свої погані емоції – відкласти їх в дальню шухляду свого стола.

Головне – навчальна діяльність, в якій вчитель веде себе так, щоб руки й жоден м’яз на обличчі не затремтіли. В протилежному випадку діти можуть відчути слабкість вчителя й недовіру до нього. Недовіра й слабкість – це ті камні, через які педагог може перечепитися на своєму творчому шляху. Розчищати цей шлях потрібно педагогічною практикою й акторським мистецтвом. Повністю входити в роль педагога: людини, що скеровує іншу людину в життя.

І тут постає актуальне питання: як придавити свої емоції й відчувати чужі; бути авторитетом, виходячи з власного досвіду, й при цьому щоденно одягати «давньогрецьку маску», підтримуючи свій педагогічний імідж? Професії вчителя притаманне такий синдром «емоційне вигорання» - особистість не витримує емоційного навантаження. Тому з емпатією слід бути обережним. Вчені вважають, що середній емпатійності найсприятливіший для навчання. Враховувати потрібно не лише вищезазначені аспекти, вчитель – професія складна не лише психічно, але й фізично. Навантаження на голосові зв’язки,статичне навантаження, активно працює й зоровий орган, цілий день в спілкуванні з великою кількістю людей, а також інформаційна втома (викладання матеріалу на уроках, підготовка до наступних занять, перевірка домашнього завдання позакласова діяльність, розширення власного кола знань). Від такої трудової перевтоми (як і від емоційного вигорання) швидко втрачається інтерес до своєї діяльності, як до мистецтва і роботи. Й можуть швидко переглянуться свої творчі інтереси. Навчання – це діяльність не лише вчителя, а й учня. І дуже погано, коли учень тяжіє до знань, а вчитель незацікавлено їх подає.

Педагог – це дійсно складна професія; це професія, що будує наше суспільство, а отже і майбутнє. Не дивно, що в усі часи й країнах світу до цієї професії були великі вимоги й велика шана: складно отримати роботу, зрілість і самосвідомість людини, моральні й естетичні якості треба пройти певні перевірки; вчителям надаються різні пільги, й вияв шани відповідно до національних традицій (в Україні здавна вчителям при зустрічі кланялися, не просто віталися, вони були певною елітою суспільства, тому на буль-якому святі вони були шанованими гостями ). Це не дивно, педагог – це поводир з ліхтарем, що веде душі крізь пітьму до світла.