Список використаної літератури

1. Жан Жак Руссо  Вибрані твори – М., «Державне видавництво художньої літератури», 1961. – 750 с.

2. І. Верцман  Ж. Ж. Руссо / Верцман І.  – М.,  «Державна література», 1976.  – 300 с.

3. Волков Г.Н., Панькин А.Б. Історія освіти та педагогічної думки: / Учеб. посібник для студ. вищ. уч. Закладів / Г. Н. Волков − М.: ТОВ «Велика ведмедиця». Еліста: Калмицька державний університет, 2000. – 304 с.

Науковий керівник: ст. викладач О. О. Свириденко

Гуманістична педагогіка в. О. Сухомлинського і. В. Медведенко

Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького

«Що найголовніше було в моєму житті?

Без роздумів відповідаю: «Любов до дітей»

В.О. Сухомлинський

Формування в Україні демократичного суспільства, передбачає розвиток громадянина як культурно-освіченої, високодуховної, гуманістично-спрямованої особистості. Система виховання сучасної молодої людини спрямована на формування національної самосвідомості, виховання таких моральних цінностей як чесність, мужність, відповідальність, толерантність, почуття гордості за свою Батьківщину, готовність до змін в ім’я України.

Державні документи, зокрема Конституція України, Закон України «Про громадянство України», визначають права і обов’язки громадян України. За вказаними державними документами, в основу виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім’ї і школи, наступності поколінь.

Ідеї гуманістичного виховання завжди були актуальними для педагогічної еліти України. Такі відомі діячі, як В. Антонович, М. Драгоманов, А. Макаренко, В.Сухомлинський, звертали увагу на особливе значення формування гуманістичної свідомості підростаючого покоління.

В контексті ситуації сьогодення, особливої актуальності набуває концепція В.Сухомлинського. Неодноразово у своїх роботах педагог стверджував, що «.. в житті людини має бути те найголовніше, що стоїть вище всіх повсякденних турбот, тривог, пристрастей» [4, 513]. І далі: «Ставлення до ідеї Батьківщини як до священного і дорого облагороджує всі людські почуття, зближує, ріднить людей, очищає душі від усього, що принижує гідність» [4, 513].

З огляду на це, особливого звучання набуває спадщина Василя Олександровича Сухомлинського – вченого, філософа, неперевершеного педагога, який опікувався долею дітей. Наш всесвітньо відомий сучасник великого значення надавав всебічному розвитку дітей, особливо вихованню в них моральних цінностей, духовному відродженню.

Так, у центрі уваги В. Сухомлинського було виховання гуманності в дітей. Гарантії цього він вбачав у цілеспрямованості і систематичній організації моральної поведінки в дітей і засвоєнням ними моральних знань, формуванням гуманістичних уявлень та почуттів. Беручи за основу цінні поради В. Сухомлинського, як навчати дітей «азбуки моралі», як виховувати з них справжніх гуманістично-спрямованих особистостей.

Аналізуючи сучасні підходи до гуманістичного виховання, ми спостерігаємо складний процес переходу від моноідеологізму та ідейної однобічності до демократичних, а відтак – до гуманістичних засад життя суспільства, що знаходить своє відображення в педагогічній науці та практиці.

«Азбука» гуманістичного виховання за Сухомлинським проста і доступна для кожного педагога. Бо кожній дитині як індивіду притаманні емоції, почуття і переживання, переконання, В. О. Сухомлинський на практиці перевірив і довів, що саме колектив, побудований на принципі партнерства і співробітництва, виступає основним інструментом гуманістичного виховання особистості. Також ним був використаний ефект різновіковості дітей. Коли старші учні проявляють себе як наставники для молодших, маючи спільні інтереси, відбувається ненав’язлива передача знань, умінь, досвіду молодшим школярам.

В бесіді «Про деякі питання морального виховання» класик педагогічної думки розкриває перед нами практичну значимість понять «гуманістичні почуття і переконання». Щоб виховати морально стійку особистість, треба виховувати в дітях «почуття боргу людини перед людиною, перед суспільством, перед Батьківщиною. Обов’язок батька й матері перед дітьми, обов’язок дітей перед батьками. Обов’язок особи перед колективом, борг перед вищими моральними принципами» [5, 527-528].

Він наголошував, що педагоги повинні навчати дітей аналізувати, що в житті крім радощів є й горе, хвороба, самотність і не варто відгороджувати дітей від людських проблем і страждань. Цінними в цьому плані є його етичні мініатюри: «У кого – радість, а в кого горе», «Півень і сонце», «А серце тобі нічого не наказало?», які і сьогодні слугують засобами пробудження у малят почуття милосердя до хворих, немічних, бідних…

Глибоко гуманістична сутність концепції виховання Сухомлинського, як і всієї його педагогічної системи, виявляється вже в самому ставленні до дитини. Найперше – це повага до особистості дитини незалежно від її віку, наявних в даний час можливостей, визнання складності її внутрішнього світу і необхідності відповідального ставлення до його долі. Все це відповідає сучасній меті виховання – створенню сприятливих умов для розвитку особистості дитини, для її самореалізації.

«Морально вихована людина починається з безкорисливої і щедрої любові до Матері»[3, 19]. Ці слова В. Сухомлинського має взяти на озброєння кожен педагог сучасності. В. Сухомлинський – реаліст, котрий розумів і розкривав усю складність праці педагога, яка потребує повної самовіддачі, аж до самозречення, що посильно лише людям талановитим, наполегливим і вольовим.

Серед нас, живих, уже давно немає В. О. Сухомлинського, людини доброї, чуйної, людини полум’яного серця. Вчителя з великої літери. Нам, педагогам, варто звертатися до його спадщини щоразу, коли цього вимагає життя: брати на озброєння багатство ідей з цієї невичерпної скарбниці глибоко психологічної гуманістичної сутті педагогічної системи. Праці видатного педагога овіяні ідеєю віри у можливості дитини, переконанням у необхідності глибокого, але обережного, делікатного проникнення у її невичерпно багатий, складний і вельми вразливий внутрішній світ з метою допомогти їй на суперечливому шляху особистісного розвитку та самовдосконалення.

Як казав В. Сухомлинський: «Я твердо переконаний, що є якості душі, без яких людина не може стати справжнім педагогом, і серед цих якостей на першому місці – вміння проникнути в духовний світ дитини». Ми завжди повинні пам’ятати, що «діти – це щастя, створене нашими руками»[3, 130].