Ораторське мистецтво, як невід'ємний атрибут діяльності вчителя

Я. А. Лут

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'ється — ожива.

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!..

Тарас Шевченко

Ораторське мистецтво в найпростіших формах з'являється з виникненням людського суспільства. Дар слова, як кращий засіб вираження різноманітних процесів внутрішнього життя людини, як могутнє знаряддя підкорення своїй волі інших, як засіб живого спілкування, по своїй сутності став основою у твердженні могутності людини і людства.

Давно став звичним вираз «сила слів»; відомі поетичні рядки В. Шефнера: «Словом можна вбити, словом можна врятувати, словом можна полки за собою повести»[6]. Ось чому вивчення ораторського мистецтва привабливе в усі часи. До нього прагнуть люди, які хочуть впливати на інших за допомогою живого слова. Одним потрібно переконувати аудиторію для того, щоб отримати якусь вигоду для себе, для інших же вся вигода - це радість від споглядання просвітлених осіб слухачів, які отримали ту інформацію і той емоційний вплив, які були їм необхідні. Так було і в найдавніші часи. Вплив виступаючого, мета якого - переконати людей у ​​тому, що необхідно оратору, називають лінією софістів - давньогрецьких вчителів красномовства, які відійшли від навчання мудрості і мистецтва мовлення та стали вчитись доводити що завгодно, тому що це їм було вигідно. 

Інше призначення ораторського мистецтва бачив давньогрецький мислитель, «батько всіх філософів» Сократ. Його риторичний ідеал перейняли гуманісти середніх століть, які вважали: «Навколишній світ втілює в собі істину. Але оголену істину людина не бачить. Риторика одягає істину в словесний одяг і дає можливість побачити і пізнати її. Приносячи насолоду, риторика спонукає людей до ще більш активної мудрості. Вона стає особливим стимулом до добра та просвіти людства »[4]. 

Донести свої думки до аудиторії, справити враження красою стилю допомагає ораторові володіння культурою мовлення. Навички оратора - це засвоєні в результаті численних повторень інтелектуальні, рухові і сенсорні дії, виконання яких не потребує значного напруження пам'яті та уваги, тобто виконується майже автоматично. Це навички аналізу явищ дійсності, вивчення літератури, складання виписок, розподілу уваги під час виступу, навик витримки перед аудиторією, навик орієнтації в часі. Крім того, до комунікативних навичок, необхідних оратору, відносять також професійну спостережливість, володіння мімікою і жестами, здатність висловлювати свої емоції і керувати ними. Вміння оратора складаються з набутих знань і навичок і дозволяють йому вирішувати складні творчі завдання в процесі підготовки і проведення виступу.

 Ораторське мистецтво — це мистецтво впливу на слухачів. Оратор впливає на людину всебічно: на її розум, почуття, орієнтацію, настрої, бажання, вчинки та дії. Хороший оратор — думок і слів організатор, а це важче, ніж організація людей: адже не видають наказу думати так, чи інакше.    Слово “оратор” походить від латинського «orare» — говорити. Словник В. Даля дає таке визначення оратора — “речистый человек, краснослов, мастер говорить, проповедник”. Сучасні словники тлумачать його як особистість, що професійно займається мистецтвом красномовства; як особу, що проголошує промову; як людину, що має дар мовлення; як “глашатай”. 

Ораторське мистецтво одночасно пропагандує рух науки і техніки, добутку усіх видів мистецтва. Воно пропагандує як теоретичні знання, так і завоювання всенародної практики. Чуйність до віянь часу, уміння швидко і правильно реагувати на важливі події сучасності — інші, не менш характерні риси і властивості ораторського мистецтва. Його найважливіша особливість — мобільність, оперативність, уміння вчасно прийти на допомогу широким колам суспільства для роз’яснення найскладніших питань сучасності. 

Ораторське мистецтво завжди визнавалося необхідною і складною творчістю. Воно вважалося навіть царицею мистецтв, настільки сильним був його вплив на вирішення державних справ, на розум людей. Адже живе слово виконує не тільки утилітарну функцію передачі інформації — воно формує переконаність, готовність до певних конкретних дій. Слово має магічний вплив. Ще Авіценна говорив: “Три зброї є у лікаря: слово, рослина, ніж”[3]. Зважте: “слово” — на першому місці.Слово виражає наше самовизначення серед собі подібних, формує багато в чому відносини між людьми. 

Професійне володіння мовою було і є важливою складовою частиною успіху багатьох професійних теренів. Ефективність діяльності вчителя залежить від багатьох чинників.Поряд з якісною освітою, знанням свого предмету педагог повинен мати необхідні моральні якості, певні організаторські здібності, відзначатися загальною культурою, вмінням працювати з людьми, володіти розвиненим почуттям обов’язку, справедливістю та відповідальністю.Професійна кар'єра дуже залежить від культури спілкування та використання професійної мови. 

Професійне мовлення педагога має виступати, за висловом К.С. Станіславського, своєрідною "словесною дією", мета якої — здійснення інтелектуального, емоційно-вольового, морального впливу на вихованців. Слова вихователя, звернені до вихованців, мають бути наповнені внутрішніми образами, почуттями.Ефективність педагогічного мовлення багато в чому залежить від його спрямованості на конкретного учня чи групу учнів.

Важливим чинником дієвості педагогічного мовлення є добра чутність голосу. У процесі вербального спілкування вчителя з учнями голос має бути спрямований безпосередньо на співрозмовників. Його звуки мають поширюватися на рівні голів слухачів. 

Щоб успішно керувати своїм голосом, ефективно його використовувати, вчитель має знати позитивні й негативні риси власної голосової діяльності. Характеристика гарного голосу: приємний, вібруючий, спокійний, добре модульований, низького тембру, довірливий, теплий, мелодійний, турботливий, упевнений, дружній, насичений інтонацією, виразний, природний, багатий, наповнений, звучний, доброзичливий. Характеристика поганого голосу: гугнявий, різкий або скрипучий, хриплий, дрижачий, високого тембру або пронизливий, плаксивий, із задишкою, нерішучий, уривчастий, занадто гучний, занадто тихий і нечутний, безбарвний, пафосний, саркастичного тону, невпевнений, монотонний, напружений, слабкий, нудний.Учителеві необхідно постійно займатися самоаналізом власного мовлення, щоб уникати помилок.

Комунікативна функція є визначальною в діяльності педагога. Вона спрямована на встановлення взаємодії з вихованцями на засадах педагогічного співробітництва в усіх сферах діяльності, створення своєрідної аури з гуманістичним наповненням. Усе це створює надійне підґрунтя для позитивної діяльності в навчально-виховному процесі. Основним інструментом у цьому процесі є слово.

Сьогодні неможливо викладати предмет без знання та розуміння особливостей спілкування та механізмів впливу однієї людини на іншу. Адже вчитель протягом одного дня вступає в спілкування з десятками осіб, різними за віком, інтелектом, за їх соціальним станом, інтересами та потребами. Саме ця діяльність потребує використання знань ораторського мистецтва для впливу на людей і донесення певної інформації.