Список використаної літератури

1. Художня культура і мистецтво : навчально-методичний посібник / Л.Е. Орбан, В.Д. Хрущ. –Київ, 2004. – 100с.

2. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальна література», 2004. – 272с.

Науковий керівник: ст. викладач О. О. Свириденко

Педагогічні погляди о. В. Духновича л. В. Криворучко

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Погляди Олександра Духновича не втратили своєї актуальності і сьогодні, зокрема думки про те, що школа має бути доступною усім дітям і слугувати інтересам народу, навчати рідною мовою і відповідати потребам суспільства, також необхідність вдосконалення навчально-виховної роботі в школі, дотримання дидактичних принципів: наочності, доступності, усвідомленості, активності у навчанні, самостійності та міцності знань учнів.

О. В. Духнович, як і його попередник Г. С. Сковорода, вважав, що виховання має враховувати природу дитини. Він закликав учителів, батьків глибоко вивчати природні особливості дітей, виявляти сили, надані їм природою, і, не чинячи опору, сприяти всебічному їхньому розвитку: "щоб сили людські, тілесні і духовні, природою людині надані, з молодості... зберегти і удосконалювати" [5, 55-56].

Розглядаючи природу як чинник, що визначає природні нахили людини, її задатки до фізичного та інтелектуального розвитку, педагог підкреслює, що сам розвиток значною мірою залежить від системи вправ і наставляння, або виховання. Останнє має враховувати природу дитини і сприяти саморозвиткові, вдосконаленню природних обдарувань. Відстоюючи принцип природовідповідності, О. В. Духнович дбає про рівномірний розвиток фізичних і духовних сил дитини, наголошує на тому, щоб ці "сили завжди в рівномірності були".

"Настанови, – писав О. В. Духнович, – прямий кінець або прямий напрямок до людства, або, як мовиться, людськість, людинолюбство... поскільки людство в цивільному житті є найбільша доброчесність..." [4, 30].

Учителів О. В. Духнович називає просвітителями народу, його сіллю. Діяльністю вчителя має бути знищено зло і процвітати доброчинність. На думку педагога не кожна людина може бути наставником. Ним є той, хто має природні нахили, добре знання предметів та навчання дітей.

Наукова, літературна, педагогічна спадщина О. В. Духновича – явище не локальне чи периферійне, а загальноукраїнське. Заново перечитувати його твори, переконуючись, що ідеї висловленні у них, звучать по-сучасному, актуальні й сьогодні, добре прислужаться нинішнім наставникам дітей і молоді у практичній реалізації завдань культури, освіти, навчання та виховання. Народознавчий зміст його доробку імпонує українській педагогічній громадськості нашої доби [1, 67-68].

Прогрес суспільства, був переконаний О. В. Духнович, значною мірою залежить від освіти та навчання дітей і молоді: «Народ без освіти не може називатися народом, такий народ є мертвим, у ньому нема життя, він легко зникне, як бджоли без матері». Звертаючись до старшого покоління, закликав «Потурбуйтеся про освіту дітей ваших, бо вони – майбутнє народу, майбутність життя» (там же). І, навпаки, засуджував тих урядовців, керівників, багатіїв, які тримали людей «у сліпоті й невігластві».

О. В. Духнович вважав, що за допомогою освіти можна поліпшити економічне і культурне становище суспільства. Освіту й освічених людей треба всебічно підтримувати, бо «де розум, там є свобода діл», «розумному і вільному всі перешкоди відступають, він веде долю… Якщо б усі по шляху розуму йшли, не було б ніякою війни». Освіта повинна бути світською, вільною від політичних та релігійних чварів. Її фундаментом мають стати народознавство, людинознавство, закони розвитку природи і суспільства [6, 299].

Багато уваги приділяв О. В. Духнович дидактичним проблемам. Навчання, – стверджував він, – це пізнання природи і суспільства. Важливо насамперед активізувати навчальну діяльність школяра, зробити все, щоб той відчував радість і втіху від своєї інтелектуальної праці. Основними принципами навчання, «началами» або «правилами», в «Народній педагогіці » визнані такі: єдність навчання і виховання, доступність, наочність, усвідомленість, міцність засвоєння матеріалу, активність, самостійність, природовідповідність. Цими принципами повинен керуватися вчитель у роботі з дітьми [2, 89-90].

Висловлювання Духновича про роль народного вчителя у вихованні, навчанні і освіті підростаючого покоління, про його патріотичний обов’язок у справі піднесення культурного рівня всього народу, про його високе громадянське призначення як «просвітителя людства», були не тільки актуальними на свій час, – вони цілком співзвучні і нашому часу, коли учитель дістав справді гідне суспільне і загальнонародне визнання, а його діяльності надано широкого простору. Суспільство не може рухатися вперед, змінювати соціально-економічні умови, не вдосконалюючи одночасно саму людську особистість. І в той же час розвиток людини, її морально-духовне оновлення і вдосконалення не може відбуватися поза активною психолого-педагогічною і соціально-перетворюючого діяльністю народного учителя, який закріплює принципи нового суспільного ладу в думках, почуттях підростаючого покоління. Олександр Духнович вважав, що актичним діячем суспільного розвитку людина стане лише в результаті цілеспрямованого виховання, яке здійснюють спільно школа, учитель і сім’я [3, 99-100].

О. В. Духнович щиро вірив у те, що шляхом поширення освіти поліпшується мораль людей, а це, у свою чергу, робить суспільство гуманнішим і веде до злагоди та згоди в ньому.

Отже, Олександр Духнович зостався в історії українознавства передусім як невтомний плугатар на ниві просвітництва, суспільно-громадської праці. Цей видатний педагог, якого мало знали, переконливо довів, що пробудження і активізація національної свідомості, інтерес до історії повною мірою залежать від поширення освіти серед народу, виховання молоді в дусі доброчесності, шанування національної гідності.

Як справедливо зауважив Ю. Бача, Духнович безперечно належить до людей всеукраїнського виміру, він саме в цьому вимірі жив, творив. Такі постаті, як О. Духнович, важливі для нинішніх і прийдешніх поколінь саме тому, що на прикладах їхнього життя і діяльності маємо вчитися безкорисливо служити найвищим ідеалам свого народу.