Список використаної літератури

1.Богомолов М. М. Повышение педагогической культуры родителей / М. М. Богомолов. – М.: Наука, 1982. – 180 с.

2.Щербань П. П. Педагогічна культура вчителя / П. П. Щербань. – К.: Либедь, 2012. – 340 с.

3.Маленкова Л. И Дети, родители, педагоги / Л. И. Маленкова. – М.: Просвітництво, 1994. – 243 с.

4.Зязгон І. А. Основи педагогічної майстерності / І. А. Зязгон. – К.: Промінь, 2007. – 480 с.

Науковий керівник: ст. викладач О. О. Свириденко

Сутність національного виховання д. М. Белобрух

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

На́ція (лат. natio — плем'я, народ) — полісемантичне (багатозначне) поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи.

Існують два основні значення терміна:

Політична спільнота громадян певної держави - політична нація (нація-держава) - це сукупність політично суб'єктивних громадян, що здійснюють колективні національні інтереси через механізм власної політичної організації - національної держави. Нація визначається, як основний державотворчий елемент, джерело державної влади та носій державного суверенітету. Часто вживається як синонім терміну держава, коли мається на увазі її населення, наприклад для посилання на «національні» університети, банки та інші установи.

Етнічна спільнота (етнос) - спільнота, яка має спільне історичне походження, з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної ідентичності» так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших), власною державністю або прагненням до її

створення [1,27].

Нація чи спільнота людей, які не використовують свій інтелект, розглядаються як тварини не маючі інтелекту взагалі. Такі люди можуть використовуватись як робоча худоба чи матеріал в залежності від вибору чи смаків.

Головною ознакою інтелекту нації (етносу) є вміння робити вибір :

• між добром і злом;

• відбір своєї еліти (політичної, ділової, інтелектуальної, духовної);

• вибір форми державності, способу життя. Найважливішим проявом національного інтелекту є вміння організуватись - утворити власну державу.

Зворотня сторона інтелекту - ідиотизм. Ідиотизм нації проявляється головним чином на державному рівні: в слабкості, нечесності, корумпованості, дурості, неефективності державних структур, невмінні навести цивілізований порядок.

В сучасних умовах будь-яка нація, не бажаюча «самознищення» чи рабського місця розташування у світовому співтоваристві, перш за все повинна вирішувати завдання інтелектуальної безпеки, які складаються з :

-інформаційного самозахисту;

-психологічного захисту (включаючи парапсихологію і інші невидимі методи впливу на психологічний стан населення);

-захисту фізичного стану здоров’я, як основи інтелектуального здоров’я народу, включаючи продукти харчування.

Сьогодні українська державність знаходиться на шляху становлення, інтеграції у євро­пейське і світове співтовариство. Відмова від тоталітарних ме­тодів управління і побудова громадянського суспільст­ва передбачають орієнтацію на Людину, націю, глибоке вивчення її культури і духовних глибин, являються основними напрямками в реформуванні навчально-виховного процесу [3,36].

Національне виховання, як і концепція гуманітарної освіти, є елементом нової ідеології освіти, яка повинна працювати на процес державотворення, становлення народу України як нації [4,34]. Стрижнем усієї системи виховання в Україні повинна бути національна ідея, яка відіграватиме роль об'єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина і патріота своєї держави. Національна ідея - це те, що об’єднує народ, згуртовує і надихає на сподвижництво. Це духовна концентрація національної самосвідомості, розуміння народом сенсу свого існування, свого призначення. Для нас , українців, це: незалежність, державність, соборність [2,15].

Національний характер виховання полягає у фор­муванні молодої людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності. Інтегруючою основою національної системи виховання повинна бути спільність історико-географічного походження, мови, культури і традицій, усвідомлення своєї приналежності до українського суспільства. Кожен з цих чинників повинен визначати єдність поколінь сучасних, минулих і майбутніх, сприяти формуванню громадянина-патріота. Науково обґрунтоване, належним чином організоване виховання повинно відображати глибинний духовний поступ народу, процес збереження й збагачення його культури і зрощення інтелекту нації та підняття його на високий європейський рівень. А фундаментальним напрямком роботи по реалізації національної ідеї повинно бути формування елітарного суспільства. Еліта уособлює націю, веде її, надихає. Вчені, філософи, політики, юристи, економісти, вчителі, поети, інженери, журналісти - ось хто формує колективний інтелект нації, навчає логіці поведінки і боротьби у вирішенні питань становлення і зріння нації. Гіркий історичний досвід нам показує як вороги, які хотіли знищити нашу націю, перетворити її в слухняне стадо, цілили перш за все по представниках еліти. І їм це вдавалось.