Список використаної літератури

1. Бурій В. Олександр Тканко / В. Бурій – Катеринопільський вісник, 2001. 25 лип. – С. 3

2. Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. –К. : Світ успіху, 2009. – 2 07 с.

3. Прощальне слово про легендарного Тканка [Електронний ресурс] : режим доступу : http://ua-reporter.com/novosti/16510

4. Тканко О. В. [Електронний ресурс] : режим доступу : http://www.flacho.org.ua/index/0-14

Науковий керівник: ст. викладач О. О.Свириденко

Духовний розвиток молоді в авторській школі олександра захаренка

Н. С. Кіт

Черкаський Національний університет імені Богдана Хмельницького

Великий педагог-новатор Олександр Антонович Захаренко проголошував у практиці гармонійні й гуманні взаємовідносини між учителем і учнями. Це надзвичайно важливо, тому що, на превеликий жаль, у нашій країні, навіть не десятки, а сотні років, пошанування особистості в суспільстві не було важливою умовою ні в період Радянського Союзу, ні в період царської Росії. І це мало своє історичне коріння, яке йде ще з періоду первіснообщинного ладу, та інші обставини, однак це все призводило до того, що людина не пошановувалась у суспільстві, а значить часто не пошановувалась і в школі. І авторитарний, і тоталітарний стиль відносин між людьми в суспільстві унаслідувався і в школі. Сучасна педагогічна наука передбачає гуманізацію і демократизацію відносин між учасниками навчально-виховного процесу. В свій час О.А. Захаренко велику увагу приділяв цьому питанню.

Ідеї Олександра Захаренка не тільки не затухають, не забуваються, а навпаки. Схоже, лише тепер його спадщиною зацікавилися по-справжньому. Багато із залишеного ним вивчають, випробовують в нових умовах, запроваджують у практику, тобто спостерігається ефект наближення у часі і розширення у просторі ідей, які народилися у Сахнівці.

Одним з важливих принципів, що гарантували успіх у роботі О.А. Захаренка, було те, що базою, основою своєї виховної системи він обрав не ідеологічні постулати, а вічні людські цінності: родину, красу природи, милосердя, працьовитість, любов до землі, до рідного краю.

Великого значення у педагогіці О.А. Захаренка надавали проблемам адаптації юної людини в суспільстві, пошукам свого місця, визначення оптимальної соціальної ролі, оптимальної для конкретного характеру. З цією метою в школі була запроваджена система самоуправління – найкращий спосіб для розвитку ініціативності, розкутості, прищеплення відповідальності, практичних навичок самоорганізації. За зразок діяла класична модель А.С. Макаренка – його закони, система самоврядування прав, обов’язків і відповідальності.

Авторська школа О. Захаренка – це школа самовизначень і має девіз: «До серця дитини – через захопленість творчістю, працею, навчанням». Це навчальний заклад не тільки для дітей, але й для вчителів і для батьків. Справжніх педагогів він ростив з молоді, що приходила у школу після вузів. При високій його вимогливості залишали школу дуже рідко і з особливих причин. Співпраця, взаємна повага вчителів і учнів – на цих традиціях тримається шкільний колектив.

Одна з провідних ідей у виховній системі О.А. Захаренка – ідея культу матері. Вже на початку шкільного курсу для класу готується цикл бесід, – про ставлення до матері, про сім’ю, про твій вічний обов’язок перед матір’ю. Про матір мова ведеться регулярно, дітям пропонують задуматися, ким є мати в житті людини, зокрема у їх житті. Таким чином, глибшають почуття, дорослішає думка школяра, приходить усвідомлення свого обов’язку. Олександр Антонович настійливо підкреслював педагогам: треба свідомо використовувати найменшу можливість – в класі, поза класом, на прогулянці, на ділянці, у басейні – в будь якому місці, щоб навести дітей на думку: все, що є у них доброго, розумного, світлого, йде від матері.

О.А. Захаренка називають автором «педагогіки конкретної мети». Сутністю його праці було: знайти конкретну мету, яка захоплює і згуртовує колектив. Вникаючи глибше у всі розробки талановитого педагога тепер, з відстані часу можна зробити висновок: конкретною метою його життя було створити школу, де постійно, як чисте повітря у лузі чи на морському узбережжі, панує атмосфера творчості, радості, довір’я, духовного, морального і фізичного здоров’я. В такому середовищі діти виростають здоровими, з міцним психологічним імунітетом на все життя. Відмітимо, що ніколи у Олександра Антоновича не йшлося про тепличні умови, ізоляцію від випробувань, лиха і бруду, якого так багато в сучасному світі. Суть у тому, що заряд морального здоров’я, уміння цінувати все добре і справедливе, впевненість у своїх силах, яку виносили вихованці сахнівської школи зі стін своєї «альма матер», допомагав їм протистояти життєвим бурям.

Педагогічна система О.А. Захаренка ґрунтується на трикутнику: батьки – дитина – вчитель. Формування гармонійних стосунків у просторі цього трикутника, – взаємоповага, постійна співпраця – чи не найголовніший фактор, необхідний для створення атмосфери, в якій найкраще розвивають позитивні якості і здібності дитини.

По захаренківських друкованих текстах можна помітити, що не любив Олександр Антонович сухих канцелярських виразів на зразок «визначити завдання», «провести захід» і т.п. Принципи своєї виховної системи він називає ідеями. Ідея, яку можна назвати наріжною, визначальною, геніально проста і висловлена зрозумілими для кожної дитини словами, виписана на стіні шкільного залу у Сахнівці: «Якщо хочеш змінити світ на краще, зберегти його чисту красу, незайману святість, починай це робити з себе! І не завтра, а сьогодні, з цієї хвилини!»

Прищепити у дитини повагу до праці, навики трудитися – аксіома для кожного педагога. У виховній системі О.А. Захаренка свій підхід до праці. Якщо просто давати дітям в руки віники чи лопати і наказати мести й копати, результат може бути від супротивного. Механічне виконання одноманітної нецікавої операції посіє у дітей нудьгу, а примус спровокує протест. Правило Олександра Антоновича: у найпростішій дитячій праці має бути елемент творчості, гри, романтики, вигадки. Дитячий труд, особливо, коли йдеться про операції, що вимагають уміння – це, за визначенням О.А. Захаренка – постійний комплекс зусиль розуму, поєднання думок, інтересів, потреб, почуттів дитини, які виникають у цьому процесі. Головний момент – напруження інтелекту, усвідомлена творчість, ріст самооцінки. «Почуття поваги до праці і до людей, до матеріальних і духовних благ, створених людьми, виховується тоді, коли в навколишніх предметах учні бачать втілення праці багатьох людей і своєї особистої, оберігають їх. Додають до них краси. Якщо учні нетерпимі до бруду, безладдя, дбають про чистоту, порядок, красу всюди і в усьому, вони не байдужі до праці, бo знають, якою ціною створюються блага», – писав Олександр Антонович.

Власною освітньою і громадською діяльністю О. Захаренко переконливо доводив: насамперед учитель, директор школи є носієм україноментальної мовленнєвої культури. Саме рідне слово (яскраве, образне, педагогічно доцільне, висококультурне) є головним знаряддям засіву людяності в дитячих душах, засобом ціннісного бачення світу, формування національної психології, характеру, світогляду особистості, філософсько-світоглядний чинник «Я». Мовна особистість педагога у ствердженні авторитету рідного слова в почуттєвому світі учнів відіграє вирішальну роль. Тільки високо розвинута мовна особистість учителя спроможна забезпечити ефективний педагогічний вплив.

У книгах Олександра Антоновича виокреслено і образ учителя. Педагог переконливо доводить, що діти люблять того, хто не такий, як всі, хто щодня радує їх новинкою, хто не буденно сіра, а святкова творча особистість, хто має знання ґрунтовні, із сумнівом і доказом, з власною думкою й елементом наукового дослідження, пробуджує в дітей природну обдарованість. Без творчого вчителя не може бути ні нової школи, ні нового суспільства, ні вільної України.

Олександр Захаренко вважав, що неодмінною умовою успішної діяльності вчителя є добре знання «рідної колискової мови», «Шевченкової мови», «її величавої краси, голубиної ніжності, коханої щедрості, солов'їної музикальності», висока культура його усного й писемного мовлення. Кожна дитина – це творча особистість, яка розвиває себе засобами мови. Тож у душі педагога має бути «закладено: стежити за чистотою власної мови, культурою висловлювань, «вимітати» частки бруду, що інколи, мимовільно, залітають у наш город, адже мова – це національна святиня, її треба берегти, щоб не було ніяких касетних скандалів, а через них втрати авторитету нації». Мовлення педагога виховує, просвіщає і навчає. Важливо, щоб педагог не говорив мовою підручника, а передавав знання своєю, доступною для класу мовою, щоб відчував, розумів і любив дітей, прагнув створити необхідний емоційно-інтелектуальний комфорт і для учнів, і для себе, отримуючи від цього моральне задоволення.

У педагогічних роздумах Захаренка визначено критерії професійно-мовленнєвої культури вчителя та шляхи її вдосконалення: обов'язкове знання норм сучасної літературної мови, використання їх як у формах усного, так і писемного мовлення; володіння термінологічною культурою й педагогічно орієнтованим етикетом, здібність до організації і проведення діалогу з використанням розмаїтості питань, аналіз власного мовлення, демонстрація учням акуратності і грамотності оформлення всіх видів записів, формування умінь аналізувати, зіставляти, аргументувати, вдосконалювати навички самостійної роботи з книгою (складання конспектів, тез, анотацій, рецензій), із словниками, довідниками, енциклопедіями.