Список використаної літератури

1. Конституція України. – К. : Атіка, 1996. – 30с.

2. Ніцше Ф. Так казав Заратустра: трактат / Ф. Ніцше. – К. : Дніпро, 1993. – 350 с.

3. Москалець Т. П. Будуйте храм в душі своїй / Т. П. Москалець. // Позакласний час. – 2009. – № 19–20. – С. 67 – 78.

4. Тітова Н. Нам готують нове майбутнє [наслідки релігійного впливу на дітей] / Н. Тітова // Шкільний світ. – 2009. – № 14. – С. 2-4.

5. Ушинський К. Д. Твори: в 6 т. / К. Д. Ушинський. – К. : Рад. школа, 1954. – Т.1. – 452 с.

6. Кузьмінський А. І. Педагогіка і релігія в політкультурному освітньому просторі / А. І. Кузьмінський. – Черкаси : ЧДТУ, 2007. – 39 с.

Науковий керівник: ст. викл. О.О.Свириденко

Пам’яті тканка олександра васильовича

О. В. Кіс

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Народився Олександр Васильович Тканко 23 грудня 1916 р. у с. Макіївці Антонівської волості Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині – Варвинський район на Чернігівщині) в родині сільського коваля. Олександр був п’ятою дитиною в сім’ї. У 1932 р. успішно закінчив Антонівську народну сільську школу.

Навчання в школі справило визначальний вплив на вибір життєвого шляху хлопця – Олександр вирішив стати педагогом. Спочатку навчався на педагогічних курсах при Прилуцькій педагогічній школі. У 1932-1935 pp. здобував освіту на історико-географічному факультеті Ніжинського інституту соціального виховання. Водночас, у 1934р., О. В. Тканко вступив на заочне відділення історичного факультету Київського державного педагогічного інституту, після закінчення якого у 1938 р. отримав диплом І ступеня (з відзнакою) за фахом учителя історії.

Перші кроки педагогічної діяльності молодий спеціаліст здійснив у Жеребківській неповній середній школі Ананьївського району Молдавської АРСР, очолюючи навчальну частину і викладаючи географію. Невдовзі отримав запрошення на посаду вчителя історії до Березовської середньої школи Балтського району Молдови, де він працював упродовж 1936-1939 pp. Педагогічні та організаторські здібності молодого спеціаліста були помічені керівництвом й Олександра Тканка спочатку призначили директором однієї зі шкіл м. Балти, а за кілька місяців – директором Любешівського педагогічного училища Волинської області.

У 1940 р. призваний на військову службу до лав Червоної армії. У 1941 р. Червоноармієь – артилерист Олександр Тканко став курсантом воєнно-політичних курсів Київського військового округу, де й зустрів початок Великої Вітчизняної війни. Наприкінці 1941 р. політрук О. В. Тканко спеціальною комісією був направлений на політичну роботу в авіаційну частину, де обіймав посаду старшого інструктора політвідділу [2, 38].

Восени 1942 року потрапив у парашутно-десантну диверсійну групу, яку скинули на Харківщині з завданням знищити ворожий аеродром. Група знищила 16 літаків, після чого до підходу частин Червоної Армії діяла в тилу ворога партизанськими методами. Улітку 1943 року нову групу під командуванням Тканка десантували на Полтавщині. Діючи у складі партизанського з’єднання Ковпака, новий загін Тканка знищив 5 ешелонів ворога, згодом узяв участь у форсуванні Дніпра. 4 січня 1944 року Тканкові було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Наступна висадка групи Тканка була вже під Чернівцями навесні цього року. А у липні Тканко очолив сформоване на Закарпатті з двох диверсійних груп партизанське зє’днання. За два з половиною місяці воно розрослося до 840 бійців. З липня по листопад партизани знищили і взяли в полон більше тисячі солдат і офіцерів ворога, 3 ешелони, звільнили з концтаборів кілька сотень цивільних громадян і військовополонених [4].

На початку березня 1944-го нове завдання: надати допомогу партизанам Буковини, які опинилися у складному становищі. Тканківці діяли, як і завжди, оперативно, мужньо, через кілька днів доповіли: дорога до Чернівців відкрита.

Пам’ятним був для Олександра Васильовича день 21 липня 1944 року. Тоді група Тканка приземлилась поблизу полонини Рівна. Стежку до партизанів прокладали місцеві жителі сіл Люта, Тихе. Окупантів підстерігали партизани вдень і вночі: вибухали міни, горіли казарми. Закінчився карпатський рейд Олександра Тканка. Чекав нового призначення. Адже війна тривала. Наказали залишитись у визволеному краї – організовувати органи правопорядку. Досить оперативно були створені Народна міліція і Народна дружина. Народна рада Закарпатської України доручила керувати цими формуваннями Героєві Радянського Союзу О. Тканку [3].

У серпні 1945 р. його призначено директором Чернівецького учительського інституту, де працював до 1949 р. У цей час активно розпочав наукову діяльність. Предметом наукових пошуків стала історія Закарпатської області. У 1948 р. успішно захистив дисертацію «Партизанський рух в Закарпатті в період Великої Вітчизняної війни» на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. Згодом Олександр Тканко отримав наукове звання доцента кафедри історії СРСР. Пізніше працював директором Конотопського учительського інституту [1, 3].

У 1953 р. наказом міністра освіти Української РСР О. В. Тканка призначено ректором Черкаського державного педагогічного інституту. На цій посаді він незмінно перебував упродовж 26 років.

Очолюючи вищий навчальний заклад, Олександр Васильович велику увагу приділяв організації навчального процесу, намагаючись підвищити рівень підготовки майбутніх учителів. Максимально сприяв забезпеченню навчального закладу висококваліфікованими науково-педагогічними кадрами, розширенню науково-дослідної роботи та науково- навчальної бази кафедр. У 1950—1970-х pp. під його керівництвом на 24 кафедрах працювали понад 200 викладачів, у числі яких було 11 професорів, докторів наук, понад 80 кандидатів наук, доцентів. Завдяки зусиллям О. В. Тканка значно поліпшилась і зміцніла навчально-матеріальна база інституту. Зокрема, було введено в експлуатацію нові студентські гуртожитки, відкрито навчальний корпус на 1100 студентів, забезпечений на той період найсучаснішим обладнанням і технічними засобами навчання тощо.

Олександр Васильович значну увагу приділяв навчально-виховній роботі, а обов’язки ректора поєднував із викладанням на кафедрі історії. У 1969 р. рішенням Вищої атестаційної комісії йому присвоєно вчене звання професора кафедри історії КПРС. Залишивши в 1979 р. посаду ректора, Олександр Тканко до 1994 р. продовжував натхненну педагогічну діяльність на посаді професора кафедри історії.

За значні здобутки в організації науково-методичної та навчально-виховної роботи в інституті, а також високий рівень педагогічної майстерності О. В. Тканка відзначено орденами Трудового Червоного прапора (1961), «Знак Пошани» (1967), визнано кращим лектором (1965, 1967).

Значну частину творчої діяльності професора О. В. Тканка становить науково-дослідна робота. Один із напрямів наукових пошуків Олександра Васильовича стала проблематика Визвольної війни середини XVII ст. під проводом гетьмана України Б. Хмельницького. Та найвагомішим доробком ученого є історико-краєзнавчі дослідження. З-під його пера вийшли друком десятки статей, монографії, що розкривають читачам яскраві сторінки минулого Черкащини на різних етапах історії переважно XX ст. О. В. Тканко грунтовно опрацював питання часу виникнення м. Черкаси.

Олександр Тканко – автор кількох сотень наукових і науково- популярних публікацій, низки монографій, серед яких є книга «Черкаси. Короткий нарис» (1958, у співавторстві). Частина творів автора має мемуарний характер («Третій десант», 1958). У 2001 р. Указом Президента України йому присвоєно військове звання генерал-майора у відставці.

13 квітня 2006 р. на 90-му році життя перестало битися серце Олександра Васильовича. Однак пам’ять про нього житиме в серцях тих, хто знав і мав за честь працювати поруч із ним. Його ім’я разом з іменами інших героїв викарбовано золотими літерами на меморіальній Дошці в Центральному музеї Великої Вітчизняної війни 1941-1945 pp. на Поклонній горі в Москві та в Меморіальному комплексі й музеї Великої Вітчизняної війни у Києві. Портрет О. В. Тканка розміщений у Галереї слави Черкаської мерії, а меморіальна дошка з його іменем на фасаді центрального корпусу Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького слугує повчальним прикладом глибокої пошани, увічнення пам’яті героя і патріота, педагога та науковця [2, 39-40].