Список використаної літератури

1. Григорович В. И. А. Коменский, славянский педагог-реалист XVII столетия. Публичное чтение 26 ноября 1870 г. − Одесса: типография П. Францева. 1871.

2. Коменский Ян Амос. Избранные педагогические сочинения. В 2-х т.Т.1. − М.: Учпедгиз. 1939. Т. 1. - М.: 1982.

3. Коменский Ян Амос. Избранные педагогические сочинения. В 2-х т.Т.2. − М.: Учпедгиз. 1939. Т. 2. - М.: 1982. С. 155

4. Коменский, Я.А. "Великая дидактика". - Избранные педагогические сочинения/Я.А. Коменский. - М.: Уч.пед.издат., 1955.

Науковий керівник: к.п.н., доцент С.О. Захаренко

Втілення народних ідей у практику сучасного родинного виховання і. Г. Дяченко

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Досвід народної педагогіки особливо актуальний у контексті сучасних процесів глобалізації. Мудрі народні настанови плекають найголовніші цінності для кожної людини: історичну і родову пам'ять, сім'ю, родину. Родина — первинна клітина нації. Родинний уклад життя має безпосередній вплив на становлення особистості як представника певної нації. У національному бутті співвідношення індивідуального й універсального своєрідно виявляється на рівні родини — найпершого осередку національної самоідентифікації особистості.

У розробку питань теорії і практики реалізації принципу народної педагогіки начний внесок здійснили: А. Дістервег, Я. Коменський, И. Песталоцці, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, К. Ушинський, та інші. Цінні ідеї з народного виховання в своїх працях висловили літератори-просвітники: Б. Грінченко, О. Кониський, П. Куліш, Леся Українка, І. Франко, Т. Шевченко та інші. Проаналізувавши висвітлені проблеми ми з’ясували, що, застосування принципу народності у педагогічній теорії та практиці була і залишається надзвичайно актуальною [1, 30].

Метою статті є висвітлити шляхи втілення народних ідей у практику сучасного родинного виховання.

Виклад основного матеріалу. Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання і навчання. Народна педагогіка – першооснова національної системи виховання, її культурно-історичне підґрунтя. В українській педагогіці термін «народна педагогіка» запровадив педагог і культурний діяч О. Духнович 1857р. в опублікованому ним підручнику «Народна педагогія в пользу училищ і вчителів сельских». Це був перший підручник педагогіки в Україні, в його основу були покладені народні педагогічні принципи, форми та методи навчання та виховання [6, 8]. Він уперше в Україні систематизував педагогічні знання, узагальнив багатовіковий досвід народної педагогіки. У науковий обіг термін «народна педагогіка» ввів видатний російський педагог-демократ К. Ушинський. Він підкреслив її велике значення для виховання.

Ідеї, народної педагогіки сприймаються дітьми як заповіти предків, закони життя, без яких воно втрачає свій смисл, гуманну сутність. Це такі, наприклад, ідеї, настанови: любов до батьків, родичів, інших людей; пошана до родоводу, рідної мови, культури і історії; повага до праці, хліба, рідної землі; піклування про молодших і старших людей, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; вірність народним традиціям, звичаям і обрядам, заповітам дідів і прадідів; вшанування пам'яті померлих і загиблих тощо [2, 152].

Виховання в українській родині спрямоване на вироблення у молоді шанобливого ставлення до матері, дівчини, жінки, бабусі; готовність допомагати найменшим, хворим, потерпілим від всілякого лиха; здатність співчувати, жаліти, остерігати тощо. У кожній конкретній родині виховання включає реалізацію досвіду багатьох поколінь близьких по крові людей. Тут народжується і поглиблюється любов до матері і батька, бабусі і дідуся, роду і народу, пошана до рідної мови, історії, культури. Найвпливовішими вихователями у родині вважалися батьки. Народ шанує тих батьків, які поряд з вимогливістю і справедливістю проявляють чуйність до синів та дочок і, водночас, засуджує ухиляння від батьківських обов'язків. Про батьківство і материнство поширено багато народних висловів: «Мати однією рукою б'є, а другою гладить», «Умієш дітей родить – умій же їх і вчить», «Гни дерево, пока молоде, учи дітей, поки малі», «Не той батько, що зродив, а той, що до ума довів», «Учи сина, як годуєш, бо тоді вже не навчиш, як тебе годуватиме» [4, 15].

У нашого народу існує мудра віра в природні задатки кожної дитини. За народними поглядами, кожний учень може бути в чомусь першим (ватажком, лідером): один – у навчанні, другий – у трудовій діяльності (фізичній, продуктивній праці), третій – у мистецтві, четвертий – у народознавчій роботі, п'ятий – у спорті тощо. Такий народний підхід забезпечує радість у навчанні, пробуджує енергію життя, формує гідність, надихає на подолання труднощів, дає можливість відчувати себе рівним серед рівних і водночас першим серед інших в певній галузі життєдіяльності. У наш час, коли багатьом сім'ям варто виправити допущені у вихованні дітей помилки, до основних завдань родинного виховання відносимо:

• створення у сім'ї атмосфери доброзичливості;

• турботу про всебічний розвиток дітей (інтелектуальний, духовний, фізичний тощо);

• формування у нащадків високих духовно-моральних якостей;

• піклування про розвиток трудових навиків і здібностей майбутніх поколінь, їх творче ставлення до праці;

• залучення їх до активного громадсько-політичного життя [5, 170].

Реалізація цих завдань потребує застосування засобів родинного виховання, серед яких на першому місці рідна мова, традиції, звичаї, обряди, символи, природа рідного краю і його історія, приклади героїчного минулого представників свого родоводу та гідності, просвітницької і освітньої самодостатності. Батькам потрібні особливі знання, розуміння деталей і подробиць життя для правильної реалізації вказаних нами засобів.

На наш погляд, у процесі родинного виховання важливо дотримуватись конкретних принципів, реалізація яких уможливлює отримання позитивних результатів. Загальновизнаними принципами виховання в родині були і залишаються гуманізм, природовідповідність, культуровідповідність, врахування вікових та індивідуальних особливостей, вимогливість, самостійність, ініціативність[3, 150].

Пріоритетами сім'ї у вихованні підростаючих поколінь до життя залишаються визнання її як духовного центру формування особистості, усвідомлення беззаперечного впливу батьківської мудрості, забезпечення реалізації набутого від попередників життєвого досвіду, поширення знань про моральні цінності свого народу та сприяння їх засвоєнню, попередній розвиток релігійних почуттів молоді тощо. Розв'язання основних завдань, дотримання провідних принципів, використання засобів, розуміння суті пріоритетів родинного виховання сприяють утвердженню гуманістичних стосунків у процесі виховного впливу.

Педагогами-дослідниками (І. Юрас, В. Бардінова та ін.) народна педагогіка розглядається як фундамент, без якого неможлива побудова наукової педагогічної системи. Науковець О.  Сердюк зазначає, що народною педагогікою називають сферу емпіричних знань, вироблених народом, у яких відображені цілі та завдання навчання і виховання [4, 25].

Отже, можна зробити висновок, що народна педагогіка має єдину основу, спирається на загальнолюдські норми, правила виховання і навчання людей. Пам’ятки народної педагогіки народ зберігає у прислів’ях, приказках, казках і т.ін. Їхня основна мета – формувати, цілеспрямовано виховувати і навчати молодь на кращих зразках та ідеалах народу. Найдієвішою рисою народної педагогіки є її зв'язок із життям, практикою навчання та виховання молоді. Педагогічний досвід народу зберігся не тільки в усній народній творчості, а й у звичаях, обрядах, дитячих іграх та іграшках.