Список використаної літератури

1. Девиантность подростков: теория, методология, эмпирическая реальность: учеб.-науч. изд. / [Я. Гилинский , И. Гурвич, М. Русакова и др.]. – С.Пб.: Медицинская пресса, 2001. – 200 с.

2. Змановская Е. В. Девиантология (Психология отклоняющегося поведения) : учеб. пособ. для студ. высш. учеб. заведений / Е. В. Змановская. – М.: Академия, 2003. – 288 с.

3. Мустаева Ф. А. Основы социальной педагогіки : учебник для студ. высш. учеб. заведений / Ф. А. Мустаева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Академический проект ; Екатеринбург: Деловая книга, 2002. – 416 с.

4. Основи соціально-педагогічної роботи: конспект лекцій [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pidruchniki.com/1602042142993/pedagogika/

sotsialno-pedagogichna_robota_deviantnimi_ditmi

5. Социальная педагогика: курс лекцій : учеб. пособ. для студ. высш. учеб. заведений / под общ. ред. М. А. Галагузовой. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. – 416 с.

6. Соціальна педагогіка : підручник / за ред. А.Й. Капської. – 5-те вид., перероб. та доп. – К.: Центр учбової літератури, 2011 – 488 с.

Науковий керівник: ст. викладач В. В.Тихолоз

СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД ВІЛ-ПОЗИТИВНИХ І ХВОРИХ НА СНІД

О. М. Зеленько

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Люди, які мають будь-яке серйозне захворювання, в тому числі й хронічне, сприймають хворобу як одну з найбільш травматичних подій у своєму житті. Як наслідок, такі переживання позначаються на фізичному та психічному стані хворого. Передусім виникають негативні емоції, такі як: страх, тривога, біль, страждання, гнів, почуття провини, які по-різному виявляються на різних стадіях перебігу захворювання та його лікування [5, с. 3].

Особливістю ВІЛ-інфекції є багатовекторність її впливу на медичні, демографічні та соціально-економічні аспекти суспільства. З суто медичної проблеми охорони здоров’я населення вона перетворилася на проблему соціального розвитку [1].

Мета статті: розкрити особливості соціального супроводу ВІЛ-позитивних і хворих на СНІД.

Проблема ВІЛ/СНІД стала предметом дослідження цілого ряду науковців, зокрема таких як: О. Балакірєва, І. Бех, О. Банас, Р. Вайнола, Н. Волкова, Ю. Галустян, І. Дубініна, І. Звєрєва, А. Зосимовский, І. Іванов, І. Іванова, А. Капська, О. Киричук, Л. Котова, Г. Лактіонова, М. Лукашевич, І. Матюша, В. Полтавць, В. Оржеховська, Т. Семигіна, С. Страшко, Т. Трецька, А. Храпаль, Є. Шиянов О. Яременко та ін.

Згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», ВІЛ – це вірус імунодефіциту людини, що зумовлює захворювання на ВІЛ-інфекцію. СНІД – стадія розвитку хвороби, зумовленої ВІЛ (ВІЛ-інфекція), що характеризується клінічними проявами, спричиненими глибоким ураженням імунної системи людини під впливом ВІЛ [2, ст. 1].

Поруч із іншими факторами, що сприяють розвитку епідемії ВІЛ/СНІД, особливу увагу необхідно приділити сексуальній поведінці як з-поміж сексуально активної частини населення в цілому, так і серед груп підвищеного ризику ВІЛ-інфікування. У свою чергу, поведінка пов’язана з ін’єкційним вживанням наркотиків, також може наражати на ризик інфікування ВІЛ. Тому до прямих поведінкових чинників слід віднести наступні: сексуальна поведінка (незахищені сексуальні контакти, вік початку сексуального життя, тип сексуальної практики, частота зміни сексуальних партнерів, випадкові статеві контакти, поширеність венеричних захворювань і їх самолікування, ритуали «братання кров’ю»), вживання ін’єкційних наркотиків (практика спільного користування інструментами для ін’єкцій, застосування недезінфікованих шприців, які були у використанні під час виготовлення наркотичних речовин, фасування й дозування наркотику, спільне використання посуду для його виготовлення та промивання інструментів, практика спільного користування голками та шприцами, використання крові для очищення наркотику (оплату), відсутність елементарних правил особистої гігієни.

До опосередкованих поведінкових чинників можна віднести такі: введення наркотиків у місцях придбання, під’їздах, парках, групах, надання сексуальних послуг за гроші чи наркотичну дозу, недостатня поінформованість про шляхи передачі ВІЛ і заходи профілактики [4, с. 71]

На думку М. П. Лукашевича і Т. В. Семигіної, після встановлення ВІЛ-позитивного діагнозу людина переживає відчуття втрати багатьох речей, а саме: життєвої енергії, можливостей і планів на майбутнє, бажання зробити ті речі, які планували, контролю над тим, що з ними відбувається, дружніх стосунків, можливостей поводитися як раніше тощо.

В благодійному фонді «Інсайт», який функціонує в м. Черкаси спеціалісти здійснюють соціальний супровід ВІЛ-позитивних клієнтів замісної підтримувальної терапії (далі – ЗПТ), що має такий алгоритм надання соціальних послуг: 1) проведення первинної оцінки стану здоров’я клієнта для включення його до ЗПТ; 2) складання та подальше корегування плану соціального супроводу клієнта; 3) індивідуальне консультування клієнта згідно з його індивідуальним планом соціального супроводу; 4) проведення групових консультацій; 5) створення фасилітованих груп самодопомоги; 6) індивідуальне консультування членів родини (близького оточення) клієнтів; 7) супровід клієнтів у медичні заклади; 8) відстеження термінів періодичних обстежень клієнтів; 9) переадресація клієнтів; 10) працевлаштування.

У ході соціального супроводу клієнти мають змогу отримати наступні види послуг: інформаційні, медико-соціальні, соціально-економічні тощо. Вони можуть бути разовими та багаторазовими, а також тривалими в часі.

Критеріями початку їх надання є заява клієнта ЗПТ на отримання послуг соціального супроводу та/або згода на їх отримання. Перелік необхідних послуг складається індивідуально для кожного клієнта з урахуванням його потреб і життєвої ситуації. Головною метою такої діяльності є покращення якості життя ВІЛ-позитивних клієнтів ЗПТ і їх ресоціалізація [3, с. 32].

Отже, нині в Україні значна увага науковців і практиків у сфері соціальної роботи звертається на створення заходів щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, а також покращення самопочуття людей, що мають ВІЛ-позитивний статус і забезпечення їм гідного життя на рівні з іншими членами суспільства.