Список використаної літератури

1. Волков Г. Н. Этнопедагогика / Г. Н. Волков – М.: Академия, 1999. – 168с.

2. Савченко Л. Л. Народність виховання, як основа національного виховання у спадщині педагогів минулого / Л. Л. Савченко// Молодий вчений. – 2014 . – №1 . – С. 162-165.

3. Сердюк О. Народна педагогіка як джерело соціального виховання особистості / О. Сердюк // Вища освіта України. – 2003 . – №4 . – С. 107-111.

4. Панченко  В .В. Виховання молоді на засадах народної педагогіки / В. В. Панченко // Позакласний час. – 2008 . – №6 . – С. 23-24.

Науковий керівник: к. п. н., ст. викладач О.О. Ляховець 

Емпатія як проблема психологічного дослідження у дітей молодшого шкільного віку а. Д. Жлуктинська

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Психологічне вивчення моральних якостей та рівня емпатійності учнів як передумови підвищення ефективності виховної роботи є актуальним і необхідним. Адже сучасне суспільство відчуває гостру потребу в людях, що здатні не лише поділитися своїм духовним багатством, а й підтримати, проявивши свою душевну щедрість у вчинках.

На сьогодні дослідження емпатійності у дітей є пріоритетною проблемою. Насмперед, це пов’язано з багатогранністю проявів цього почуття у дітей вказаного віку.

В останні десятиріччя у звязку з розвитком психологічної антропології, гуманітарної психології, суб’єктного підходу до вивчення особистості, а також зі зростанням популярності гуманістичної парадигми значно збільшилася кількість досліджень емпатії. Перш за все, досліджується її значення для психотерапевтів, медиків, учителів, викладачів вищих навчальних закладів, практичних психологів та ін.

Значна кількість досліджень емпатії спрямована на виявлення умов, чинників, що впливають на виникнення й особливості протікання емпатійного процесу. Перш за все, це група чинників, пов’язана з:

• розвитком пізнавальних процесів;

• минулим досвідом, насамперед емоційним, комунікативним (широтою кола спілкування з ровесниками);

• особливостями особистості «суб’єкта».

У трактуванні дослідниками суті емпатії можна виділити такі основні тенденції у розумінні її феноменології, а саме:

• Емоційний процес – переживання афективного стану іншого у відповідь на його емоційну поведінку.

• Когнітивний процес – розуміння, осмислення внутрішнього життя іншої людини, здатності прийняти роль, перспективу, позицію іншого.

• Складний афективно-когнітивний процес – взаємодія афективних (емоційних), когнітивних (пізнавальних) і когнативних (моторних, дієвих, поведінкових, комунікативних) компонентів; цілісне утворення когнітивних, емоційних і моторних компонентів або ж як односпрямований емоційно-когнітивний процес.

Різні погляди існують і щодо форм та видів емпатії. Так, розрізняють наступні форми емпатії:

• співпереживання і співчуття;

• активну і пасивну;

• рефлекторну і особистісну.

Виділяють три види емпатії: емотивну; пізнавальну (предиктивну); поведінкову (діяльнісну, вольову).

Емпатія – позитивна якість особистості, яка починає формуватись від народження і продовжується в процесі соціалізації. Після вступу дитини до школи до цього процесу приєднуються вчителі. Але для того, щоб створити правильні, сприятливі умови формування емпатії вихованців, слід знати той рівень, який вже існує, і на основі отриманих знань шукати нові форми та методи позитивного впливу на кожну дитину з метою виховання в неї людяності, здатності до співчуття, допомоги і тп.

Теорія емпатії допоможе у вирішенні складного завдання психології, яке полягає, на думку багатьох вчених, не стільки в описі суб’єктивної реальності внутрішнього світу людини, скільки в дослідженні й розумінні зв’язків між цим та зовнішнім світом існування особистості, що утворюють у сукупності її цілісний життєвий світ. Саме в молодшому шкільному віці буття дитини організовується таким чином, щоб запобігти проявам інертності, байдужості, емоційної глухоти, щоб активність дитини проявлялася через розвиток емоційного життя.

У працях Л.І. Божович, С.Г. Якобсона доведено, що створення умов емпатійної взаємодії серед школярів та між вчителем і школярами стає значущим фактором позитивної соціальної ситуації розвитку дитини молодшого шкільного віку.

Т. Ліппсом ідеї про симпатію і вчування були переведені у площину психологічного аналізу. Він почав із дослідження естетичної емпатії, але в останніх своїх роботах прагнув пояснити природу і механізми емпатійної взаємодії людей. Вчування Т.Ліппс розглядав як специфічний вид пізнання суті предмета або об’єкта. Часом він виступав як крайній суб’єктивіст: «Люди, яких я знаю, є лише втілене множення мого власного «Я». Звідси випливає, що суб’єкт усвідомлює себе і свої переживання через зміст предмета або об’єкта, проектуючи на нього своє «Я». Отже, емпатія, за Т. Ліппсом, функціонує за рахунок дії механізму проекції.

Як складну багаторівневу властивість особистості вивчає емпатію і О.А. Орищенко. На основі диференційно-психологічного аналізу емпатії в її структурі дослідниця виділяє три рівні:

• формально-динамічний, що характеризує динамічні властивості емпатії (особливості виникнення і протікання емпатійних реакцій);

• змістовний, до якого входять ті аспекти емпатії, що стосуються вибору простору для емпатійних переживань і морально-етичного змісту її обєкта;

• імперативний рівень, що відображає індивідуальні уявлення про існуючі соціокультурні «норми» емпатійних проявів.

На початку емпатійного процесу в дитини виникає імпульс до спільної діяльності з іншими, який спонукає до конкретних вчинків. Л. Журавльова відзначає, що «перехід до реального сприяння можливий при розширенні емоційних переживань, збагаченні емпатії такими емоціями та емоційними комплексами, як подолання страху за себе, активне «протистояння» злу, відраза до несправедливості, безкорислива радість за іншого».

Т. Гавриловою зроблено досить ґрунтовний історичний огляд зарубіжних досліджень емпатії. «Перед дослідниками стоїть завдання, – наголошує вона, – створення теорії емпатії, проникнення у її природу, аналіз функції емпатії в житті людини, вивчення генезису емпатії і умов її формування». Упродовж останніх років він був доповнений оглядом досліджень емпатії в рамках особистісно центрованого підходу в контексті дослідження соціально-психологічної емпатії та визначення основних положень у вивченні цього явища. Після класичної роботи Т.Гаврилової з’явилася низка нових досліджень емпатійних явищ не тільки в зарубіжній, але й у вітчизняній психології.

Аналіз відповідної літератури показав, що можна виділити декілька підходів до пояснення природи емпатії:

• симпатія (емпатія) розглядається як психофізіологічна властивість тварини і людини, одна з первинних емоцій, на основі якої розвиваються соціальні почуття;

• теорія інстинктивного походження емпатії;

• на основі виникнення емпатії лежить інтуїтивний відгук на будь-які прояви почуттів з боку інших;

• емпатія - умовно-рефлекторний феномен, результат соціального учіння, морального виховання;

• раціонально-емоційно-інтуїтивна форма відображення;

• кінестетична теорія емпатії.

Емпатія вважається важливим чинником морального розвитку особистості. Вона розглядається як ефективний засіб розкриття і засвоєння внутрішнього єства моральних відносин, естетичних норм, що культивуються. Емпатійність розглядається як один із засобів обмеження людиною своєї агресивності.

Здійснений аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми емпатії показав, що у вітчизняній психології зроблено досить ґрунтовний історичний огляд зарубіжних досліджень емпатії. Упродовж останніх років він був доповнений оглядом досліджень емпатії в рамках особистісно центрованого підходу, в контексті дослідження соціально-психологічної емпатії та визначення основних положень у вивченні цього явища.