Список використаної літератури

1. Плохій З. П. Виховання екологічної культури дошкільників: метод. посіб. [ для вихов. ДНЗ, батьків, викл. та студ. пед. факульт.]. – К.: Ред. Журн. «Дошкільне виховання», 2002. –173 с.

2. Педагогіка. Екологічне виховання. [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://pidruchniki.Com/1993110235029/pedagogika/ekologichne_vihovanna – Назва з екрану.

Науковий керівник: к. П. Н.,ст. Викладач о. О. Ляховець

Роль народної педагогіки у сучасному

Вихованні дошкільника

Я. О. Ємець ,о. О. Шпундра

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ідеї народної педагогіки теоретично обґрунтовували такі відому педагоги як Я. А. Коменський ( звертав увагу на те, як традиції, культура та побут впливають на виховання дитини), Г. Песталоцці, К. Д. Ушинський (важливим у навчально-виховному процесі вважав пам’ятки народної культури) [4, 23]. Великий внесок у педагогічну спадщину внесли також українські письменники Т. Г. Шевченко та І. С. Нечуй-Левицький, В. Сухомлинський, які поєднували виховні проблеми з народною педагогікою, а саме формуванню свідомості та духовності. У творах Шевченка та Франка ми можемо спостерігати народне виховання переважно у селянських родинах, де виховання народним фольклором та звичаями найбільш використовується [2, 163].

Мета статті - визначити особливості народної педагогіки та її роль у сучасному вихованні дитини.

Виклад основного матеріалу. На даний час виховання на основі народної педагогіки набирає шалених обертів. Вихователі використовують скарби народу для того, щоб спонукати сучасну молодь до праці, виховати любов та повагу до самого себе та інших, активізувати їхню допитливість, сформувати дітей як особистість. Виховання дитини на основі народної педагогіки ставить собі за мету, зародити у дитини ті риси, які б відповідали справжньому українцю – свободу, щедрість, працьовитість, прагнення до здобуття знань, повагу до себе та інших.

У народній педагогіці дуже високо цінується традиції мудрого навчання та виховання дітей, які мають місце в реальних потребах життя. Любов до дітей, гуманний підхід до них, вимогливість та використання рідного слова стало запорукою виховання дошкільника [Там само, 163].

Народне виховання немає чітко сформованих законів, положень чи термінів. Воно ґрунтується на народних висловах та людському досвіду. Це робить народне виховання зрозумілішим та близьким для людей. Характерною рисою народного виховання є те, що весь набутий досвід наших предків розділений часом і простором. До того часу, коли виникла писемність, педагогічні надбання люди передавали у казках, приказках, прислів’ях, загадках, піснях, що стало для нас великим скарбом мудрості. На сьогоднішній день немає імен авторів, які зробили великий внесок у виховання тих часів, адже один автор, доповнював іншого, запам’ятовувалося саме головне [3, 109].

Категорія «виховання» є досить давньою тому, що саме у вихованні люди вбачали сенс продовження свого роду. Наші предки великого значення надавали вихованні дітей у природному середовищі. Діти зростали в тісному зв’язку з природою починаючи з народження. Батьки виховували своїх нащадків не лише фольклором, який створювався людьми на протязі довгого часу, а я дарами, які дарувала природа. Це пояснюється тим, що в ті часи не існувало такого інституту, як школа, дитячий садок, тому більшість часу діти проводили на подвір’ї та в родинному колі. Порівнюючи з теперішнім часом, зв’язок людина-природа втратив свою стійкість. Люди почали забувати, що змінювати природу задля свого блага не найкраща думка. Звісно, світ почав це усвідомлювати з часом, але все-таки, людство багато чого втратило.

Найголовнішою ознакою народного виховання є наступність. Наступність у вихованні припускає однаковий підхід до дітей серед самих вихователів, що на даний час не є кращим показником роботи з дітьми. Наступність чітко пов’язана з спадковістю. Часом навіть виховний процес, нічим не підкріплений і функціонуючий лише у сфері наслідування, забезпечує спадковість. Жест, міміка, манери батьків відтворюються дітьми, підсвідомо впливаючи на формування характеру, стиль поведінки і т. п. У свідомому прагненні батьків до того, щоб діти жили краще, теж проявляється педагогічний аспект наступності. У благословенні молодят, у весільних ритуалах, в благі новонародженим постійно присутня турбота про спадковість поколінь. Ця турбота позначається підвищеною увагою до питань виховання. Народні ідеї про спадковість поколінь власне кажучи, є педагогічними. «Не хвалися батьком, хвалися молодцем» у цьому прислів’ї затверджується спадковість трьох поколінь, міститься заклик до виховання сина за прикладом свого діда [1, 37].

Сьогодні народна педагогіка використовується у вихованні дитини все частіше. З часом починаються відновлюватися народні ідеї, думки. Вихователі все частіше використовують народні казки, прислів’я та приказки з метою виховання у дітей любові до себе та оточуючих, знайомства з моральними якостями, явищами природи (заклички, забобони),а також знайомства дітей з рослинним та тваринним світом (використовуючи народні загадки).

Висновки: Отже, на сучасному розвитку суспільства надбання наших предків відіграють велику роль у вихованні дошкільника, адже навіть сьогодні, коли ми маємо всі можливості для удосконалення навчання та виховання дитини, ми знову і знову переконуємося у актуальності знань минулих поколінь.