Список використаної літератури

1. Закон України «Про загальну середню освіту». – К., 1999.

2. Сухомлинський В.О.Сто порадучителеві // Вибрані твори: В 5 т – К 1976 – Т. 2. – С. 419-654.

3. Ушинсъкий К. Д.Про народність у громадськомувихованні // Вибр. пед. твори. — К., 1983.

Науковий керівник: к.п.н., доцент І. Т. Лещенко

Зміст виховної роботи у сучасній школі в. В Брикун

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Всебічний розвиток людини – це важкий і довготривалий процес, результат якого залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктивних чинників. Наприклад: для забезпечення високого рівня розумового і естетичного розвитку членів суспільства, необхідна не тільки наявність відповідних матеріальних умов, щоб зробити культурну спадщину доступною до широких верств населення, створити умови для засвоєння накопиченої людством культури, але і забезпечити активну участь людей в культурному будівництві і створенню нових культурних надбань, розвитку науки, техніки, мистецтва. Як відомо, першоосновою існування людини є задоволення її потреб. Будь-яка діяльність, яка спрямована на задоволення потреб, має мету.

Зміст виховання – це те, що випливає із багатства суспільно-історичного досвіду, вартостей культури і використовується для потреб виховного процесу, тобто це система цінностей світової і національної культури, яку учні повинні засвоїти, зберегти і розвинути відповідно до поставленої мети і завдань виховання [2, c.25].

Система вартостей визначає зміст виховання. Завдання педагога – виробити у вихованця важливі для життя ціннісні орієнтації, власну позицію, відповідне ставлення до себе і інших. Тому зміст виховання – це суб’єктивний досвід особистості із її ставленнями, цінностями, уміннями, соціальними навичками, способами поведінки, здібностями. Вимоги до змісту виховання багатопланові. У відповідності до базової культури, яку повинен засвоїти учень у процесі виховання, та основ всебічного розвитку виділяють такі основні напрями виховання: розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне.

В основі сучасної вітчизняної методології відбору змісту виховання лежить ідея реалізму мети виховання. В умовах розбудови й утвердження суверенної, правової, демократичної держави, становлення громадянського суспільства в Україні особливого значення набуває формування громадянина-особистості, яка ідентифікує (усвідомлює свою належність) себе з Україною, активно включається у суспільне життя, захищає свої права, інтереси, переконання, виконує обов'язки, керується у своїй поведінці демократичними принципами.

Вимоги до змісту виховання багатопланові. Вони обумовлені потребами суспільства, держави, виробництва, економіки і, насамперед, потребами учнів, батьків. Упорядкування цих вимог викликало необхідність виділення базового компоненту змісту виховання. Таким компонентом є основна культура особистості як основа для її подальшого розвитку. До базової культури належить культура життєвого самовизначення, сімейних відносин, економічна культура і культура праці, політична і правова, інтелектуальна, моральна, культура спілкування, екологічна, художня і фізична, культура сімейних відносин.

Ніколи не втратять актуальності слова А. Макаренка "Діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною". Духовно-моральне становлення дітей і молоді, їх життєве самовизначення – найважливіша складова суспільного розвитку [1].

Найбільш активний період розвитку і виховання дітей проходить сьогодні в складних умовах економічної та політичної нестабільності, зламу традиційних цінностей. Соціально-економічні процеси характеризуються падінням темпів промислового виробництва, різкою диференціацією доходів, криміналізацією суспільства, зростанням злочинності, комерціалізацією сфер охорони здоров'я, культури, освіти. Продовжується зниження рівня і якості життя більшості сімей. Щорічно збільшується кількість дітей-сиріт і дітей, що залишились без батьківського піклування. Несприятливою залишається динаміка розвитку таких соціально небезпечних явищ, як наркоманія, алкоголізм, злочинність, у тому числі і в дитячому середовищі. Ослаблена роль сім'ї як гаранта економічної безпеки і розвитку дітей.

Виховання сьогодні має закладати основи суспільних ідеалів і цінностей, постійно оживляючи їх і перетворюючи в діючу силу людського життя. Воно повинно давати віру в життя і глибокодумне ставлення до неї, допомагати приймати можливі невдачі, кризи і конфліктні ситуації. Важливо допомогти кожній дитині навчитися робити вибір і здійснювати його відповідно до норм, якими керуються школа в широкому розумінні цього слова і суспільство.

Національна основа виховання є важливою умовою соціалізації школярів. Вона актуалізує в дітях природне, рідне, зрозуміле, створює сприятливі умови для засвоєння основ національної і загальнолюдської культури.

Реалізувати національний підхід до побудови змісту виховання допомагає народна педагогіка, джерелом вивчення якої є фольклор педагогічного змісту і спрямованості, етнографічні матеріали, народні виховні традиції, ігри й іграшки, народні молодіжні свята, досвід сімейного виховання тощо.

Виховання, створене самим народом і засноване на народних починаннях, має таку виховну силу, якої немає в найкращих системах, що ґрунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу.