2. Особливості податкового законодавства в єс

Дослідження правової природи податкових питань знаходиться як в компетенції ЄС, так і в компетенції держав-членів. До компетенції ЄС у сфері податків, які безпосередньо впливають на функціонування єдиного ринку, входять, наприклад, податок на додану вартість (ПДВ) і акцизи. При цьому національні уряди зберегли відповідальність за прямі податки, до яких відносяться податок на доходи фізичних осіб та податок на доходи компаній. Разом з тим міжнародні зобов’язання і національне податкове законодавство держав-членів не повинні порушувати положень податкового права ЄС.

Збереження певної самостійності держав-членів у сфері оподаткування вимагає відповідності національних податкових систем загальній економічній політиці ЄС. Досягненню цієї мети служить процес гармонізації в Європі, спрямований на створення відносно однакових податкових умов для бізнесу в межах європейського ринку.

Перше місце в системі податкового законодавства займають регламенти, які затверджуються Комісією ЄС, - правові акти загального і прямого дії. Вони призначені для закріплення найбільш важливих рішень інститутів ЄС з питань, не врегульованих податковим законодавством держав-членів. Зокрема, шляхом прийняття регламенту засновуються податки або закріплюються окремі елементи податку.

З метою вдосконалення національних законодавств Рада і Комісія ЄС приймають директиви, що дозволяють зблизити національні правові норми у встановлені терміни для вирішення інтеграційних завдань без істотного порушення податкового суверенітету держав-членів.

Результати проведеної, в тій чи іншій державі, економічної політики багато в чому залежать від ефективності регулювання економічних процесів. Тому особливого значення набувають проблеми вибору конкретного механізму оподаткування для тієї чи іншої країни, так як помилки при виборі можуть призвести до дуже сумних наслідків.

В основу податкового законодавства ЄС закладені принципи демократизму, правового плюралізму, верховенства права ЄС, пропорційності і принцип субсидіарності. Загальні правові принципи, що застосовуються до регулювання податкових відносин, закріплені низкою статей Договору про ЄС [17 c. 102].

Для закріплення найбільш важливих рішень інститутів ЄС з питань, не врегульованих податковим законодавством держав-членів, призначені регламенти - правові акти загального та прямої дії.

Зокрема, шляхом прийняття регламенту засновуються податки або закріплюються окремі елементи податку.

З метою комплектування національних законодавств Рада та Комісія ЄС приймають директиви, що дозволяють зблизити національні правові норми у встановлені терміни для вирішення інтеграційних завдань без істотного порушення податкового суверенітету держав-членів.

Директиви, прийняті стосовно податків, можна розділити на дві групи:

- директиви, що встановлюють єдині вимоги до визначення елементів податків держав-членів і закріплюють порядок взаємодії їх податкових органів;

- директиви, що вносять зміни і доповнення до прийнятих раніше директиви [28 c. 88].

Для формування податкових відносин у країнах ЄС великого значення мали нормативні акти, що дали смогу сформувати основні принципи податкової політики, а саме:

- Перша директива Ради 67/227 / EEC від 11 квітня 1967 «Про гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту» (не діє). Даний акт мав на меті замінити багаторівневу кумулятивну систему непрямого оподаткування в державах-членах ЄС, і забезпечити досягнення значній мірі спрощення податкових розрахунків та нейтральності фактора непрямого оподаткування по відношенню до конкуренції в ЄС. Причому, введення ПДВ замінює інші податки з обороту стало обов’язком для держав-членів.

- Друга і Третя директива Ради 68/227 / ЕЕС від 11 квітня 1967 року і 69/463 / EEC від 9 грудня 1969 «Про гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту - запровадження податку на додану вартість в державах-членах» (не діє). Дані акти надавали ряд відстрочок щодо введення ПДВ в деяких державах-членах.

- Шоста директива Ради 77/388 / EEC від 17 травня 1977 «Про гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту - загальної системи податку на додану вартість: однакової бази обчислення» (не діє). У положеннях даного акту знайшли своє відображення основні принципи функціонування системи ПДВ. Даний акт мав величезну кількість змін і доповнень. Він був повноцінним податковим актом. Окремо необхідно зазначити гармонізацію їм ставок ПДВ у державах-членах.

- Восьма директива Ради 79/1072 / EEC від 6 грудня 1979 року «Про гармонізацію законодавства держав-членів стосовно податків з обороту - Положення про відшкодування податку на додану вартість оподатковуваним особам, які не заснованих на території країни» (положення даного акту дозволяють платнику податків однієї держави-члена отримувати відшкодування ПДВ в іншій державі-члені). З 01.01.2009 діє нова Директива.

- Тринадцята директива Ради 86/560 / EEC від 17 листопада 1986 «Про гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту –

Положення про відшкодування податку на додану вартість оподатковуваним особам, які не заснованих на території Співтовариства» (даний акт дозволяє платнику податків третьої країни отримувати відшкодування ПДВ в державі-члені ЄС). З 01.01.2009 діє нова Директива.

- Директива Ради 2006/112 / ЄС від 28 листопада 2006 року «Про спільну систему податку на додану вартість», яке може вважатися тріумфом європейської податкової інтеграції. Директива, яка була прийнята 1 січня 2007 року була прийнята для заміни діючого інтеграційного законодавства у сфері регулювання ПДВ без внесення істотних змін. Зміни торкнулися в основному логічної структури документа. Акт складається з 15 глав, 414 статей і 14 додатків, нею визначені:

- предмет і сфера застосування (глава 1);

- територія застосування (глава 2);

- оподатковувані особи (глава 3);

- оподатковувані операції (глава 4);

- місце здійснення оподатковуваних операцій (глава 5);

- наступ податкового зобов’язання та стягнення ПДВ (глава 6);

- оподатковуваний сума (глава 7);

- ставки (глава 8);

- звільнення / податкові пільги (глава 9);

- відрахування (глава 10);

- обов’язки оподатковуваних осіб та окремих категорій неоподатковуваних осіб (глава 11);

- спеціальні схеми оподаткування (глава 12);

- положення надають відступ (глава 13);

- інші положення (глава 14);

- прикінцеві положення (глава 15).

Зі спеціальних питань, які мають загальне для всіх держав-членів значення, а також з питань, що зачіпають інтереси окремих держав, у відповідності зі ст.189 Римського договору Рада або Комісія приймають рішення (наприклад, Рішення Ради N 70/243 від 21 Квітень 1970 про заміну фінансових внесків держав-членів власними доходами Співтовариств) [11 c. 28-36].

Суд ЄС (Європейський Суд) робить сильний вплив на застосування інтеграційного податкового права в національних правових системах. Відповідно до установчими договорами та актами вторинного права він має виняткову компетенцію в тлумаченні їх положень, а також норм податкового права, створюваних інститутами Співтовариств.

Рішення Європейського Суду обов’язкові, а в частині тлумачення норм європейського права мають значення прецеденту, якому повинні слідувати у своїй практиці судові органи держав - членів ЄС. Юрисдикція Європейського Суду, обумовлена ​​ Договором про ЄС, передбачає розгляд прямих позовів, з якими звертаються інститути Співтовариств, держави-члени, їхні фізичні та юридичні особи, і позовів, з якими звертаються національні судові органи [12 c. 223].

Істотне місце в системі податкового регулювання ЄС займають міжнародні договори. Серед них найбільший інтерес з точки зору їх впливу на регулювання податкових відносин представляють установчі договори ЄС, що визначають основи податкового права Співтовариств, договори про уникнення подвійного оподаткування, укладені державами-членами на двосторонній основі, і Конвенція про усунення подвійного оподаткування у зв’язку з коригуванням (уточненням розмірів) прибутку асоційованих підприємств. При цьому установчі договори містять норми прямої дії й ті податкові положення, на основі яких приймаються регламенти та директиви Ради з податкових питань [13 c. 92-93].

Предметом двосторонніх договорів держав-членів є проблема подвійного оподаткування, яку договірні сторони вирішують, закріплюючи в них принципи і механізм взаємного обліку податкових платежів. Вона обумовлена ​​особливостями податкового законодавства держав, у силу чого одне і те ж особа може двічі сплачувати податок, оскільки і за правом країни, громадянином якої вона є, і по праву держави, на території якого їм отримано дохід, воно підлягає оподаткуванню відповідно до національного законодавством. Двосторонні договори про уникнення подвійного оподаткування дозволяють вирішувати такого роду проблеми.

У 1990 році держави - члени ЄС підписали Конвенцію про усунення подвійного оподаткування у зв’язку з коригуванням (уточненням розмірів) прибутку асоційованих підприємств, щоб створити єдиний правовий механізм вирішення цих суперечок. Вона передбачає арбітражну процедуру їх розгляду у зв’язку з подвійним оподаткуванням взаємопов’язаних компаній, що знаходяться в різних державах - членах ЄС.

Ухваленню всіх основних рішень інститутів ЄС у сфері податків передувала велика експертна робота провідних європейських фахівців, що зробила великий вплив на визначення загальних принципів правової політики цього напрямку європейської інтеграції:

- з метою створення єдиного ринку необхідно гармонізувати податкове законодавство держав-членів так, щоб відмінності не перешкоджали досягненню кінцевих цілей ЄС;

- гармонізація законодавства має охопити насамперед прямі податки, прибутковий податок, податок з обороту, податки на споживання, проблеми подвійного оподаткування, проблеми рівного розподілу податкового тягаря в рамках об’єднаної Європи [21 c. 35-38].

На підставі висновків експертів компетентні органи ЄС готують плани законодавчих заходів, на виконання яких приймаються конкретні нормативно-правові акти.

Сформована податкова система ЄС являє собою сукупність обов’язкових платежів податкового характеру, що стягуються до бюджету Співтовариства. Хоча в нормативних актах ЄС поняття податкової системи не визначено, в науковій літературі про податки говориться як про найважливіший джерелі формування «власних ресурсів» (ownresources) ЄС. І якщо спочатку Європейські Співтовариства (ЄЕС та Євро атом) фінансувалися за рахунок держав-членів, то принципово система фінансування ЄС змінилася після схвалення конвенції «власних ресурсів» і прийняття низки правових актів.

В даний час податкову систему ЄС можна представити у вигляді такої класифікації платежів: сільськогосподарські податки (податок на цукор, та ін.), Мита (антидемпінгові і компенсаційні мита), які встановлюються відповідно до реєстру ЄС - Єдиним митним союзом (ЕТТ) та вимогами ГАТТ, ПДВ (процентні відрахування). Відповідно до ст.12 Шостої директиви прибутковий податок з фізичних осіб, які працюють в апараті ЄС, механізм і порядок його справляння визначаються Регламентом Ради [ 21 c. 50-51].

Порядок правового регулювання податків в ЄС багато в чому визначається сформованими в Співтовариствах підходами до проведення інтеграційної податкової політики і вибором найбільш ефективних юридичних засобів досягнення їхніх цілей.

У ряді держав питання розмежування компетенції центральних та місцевих органів влади у сфері податкових відносин знаходять продовження в конституційних законах, прийнятих у розвиток і на основі прямого припису конституції. При цьому конституційні закони не мають широкого розповсюдження в якості джерел податкового права. Лише в деяких європейських державах законодавець вважає за необхідне ввести в цей вид законів фінансово-правові норми, які можна розділити на норми, що розмежовують компетенції центральних і місцевих органів держави в галузі фінансової (податків), і норми, що визначають види державних і місцевих доходів (податків) [ 9 c. 43].

Податкові кодекси, як одна з форм універсальних законів, охоплюють практично всі аспекти оподаткування і є найбільш повним джерелом податкового регулювання, що містить вичерпний перелік матеріальних і процесуальних норм про оподаткування. Значення кодексів у системі джерел визначається не тільки їх розширеним змістом, що дозволяє детально регулювати різні види податкових відносин, а й важливим впливом на розвиток податкового законодавства в цілому.

Таким чином, джерелами податкового права в державах-членах ЄС є наднаціональне (інтеграційне) податкове право ЄС та національне податкове право кожної з держав. Тому, взагалі податкові відносини у ЄС, відповідно до того, який із рівнів податкового права застосовується, наднаціональний чи національний, поділяються на відносини, що регулюються винятково нормами податкового права національного рівня; відносини, що регламентуються винятково нормами наднаціонального рівня; відносини, що регулюються як нормами податкового права національного, так і наднаціонального рівня.

Отже, місце інтеграційного податкового права у правовій системі ЄС визначається податковою політикою Співтовариств, а також правовою доктриною ЄС, що являє собою сукупність теоретичних уявлень про цілі, принципи і правові форми європейської інтеграції.