Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка

Навчально-науковий інститут педагогіки та практичної психології

Кафедра практичної психології

Індивідуально-начальне дослідницьке завдання

з філософії психології

Підготувала: студентка 0067 групи

Захарченко О. Ю.

Перевірила: к. філос. н.

Щербакова І. М.

Суми – 2015

30. Проблема детермінізму в сучасній науці та філософії

Детермінізм – уявлення про наявність у всіх процесах закономірних причинно-наслідкових зв’язків.

Наука як діяльність по виявленню об’єктивних закономірностей, що лежать в основі досліджуваних процесів, тісно пов’язана з детермінізмом, ґрунтується на детерміністичному світогляді.

Однак класичні уявлення про детерміністичну природу реальності (Демокріт, Ф. Бекон, Р. Декарт, І. Ньютон, П. Лаплас) не можуть вважатися адекватними в рамках науки ХХ сторіччя.

Уже наприкінці XIX сторіччя в рамках деяких філософських концепцій у зв’язку з розвитком науки (зокрема фізики й психології) виникає індетермінізм, що розглядав класичні причинно-наслідкові зв’язки як поокремі випадки. Необхідно обґрунтувати тезу про те, що наука є немислимою без детермінізму.

У ХХ столітті відбувається радикальний відхід від класичного вчення про детермінізм і розробляються нові детерміністичні вчення, насамперед, статистично-ймовірносний детермінізм, основні положення якого були розроблені в рамках термодинаміки й квантової механіки.

У класичній фізиці статистичний опис застосовувався тільки для безлічей об’єктів (термодинаміка), поводження кожного з яких представлялося у вигляді лінійної траєкторії.

Запропонований В. Гейзенбергом принцип невизначеності (пізніше доповнений Г. Робертсом і Е. Шрьодінгером) встановлює теоретичні межі точності одночасних вимірів двох некомутуючих сполучених операторів (які оператори маються на увазі?). Тобто підвищення точності виміру однієї сполученої величини приводить до усе більше невизначеного (імовірнісному) значенню другої.

Копенгагенске трактування принципу невизначеності стверджує, що можливе тільки статистичне передбачення поводження індивідуальних квантових об’єктів. При цьому не існує в принципі ніякої можливості точного передбачення, тобто стверджується принципова випадковість вибору квантовою системою майбутнього стану з набору можливостей, заданих невизначеностями її елементів.

Закон, яким описується така система, носить принципово імовірнісний (статистичний) характер, що спричиняє прийняття наукою імовірнісного детермінізму як способу фіксації причинно-наслідкових зв’язків, що проявляються не в одиничних процесах, а в потоках подій, де зі збільшенням їхньої масовості зростає ступінь статистичної визначеності.

Важливим висновком з Копенгагенського трактування квантової механіки є визнання принципової необоротності квантового переходу, що сполучений з вибором (реалізацією) одного з декількох можливих станів (наприклад, тунельний ефект). Зворотний перехід також є імовірнісним вибором з декількох станів. Які наслідки такі уявлення можуть мати для розуміння зворотності процесів? Особливі увагу слід приділити тому факту, що формули класичної механіки зворотні за часом, у той час як реальні системи (не тільки біологічні, але й фізичні) змінюють свої стани однонаправлено («стріла часу»).

Ретельного розгляду потребує те, що реальні системи не тільки мають внутрішню динаміку, але й пов’язані з навколишнім середовищем, тобто є відкритими. Всесвіт розглядається в якості цілісної ієрархічної системи, кожний рівень організації якої підкоряється унікальному динамічному набору законів, що змінюються в процесі еволюційних переходів.

Особливі підходи для вивчення подібних систем виробляються в сучасній науці в рамках фізичних, фізико-хімічних, біологічних, соціологічних досліджень із використанням методів, розроблених у рамках синергетичного напрямку.