Частини мови

У латинській мові десять частин мови, які діляться на самостійні та службові, змінні та незмінні.

Самостійні частини мови	Службові частини мови
Nomen substantīvum – іменник	Praepositio – прийменник
Nomen adiectīvum – прикметник	Coniunctio – сполучник
Pronomen – займенник	Particŭla – частка
Verbum – дієслово	Interiectio – вигук
Nomen numerāle – числівник
Adverbium – прислівник

Змінні частини мови	Незмінні частини мови
Іменник – nomen substantīvum	Прислівник – adverbium
Прикметник – nomen adiectīvum	Прийменник – praepositio
Займенник – pronōmen	Сполучник – coniunctio
Числівник – nomen numerāle	Частка – particŭla
Дієслово – verbum	Вигук – interiectio

NOMEN SUBSTANTIVUM

Іменник

ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ІМЕННИКА

GENUS – РІД

Латинський іменник має три роди:

Masculīnum ( m ) – чоловічий

Feminīnum ( f ) – жіночий

Nеutrum ( n ) – середній

До чоловічого роду належать іменники, що позначають осіб та тварин чоловічої статі, назви народів, вітрів, великих рік, місяців.

До жіночого роду належать іменники, що позначають осіб та тварин жіночої статі, а також назви островів, країн, міст та дерев.

Деякі іменники можуть бути одночасно чоловічого і жіночого (спільного – genus commūne) роду: civis m, f – громадянин, громадянка.

Рід іменника у граматиках різних мов не обов’язково має збігатися:

Roma, ae f – Рим.

DECLINATIO – ВІДМІНА

В латинській мові існує п’ять відмін. Відміна іменника визначається за закінченням родового відмінка однини (genetīvus singulāris):

відміна (declinatio)	I	II	III	IV	V
рід (genus)	f	m,n	m,f,n	m,n	f
закінчення в Gen. sing.	-ae	-i	-is	-us	-ei

СASUS – ВІДМІНОК

Слово “casus“ має початкове значення “випадок“. Розглянемо всі випадки, в які потрапляє іменник:

casus nominatīvus (Nom.) – називний (хто? що?)

casus genetīvus (Gen.) – родовий (кого? чого? чий? чия? чиє?)

casus datīvus (Dat.) – давальний (кому? чому? для кого? для чого?)

casus accusatīvus (Acc.) – знахідний (кого?, що?)

casus ablatives (Abl.) – орудно-місцевий (ким? чим? де? коли? звідки?

від кого? від чого? чому? як?)

casus vocatīvus (Voc.) – кличний, відмінок звертання.

NUMERUS – ЧИСЛО

Латинський іменник має два числа:

numĕrus singulāris (sing.) – однина

numĕrus plurālis (рl.) – множина

Словникова форма іменника складається з:

1. Форми nominatīvus singulāris.

2. Форми genetīvus singulāris (подається повністю або скорочено для визначення основи і відміни іменника. Якщо в словнику приводиться тільки закінчення gen.sing., основа іменника визначається шляхом відкидання закінчення в nom.sing.)

3. Скороченого позначення роду (m, f, n).

terra, ae f – земля

ocǔlus, i m – око

bellum, i n – війна

lex, legis f – закон

fructus, us m – плід

res, ei f – річ

Вправа 1. Визначте відміну іменників:

avis, is f – птах; spirĭtus, us m – дух; stella, ae f – зірка; servus, i m – раб; spes, ei f – надія; donum, i n – подарунок; Roma, ae f – Рим; lex, legis f – закон; locus, i m – місто; puer, ĕri m – хлопець; regio, ōnis f – регіон.

DECLINATIO PRIMA SUBSTANTIVORUM