3.4. Безробіття, його показники і види. Допомога по безробіттю

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних грома­дян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї. Хоча й існує думка, що безробіття є стимулятором трудо­вої дисциплінованості і активності працюючого населення, однак соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його мінімізації, і все ж жодній країні не вдається ліквідува­ти його повністю.

Безробітні, у визначенні МОП, — це особи у віці 15 — 70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умо­вам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають ро­боту або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії належать також особи, що навчаються за направ­леннями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний мо­мент ще не працюють.

За українським законодавством безробітними визна­ються громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстро­вані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити. Як бачимо, офіційна система обліку без­робіття в Україні занижує реальні показники, оскільки ве­лика частка безробітних такими не вважаються, тому що вони з різних причин не реєструються в службі зайнятості.

Кількість безробітних — це^абсолютний показник без­робіття, що вказує на його розміри. Відношення кількості безробітних (Б) до кількості економічно активного населен­ня (Еа) — це відносний показник безробіття, що показує його поширеність і називається рівнем безробіття (Р6):

Рб = (Б : Еа) • 100%.

Показники кількості й рівня безробіття в Україні за останні роки за офіційними даними і за результатами обсте­жень за методикою МОП наведені в табл. 3.2.

• У вивченні явища і проблем безробіття велика увага при­діляється аналізу його видів. Критеріями вирізнення видів безробіття є причини його виникнення та тривалість, а основ­ними видами безробіття вважаються структурне, фрикційне і циклічне безробіття.

З глави 2 ми знаємо, що попит на працю є похідним від попиту на товари та послуги, як створюються цією працею. Оскільки з часом структура споживчого попиту змінюється, відповідно змінюється і попит на працівників. Певні профе­сії і навіть види робіт застарівають і не знаходять попиту на ринку праці. Представники цих професій часто поповнюють лави безробітних. Це відбувається тому, що люди, як правило, помаліше, ніж робочі місця, реагують на технологічні зміни (xoчa б тому, що оновлення робочих місць відбувається швид­ко, а для підготовки спеціаліста потрібно декілька років). В Результаті структура пропозиції праці не відповідає структурі Попиту. Безробіття, що виникає внаслідок такої невідповідності, називається структурним. До цього виду належить також безробіття, пов'язане з територіальною відірваністю робочого місця^і працівника, що міг би на ньому працювати. Струк­турне безробіття є неминучим, як неминучі зміни у економіці. Шляхи вирішення проблем структурного безробіття поля­гають у розвитку системи перепідготовки працівників, у орієнтації професійної підготовки на майбутні потреби ринку праці, у сприянні професійній та територіальній мобільності робочої сили. Слід зазначити, що від ефективності вирішення зазначених проблем залежатимуть терміни перебування пра­цівників у стані структурного безробіття, але сам цей вид безробіття присутній у динамічній економіці завжди.

Таблиця 3.2. Показники кількості і рівня безробіття в Україні за офіційними даними і за результатами обстежень за методи­кою МОІГ

Показник	1991	1995	1996	1997	1998
За офіційними даними:
кількість безробітних, тис. осіб	6,7	138,6	312,4	630,6	932,5
рівень безробіття, %	0,0003	0,5	1,2	2,7	4,6
За результатами обстежень:
кількість безробітних, тис. осіб		1437,0	1997,5	2330,1	2936,9
рівень безробіття, %		5,6	7,6	8,9	11,3

Оскільки одним із принципів соціально орієнтованої рин­кової економіки є свобода вибору працівниками роду діяль­ності й місця роботи, то в кожний певний момент частина працівників знаходяться в стані зміни роботи: вони або добровільно міняють роботу на таку, яка краще їм підходить, або вперше обирають роботу, зважуючи це важливе рішення, або підшукують роботу в зв'язку з закінченням терміну кон­тракту на попередній роботі тощо. Частина з них працевлаштовується, в цей час інші тимчасово залишають роботу, але в цілому цей вид безробіття залишається. Він називається фрик­ційним (від латинського frictio — тертя), тому що відобра­жає "неповороткість" ринку праці у зведенні вакантних ро­бочих місць і здобувачів роботи. Оскільки ініціатива звільнен­ня в цьому випадку іде від працівників, фрикційне безробіт­тя вважається неминучим і певною мірою бажаним, оскільки більшість працівників шукають і знаходять вище оплачува­ну і продуктивнішу роботу, що і підвищує їхній добробут, і збільшує користь для суспільства.

Рівень структурного і фрикційного безробіття разом, за визнанням більшості економістів, складає природний рівень безробіття. Фрикційне безробіття є результатом динаміч­ності ринку праці, структурне виникає з причин територіаль­ної або професійної невідповідності попиту та пропозиції на ринку праці. Таким чином, природний рівень безробіття — це той мінімальний рівень в цьому суспільстві, який немож­ливо зменшити і який відповідає поняттю повної зайнятості. Його рівень постійно зростає в розвинених країнах, оскіль­ки загальний високий рівень життя дає працівникам більше економічної свободи, включаючи і можливість довше пере­навчатися або міняти роботу. На сьогодні цей рівень коли­вається в різних країнах від 3 до 7%.

В умовах економічного спаду, а особливо в час кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, ви­робництво згортається, похідний від сукупного попит на працю різко скорочується, а пропозиція праці значно збільшується в результаті падіння рівня життя населення. В таких умовах швидко зростає безробіття, зумовлене кількісною нестачею робочих місць для всіх бажаючих працювати. Цей вид безро­біття називається кон'юнктурним, або циклічним, оскільки він викликаний зміною економічної кон'юнктури, кризовою фазою економічного циклу. Якщо перші два види безробіття викликані невідповідністю і "незнайденістю" робочих місць і працівників, то циклічне безробіття набагато складніше тому, Що воно викликане фактичною відсутністю вільних робочих місць при значній кількості безробітних. У періоди еконо­мічних криз рівень циклічного безробіття нерідко переви­щує 10%, що перетворює його на найстрашнішу соціально-економічну проблему, яка може спричинити непередбачувані соціально-політичні зміни. Для зменшення негативних наслідків циклічного безробіття необхідне прийняття і виконання спеціальних програм забезпечення зайнятості насе­лення, які фінансуються державою.

Ще один вид безробіття — сезонне — викликане тимча­совим характером виконання тих чи інших робіт, функціо­нування підприємств та галузей. Передусім це сільськогос­подарські роботи, рибальство, будівництво, цукрове вироб­ництво та ін. На цих роботах інтенсивне навантаження в "се­зон" змінюється простоями в інший час. Відповідно праців­ники то масово набираються, то масово звільняються. Це без­робіття простіше тим, що воно легко прогнозується, праців­ники до нього готові, і в принципі можливо вирішити ці проблеми, створюючи паралельно "міжсезонні" робочі місця.

Важливою проблемою зайнятості в Україні (як і в інших постсоціалістичних країнах) є приховане безробіття, яке ми проаналізували в попередньому параграфі.

Різновидом прихованого безробіття є часткове безробіт­тя, що виникає в результаті зменшення попиту на продукцію підприємства і відповідне скорочення виробництва. Якщо при такому скороченні роботодавець намагається зберегти тру­довий колектив, сподіваючись на покращання економічної кон'юнктури в недалекому майбутньому, він скорочує три­валість робочого дня (тижня) для всіх працюючих, не звільня­ючи персонал. Такі рішення вважаються соціально справед­ливими і економічно доцільними, однак це призводить до виникнення часткового безробіття. Проблеми такого безро­біття полягають передусім в тому, що, як правило, неповна робота не дає працівникам достатньо коштів для життя й утримання сім'ї,-в результаті чого вони активно шукають іншу роботу або підробітки, збільшуючи пропозицію на рин­ку праці. Вирішити цю проблему можна, якщо офіційно ви­знати часткове безробіття, і, відповідно, виплачувати частко­вим безробітним допомогу в зв'язку із втратою частини заро­бітку. Але таке рішення вимагає додаткових бюджетних асиг­нувань, яких завжди недостатньо, а в час кризи — і поготів.

Деякі автори виділяють також поняття добровільного безробіття, але ми вважаємо його нелогічним, оскільки при добровільній зайнятості людина, що не хоче працювати, не може вважатися безробітною. У протилежному випадку до добровільних безробітних можна було б зарахувати всіх непрацюючих працездатних людей, оскільки теоретично ко­жен погодився б працювати в хороших умовах за певну привабливу для нього зарплату.

Аналіз економічних показників дає можливість оцінити втрати від неповного використання ресурсів праці внаслі­док безробіття. Згідно із законом Оукена щорічний приріст реального валового національного продукту (ВНП) приблиз­но на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2 процентних пункти приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на 1 процентний пункт. Аналогічно скорочення реального ВНП на 2 % збільшує кіль­кість безробітних на 1 процентний пункт. Закон Оукена можна трактувати і так: зростання рівня безробіття на 1 процент­ний пункт над природним рівнем дає 2 — 2,5% втрати ВНП порівняно з потенційним.

Таким чином, із цього закону випливає, що певні темпи приросту ВНП необхідні для того, щоб утримувати норму безробіття на попередньому рівні. Це пояснюється тим, що оскільки продуктивність праці постійно зростає, то, щоб зай­няти ту саму кількість працівників за інших однакових умов, слід розширювати виробництво. З цих причин щорічно пев­на частина реального ВНП повинна використовуватися для створення нових робочих місць, здатних стримувати безро­біття .

У відповідності з Законом України "Про зайнятість на­селення" держава сприяє незайнятим громадянам у по­новленні їхньої трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій:

• надання особливих гарантій працівникам, вивільнюва­ним з підприємств, установ, організацій;

• виплата стипендій у період професійної підготовки або перепідготовки і зарахування цього періоду до загального і безперервного трудового стажу;

• виплата в установленому порядку допомоги по безро­біттю;

• надання додаткової матеріальної допомоги безробітно­му громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наяв­ності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебува­ють на його утриманні.

Право на допомогу по безробіттю мають громадяни, визнані У встановленому порядку безробітними, які не мають інших передбачених чинним законодавством доходів, що перевищу­ють розмір мінімальної заробітної плати. Розміри і порядок виплати цієї допомоги регулюються Законом України "Про зайнятість населення" (див. додаток 1 в кінці підручника).