3.3. Проблеми зайнятості в Україні

Проблеми зайнятості, безробіття і доходів є визначаль­ними в галузі соціально-трудових відносин. Хоча корені ба­гатьох з цих проблем зароджувалися ще в радянські часи, однак в усій своїй згубній силі вони розкрилися в процесі переходу України до ринкової системи і демократичного суспільства.

Основна проблема ринку праці України — скорочення попиту на працю — частіше приводить до прихованого без­робіття в офіційному секторі ринку праці, зайнятості в не­формальному та нетоварному секторах, посилення зовніш­ньої трудової міграції, ніж до відкритого безробіття, зареєст­рованого закладами з питань працевлаштування. Обстежен­ня робочої сили, що періодично проводяться в Україні почи­наючи з 1995 p., виявляють набагато вищий рівень безробіт­тя порівняно з даними державної служби зайнятості (див. табл. 3.2).

За даними першого обстеження (жовтень 1995 р.) за­гальна чисельність осіб, які були безробітними за визначен­ням МОП (див. параграфи 1.1 та 3.4) сягала 1,44 млн осіб, тобто вії разів більше, ніж чисельність офіційно зареєстро­ваних на той час безробітних. Друге обстеження (жовтень 1996 р.) зафіксувало подальше зростання безробіття — май­же 2 млн осіб, або 7,6% економічно активного населення, третє обстеження (жовтень 1997 р.) — 2,3 млн осіб, або 8,9%, чет­верте — майже 3 млн осіб, або 11,3%. Оскільки показники падіння рівня виробництва набагато випереджають показни­ки скорочення зайнятості, слід очікувати подальшого зрос­тання рівня безробіття передусім за рахунок перетворення прихованого безробіття у відкрите.

У зв'язку із змінами в галузевій структурі зайнятості загострилися регіональні проблеми зайнятості. Регіональ­на диференціація гостроти безробіття вже з 1991 р. була дуже значною (найвищий і найнижчий рівні безробіття за регіонами відрізнялися в 10 разів), менша, але суттєва різниця зберіга­ється нині. Цікава диференціація регіонів країни за складом безробітних. Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, особи з вищою і середньою спеціальною осві­тою, працівники передпенсіиного віку. Але в міру зростання безробіття збільшується серед безробітних частка чоловіків, молоді, осіб з низьким рівнем освіти. Таким чином, за скла­дом безробітних можна оцінити міру загострення безробіт­тя у регіоні: там, де переважають жінки, люди похилого віку і особи з високим рівнем освіти, безробіття знаходиться на початкових стадіях, рівень безробіття невисокий, але зростає воно швидко. В тих регіонах, де серед безробітних висока частка чоловіків, молоді й осіб з низьким рівнем освіти, про­блеми безробіття дуже гострі, рівень його високий, але зрос­тає воно, як правило, повільніше, ніж в середньому по країні.

В Україні найбільш загострилися проблеми безробіття в регіонах двох типів: по-перше, західні області з високим при­родним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, а кількість робочих місць не лише не збільшується, а і скорочується. В результаті тут найвища частка трудової (в тому числі зовнішньої) міграції населення. Слід зазначити, що ці проблеми в західних регіо­нах існували і в минулому, але нині вони все більше загос­трюються. По-друге, особливі проблеми зайнятості пережи­вають так звані депресивні регіони, тобто ті, в яких перева­жають найбільш кризові галузі (військово-промисловий ком­плекс тощо) (табл. 3.1).

Важливим для України є також питання сільського без­робіття. На початку економічних перетворень сільська місцевість вважалася дуже трудодефіцитною, здатною забез­печити роботою значну кількість безробітних міських жи­телів. Ці прогнози не виправдалися. Падіння рівня споживання і експорту сільськогосподарської продукції вкрай за­гострили проблеми її збуту, і в результаті за рівнем доходів і можливістю продуктивної зайнятості сільські жителі опи­нилися ще в складнішому становищі, ніж городяни. Почина­ючи з 1994 р. рівень безробіття серед сільського населення перевищує аналогічний показник для міського населення. Величезна напруга на сільському ринку праці, оскільки вільних робочих місць тут практично немає як таких. Най­вищий рівень сільського безробіття спостерігається в регіо­нах з високим природним приростом населення.

Дані про кількість безробітних та рівень безробіття за регі­онами України станом на 1 січня 1999 р. наведені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1. Кількість безробітних та рівень безробіття за регіо­нами України станом на 1 січня 1999 р. (за методикою МОП)

Регіон	Кількість безробітних, тис. осіб	Ріівень безробіття, %
Україна	2937,1	11,3
Автономна Республіка Крим	137,3	12,8
Вінницька обл.	87,4	8,4
Волинська обл.	63,2	12.2
Дніпропетровська обл.	222,1	11,9
Донецька обл.	252,0	9,2
Житомирська обл.	88,1	11,6
Закарпатська обл.	93,7	15,1
Запорізька обл.	134,2	14,3
Івано-Франківська обл.	97,9	13,7
Київська обл.	110,8	10,1
Кіровоградська обл.	93,3	14,5
Луганська обл.	158,3	12,4
Львівська обл.	229,0	14,9
Миколаївська обл.	81,1	12,5
Одеська обл.	106,5	7,9
Полтавська обл.	92,2	11,1
Рівненська обл.	78,3	14,1
Сумська обл.	64,5	8,6
Тернопільська обл.	46,5	8,4
Харківська обл.	171,3	11,5
Херсонська обл.	72,7	11,5
Хмельницька обл.	70,9	8,2
Черкаська обл.	77,5	10,3
Чернівецька обл.	46,3	11,6
Чернігівськa обл.	54,0	8,4
м. Київ	194,3	13,2

Приховане безробіття. В останні роки однією з найваж­ливіших проблем зайнятості в Україні стало приховане без­робіття. Основна причина цього явища — спад виробництва і неадекватне йому скорочення зайнятості. Кількісно прихо­ване безробіття означає чисельність працівників, які стали непотрібними у зв'язку із спадом виробництва або струк­турними змінами в ньому, але продовжують формально вва­жатися зайнятими, і які або при покращанні економічної кон'юнктури будуть (готові) працювати ефективно, або по­винні бути вивільнені. Економічна можливість значного по­ширення прихованого безробіття спричинена неконтрольованим падінням реальної заробітної плати працівників.

Приховане безробіття існує в таких формах:

• надлишкова чисельність працівників, які одержують повну заробітну плату. Фактично ці люди не почувають себе безробітними, але від звільнення їх робота підприємства не погіршиться, а от утримання їх є важким тягарем для еконо­міки підприємства, веде до подорожчання продукції, в кінце­вому підсумку до розкручування інфляційної спіралі;

• утримання на підприємстві осіб, що працюють на умо­вах неповного робочого часу, отримують відповідну неповну зарплату, бажають працювати повний час, але з причини скорочення виробництва не мають такої можливості. Зазна­чимо, що ця форма прихованого безробіття називається част­ковим безробіттям, якщо працівник бажає працювати на умовах повної зайнятості. Якщо ж працівника влаштовує така форма роботи, то це є не безробіттям, а добровільною непов­ною зайнятістю, що є рівноправною формою задоволення тру­дових потреб громадян;

• оформлення певній частині працівників відпусток без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. Ця форма прихованого безробіття найчастіше спричиняє вто­ринну зайнятість працівників, оскільки вони на невизначений час залишаються з мінімальною або і без заробітної плати;

• Яаявність цілоденних і внутрішньозмінних простоїв з організаційно-технічних причин (порушення договірних зв'язків, відсутність електроенергії тощо).

Оскільки часткове безробіття в Україні офіційно не ви­знане, утримувати значну кількість прихованих безробітних підприємствам простіше, ніж провести офіційне скорочення персоналу, при якому треба виплатити всі борги із заробіт­ної плати та значні компенсаційні виплати. З боку держави теж немає рішучості у створенні умов, за яких підприєм­ствам було б невигідно утримувати таку кількість зайвих працівників, оскільки перетворення прихованого безробіття на відкрите турбує політиків більшою вірогідністю соціаль­них потрясінь. Тому приховане безробіття (включаючи част­кове) в Україні, за різними оцінками, сягає 20 — 35% зайня­того населення, а наслідком цього є низький рівень життя та неефективне господарювання. Впродовж 1998 р. лише за да­ними офіційної статистики в Україні майже кожен шостий працівник працював у режимі скороченого робочого часу, а у відпустках з ініціативи адміністрації без збереження за­робітної плати побували в середньому 22% загальної чи­сельності працівників. В деяких галузях промисловості ці показники ще більші (в легкій — 70, автомобільній — 68, лісовій та деревообробній — 57%).

Слід зазначити, що з розвитком ринкових відносин, поси­ленням жорсткості фінансово-кредитної політики держави, розгортанням конкуренції приховане безробіття буде скоро­чуватися, і цей процес уже почався. Завдання полягає в тому, щоб воно скорочувалося на користь ефективної зайнятості працівників, а не лише перетворенням прихованого безробіт­тя у відкрите.

Неформальна, і нетоварна зайнятість. Значне по­ширення в Україні "тіньової економіки" призводить до по­ділу ринку праці на формальний та неформальний. До першо­го, формального ринку праці, належать офіційно діючі пере­важно великі та середні підприємства, де здебільшого дотри­муються стандарти державного законодавства про працю. До другого, неформального ринку праці відносяться "тіньові" та дрібні підприємства, що використовують працю мінімальної кількості найманих працівників, а також не дотримуються трудового законодавства, не сплачують податки тощо.

Неформальний сектор ринку праці виникає внаслідок зростання безробіття, коли формальний сектор не може за­безпечити роботою всіх бажаючих, а соціальна підтримка непрацюючих відсутня або слаба. Між тим масове зубожіння населення за роки економічної кризи призвело до того, що абсолютна більшість людей не може залишатися без роботи, яка є єдиним джерелом засобів існування. Тому вони шука­ють роботу в межах неформального сектору. Зайнятість в неформальному секторі характеризується такими рисами:

' відсутність офіційної реєстрації діяльності;

' переважання самозайнятості;

• низька капіталоозброєність праці, застарілі й шкідливі технології;

• легкий доступ для працівників, відсутність перешкод;

• низький рівень доходів, безправ'я працівників;

• нерідко "контроль" діяльності з боку кримінальних структур.

Оцінюючи зайнятість в неформальному секторі, слід мати на увазі, що низький рівень оплати праці та значне поширен­ня прихованого безробіття стимулюють і зайнятих у формальному секторі працівників шукати додаткові джерела до­ходу в неформальному і нетоварному секторах. Нерідко ос­новну частину часу і трудових затрат цілком добросовісний працівник, законослухняний громадянин віддає вторинній зайнятості, тобто зайнятості за сумісництвом у формальному або в неформальному і нетоварному секторах.

Зайнятість у нетоварному секторі означає всі види неоплачуваної роботи, результати якої споживаються самими працівниками або членами їхніх сімей. Передусім це робота в особистому підсобному та домашньому господарстві, а та­кож перенесення в сім'ю тієї роботи, яка при нормальній платоспроможності є платними послугами (наприклад, ре­монт квартири, підстригання волосся, чистка чи пошиття одягу тощо). Чим нижчі грошові доходи сім'ї, тим більшу частку засобів існування вона отримує з нетоварного сектору.

Проблеми зайнятості в неформальному і нетоварному секторах можна звести до таких груп:

• порушення норм законодавства про працю, зокрема щодо її безпеки, тривалості, оплати, важкості і шкідливості для здоров'я, використання дитячої праці тощо;

• соціальна незахищеність працівників на випадок втра­ти роботи, виробничої травми, хвороби, старості;

• несплата податків державі.

Серйозною проблемою ефективної зайнятості є також рі­вень кваліфікації працівників, але про це мова йтиме в главі 5.

Вирішення цих та інших проблем зайнятості можливе лише при створенні сприятливих умов для розвитку підпри­ємництва, стимулюванні створення нових робочих місць.