2.3. Особливості пропозиції праці у кризовій економіці

Особливості праці як товару, які ми розглянули в § 2.1, стають вирішальними в умовах кризи, що характерна для сучасної економіки України. Особливості ці, зокрема, поля­гають у тому, що, по-перше, праця як товар невіддільна від її власника, і по-друге, в умовах кризи кошти від продажу цього товару (тобто оплата праці) є головним, а найчастіше і єдиним джерелом існування як абсолютної більшості пра­цівників, так і членів їхніх родин (зазначимо, що в економічно розвинених країнах значну частку в структурі доходів лю­дини мають доходи від власності, діють ефективні систе­ми соціальної допомоги та підтримки, а середня зарплата одного працівника достатня для пристойного утримання сім'ї).

Людина, яка не має інших доходів, окрім від продажу своєї праці, не може не працювати навіть тоді, коли ставки оплати праці наднизькі, оскільки процес споживання — це не просто процес відтворення робочої сили, а фактично про­цес підтримання життя, і жива людина не може його припи­нити. Тому для людей, нагальні потреби яких незадоволені, навіть низька оплата праці краща, ніж її повна відсутність, і тому пропозиція праці не зменшується при низьких ставках оплати праці.

Більше того, якщо доходи за основним місцем роботи не дають можливості працівнику задовольняти свої потреби на прийнятному для нього рівні і неможливо знайти роботу з вищим рівнем оплати праці, люди вимушені збільшувати кількість праці, яку вони продають або якою заміняють то­вари і послуги, які не купиш за низьку зарплату. Це вияв­ляється у масовій вторинній зайнятості, скороченні спожи­вання платних послуг (а отже, перенесенні цієї роботи в сім'ю), забезпеченні родини продуктами харчування і отри­манні додаткових доходів за рахунок праці вдома, зокрема в підсобних господарствах. Інші сторони цієї проблеми — над­висока зайнятість на ринку праці жінок, включаючи тих, що мають малих дітей; зайнятість найманою працею молоді, яка навчається або повинна навчатися; висока зайнятість пенсіо­нерів, яким не вистачає пенсії навіть для найскромнішого Життя; нерегламентована і незахищена законодавством ди­тяча праця.

Отже, наднизькі ставки оплати праці в кризовій еко­номіці за багатьма напрямками призводять не до зменшення, а до збільшення пропозиції праці. Тому пропозиція праці, наприклад в Україні, залишається дуже високою, а частка економічно активного населення сягає 90% загальної чисель­ності працездатного населення (зазначимо, що в розвинених країнах цей показник коливається від 50 до 70%).

Високий рівень зайнятості, що економічно відображає як потребу економіки у працівниках, так і потребу населення у робочих місцях, в будь-якому випадку означає низьку ефек­тивність зайнятості, оскільки, з одного боку, зайнятість не забезпечує достатнього рівня продуктивності праці, а з іншо­го — нормального рівня оплати праці.

Рис. 2.7. Попит і пропозиція на кризовому ринку праці

Таким чином, графік пропозиції на ринку праці в умовах кризи має вигляд, зображений на рис. 2.7. Вгору від точки А він аналогічний графікам пропозиції праці розвиненої еко­номіки, тобто із збільшенням ставок оплати праці пропози­ція праці зростає до певного рівня (точка В), а потім починає зменшуватися в зв'язку з дією ефекту доходу.

Цікавіша для нас та частина графіку, яка іде вниз від точки А. Сама точка А — це крайня точка "економічно вільної" (характерної для розвинених країн) частини графіку пропозиції праці. Рівень оплати праці W_л, що відповідає цій точці, є таким, що забезпечує споживання на рівні мінімаль­ного споживчого бюджету (тобто мінімальному з нормаль­ного для цього суспільства рівні споживання) всім членам сімей працівників. Рівень використання праці, що відповідає цій точці (Т_л), означає "нормальну" зайнятість робочої сили. Іншими словами, W_А, — це такий середній рівень оплати праці, який дозволяє забезпечити мінімальний з нормально­го для цієї країни рівень споживання всім членам суспіль­ства за умови дотримання законодавчо встановленої трива­лості робочого часу і без залучення до праці пенсіонерів, дітей, молоді, що навчається, жінок, які виховують малих дітей, тощо.

Площа прямокутника AW_АОТ_л визначається добутком W_AT_Л і дорівнює масі грошових доходів, яка забезпечує спо­живання на рівні мінімального споживчого бюджету всім членам суспільства. Оскільки в економічно розвинених краї­нах рівень мінімальної заробітної плати більший, ніж W_Л , то і графіки пропозиції праці у західних підручниках мають вигляд, зображений на рис. 2.4.

Нижня від точки А частина графіку відображає реалії сучасного українського ринку праці. Особливості цієї кривої в тому, що площі прямокутників, утворених перпендикуляра­ми з будь-яких точок цієї частини графіку на осі координат та цими осями, рівні. Тобто WT = const = W_AT_Л. Це означає, що пропозиція праці тим більша, чим нижчий рівень оплати праці, причому так, що їхній добуток сталий і дорівнює такій масі грошових доходів, яка забезпечує споживання на рівні мінімального споживчого бюджету всім членам суспільства. Тобто фактично при зайнятості Т_с і рівні оплати праці W_c населення споживає стільки ж, як і при зайнятості Т_л і рівні оплати праці W_л, але працює набагато більше.

Тепер проаналізуємо, як може встановлюватися рівнова­га на ринку праці за умови такої пропозиції. Крива попиту має дві точки перетину з кривою пропозиції: D і С. Точка D означає рівновагу при ефективній зайнятості, коли динамічна економіка, пропонуючи високу оплату, залучає додаткову працю, що забезпечує в середньому всім членам суспільства Доходи, які перевищують мінімальний споживчий бюджет (площа прямокутника DT_DOW_D більша площі прямокутника AТ_лOW_D). Зростання доходів збільшує платоспроможний попит населення, що стимулює економіку. Високий рівень оплати праці вимагає зростання продуктивності для ком­пенсації витрат на заробітну плату, а це, в свою чергу, пов'яза­но із застосуванням нових наукоємких технологій і автома­тизацією виробництва і вимагає підвищення кваліфікації ро­бочої сили. Таким чином, на ринку праці діють самопосилюючі прогресивні процеси.

Точка С означає відносну рівновагу на ринку праці при неефективній економічно насильницькій надзайнятості, коли стагнуюча економіка, пропонуючи мізерну оплату праці, за­ставляє працювати всіх, хто фізично на це здатен, причому набагато довше, ніж законодавчо встановлена тривалість робочого часу. При цьому за рахунок такої надвеликої кількості праці членам суспільства ледве забезпечується спо­живання на рівні мінімального споживчого бюджету, та і то в середньому, що, як відомо, допускає значну диференціацію в межах середніх показників.

Якщо ж розглянути хід графіків далі точки С, то зрозу­міло, що і при наднизьких рівнях оплати праці можливе безробіття, точніше переважання пропозиції праці над попи­том на неї, бо називати безробіттям ситуацію такої надзайня­тості нелогічно. Отже якщо середній рівень ставок оплати праці менший за W_c, то пропозиція праці не зможе бути реалізованою і працівники не зможуть забезпечити собі і своїм родинам навіть мінімально нормальне споживання нія­кою кількістю праці, що ми і спостерігаємо нині в Україні. Крім того, це спричиняє скорочення платоспроможного по­питу населення та негативні наслідки для економіки в зв'яз­ку з цим скороченням. Тобто в такому випадку низький рівень оплати праці викликає на ринку самопосилюючі негативні процеси.

Отже, як бачимо, низький рівень оплати праці є не лише наслідком, а і суттєвою причиною кризового стану економіки, і без його підвищення неможливо забезпечити вихід еконо­міки країни з кризи й ефективну зайнятість її населення.