Види безробіття[ред. • ред. Код]
Циклічне (кон'юнктурне) безробіття виникає внаслідок коливань економіки. У фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Вважається, що кон'юнктурне безробіття зникає через 2-3 роки.
Сезонне безробіття — результат природних коливань кліматичних умов протягом року або коливань попиту. Зникає протягом року.
Панельне безробіття (у розумінні монетаристів — природне безробіття): відсоток безробіття, який неможливо усунути навіть при найкращому розвитку кон'юнктури. Цей вид безробіття виникає внаслідок фрикційного, добровільного та структурного безробіття. Це та група безробітних, які не можуть знайти роботу в зв'язку з кваліфікацією, віком, станом здоров'я, місцем проживання або недостатнім бажанням до праці.
Фрикційне безробіття(тимчасове) виникає, коли люди тимчасово знаходяться без роботи в результаті зміни місця праці, професій. Цей вид безробіття виникає в короткостроковому вимірі.
Структурне безробіття(технологічне) — виникає в результаті зміни структури економіки, викликане науково-технічним прогресом і зміною структури потрібних кадрів.
Фактичний рівень безробіття - свідчить про наявність втрат певних обсягів ВВП. Чим більша різниця між фактичним рівнем безробіття і мінімальним сталим, тим більша частка ВВП суспільству не додається.
Природний рівень безробіття - це такий його рівень, при якому фактори, які підвищують і зменшують ціни і заробітну плату, знаходяться в рівновазі. Існує декілька тлумачень природного, нормального рівня безробіття.
Природний рівень безробіття = природне безробіття / робоча сила × 100%.
З метою сприяння підвищенню рівня зайнятості та зниженню рівня безробіття державна політика у сфері зайнятості спрямовується на виконання пріоритетних завдань за такими основними напрямами:
створення умов для підвищення рівня зайнятості населення;
стимулювання заінтересованості роботодавців у створенні нових робочих місць;
збереження та розвитку трудового потенціалу;
підвищення ролі заінтересованих у перетвореннях на ринку праці учасників соціального діалогу (об’єднань організацій роботодавців та професійних спілок).
Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а й у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо. Сучасна система соціального захисту населення у країнах з перехідною економікою включає такі основні елементи: сукупність державних соціальних гарантій, у тому числі соціальні пільги окремим категоріям населення; традиційну форму державної, соціальної допомоги та соціальне страхування.
Макроекономічна рівновага означає рівність сукупного попиту (АD) і сукупної пропозиції (АS). Макроекономічна рівновага передбачає досягнення пропорційності як доцільності, впорядкованості та відповідності відтворюваних зв'язків, сторін та фаз. При цьому локальні, окремі пропорції взаємопов'язані, доповнюють одна одну і зумовлюють збалансований розвиток усієї економічної системи, або рівновагу.
Ідеальна (бажана) рівновага — це такий стан економіки, за якого забезпечується оптимальна реалізація інтересів усіх суб'єктів економіки та узгодженість у їх поведінці. При цьому рівновага теоретично передбачає, що всі суб'єкти знаходять на ринку предмети споживання, фактори виробництва, й весь продукт, вироблений у минулому році, має бути реалізований. Така рівновага можлива за наявності вільної конкуренції та економічної гармонії, за відсутності протилежностей та диспропорцій.
Реальна рівновага встановлюється в економічній системі як наслідок впливу зовнішніх факторів на ринок в умовах недосконалої конкуренції. Така рівновага є відповідністю між обмеженими ресурсами і зростаючими потребами суспільства^ При цьому необхідно вжити заходів, спрямованих на ефективне використання ресурсів, збільшення продуктивності суспільної праці чи обмеження платоспроможного попиту споживачів.
Часткова рівновага у масштабі всього народного господарства означає досягнення кількісної відповідності двох взаємопов'язаних окремих сторін чи ланок економіки, ринку товарів, послуг, факторів виробництва. Наприклад, збалансованість між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією, прибутками й витратами бюджету та ін.
Загальна макроекономічна рівновага - це збалансований розвиток усіх сфер економічної системи, одночасна відповідність на ринку в цілому.
Т. 10: Державне регулювання в умовах ринкової економіки
Державне регулювання економіки — це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.
До суб'єктів державного регулювання економіки відноситься держава (включаючи регіональні і місцеві інституційні утворення), яка наділена економічною і політичною владою, а також недержавні суб'єкти (недержавні спілки, союзи, об'єднання), економічний потенціал.
Об'єкти державного регулювання економіки - це умови, процеси, відносини, елементи і сектори народного господарства, функціонування яких ринковий механізм забезпечує незадовільно або не забезпечує взагалі.
Тобто об'єкти державного регулювання економіки - це "больові точки" ринкової економіки, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або невідкладно.
Класифікація об'єктів державного регулювання економіки за рівнем завдань, які вони вирішують:
o підприємства (фірми);
o галузі;
o регіони;
o сектори економіки (промисловість, сільське господарство);
o загальногосподарські процеси і відносини (економічні цикли, грошовий обіг, зайнятість, інфляція, ціни);
o глобальні процеси (соціальні відносини, екологія);
o зовнішньоекономічні зв'язки;
o наднаціональні і світогосподарські відносини (інтеграційні процеси, участь у міжнародних економічних організаціях).
Необхідність державного регулювання економіки - це вплив держави на діяльність суб'єктів господарювання та кон'юнктуру ринку з метою забезпечення нормальних умов для функціонування ринкового механізму, розв'язання екологічних та соціальних проблем. Це форма цілеспрямованого впливу держави на функціонуючу економічну систему з метою забезпечення або підтримання певних процесів, змін економічних явищ та їх зв'язків. Практика державного регулювання ринкової економіки виробила і його критерії та межі.
Важливим критерієм регулювання ринкової економіки державою є забезпечення свободи і вигоди обміну як для покупця та продавця, так і для третіх осіб. Цей принцип насамперед стосується регулювання зовнішніх ефектів, або екстерналій.
До завдань державного регулювання економікою України в умовах її переходу до ринкових відносин належать такі:
забезпечити справедливість оподаткування;
сприяти оптимальному обмеженню суми податків, що стягуються з підприємств, без різкого зменшення доходної частини бюджету;
активізувати виробництво товарів народного споживання за допомогою економічних важелів;
забезпечити раціональне природокористування;
забезпечити соціальний захист населення;
забезпечити збалансованість всіх галузей господарського комплексу;
забезпечити підвищення рівня зайнятості населення;
стимулювати розвиток ресурсо- та енергозберігаючих виробництв;
захищати економічні інтереси української економіки, вітчизняного товаровиробника;
заохочувати конкуренцію;
обмежувати монополізм;
сприяти задоволенню першочергових потреб населення у товарах і послугах;
створити розгалужену інфраструктуру тощо.
Порівняльна характеристика ролі держави у різних економічних системах:
Ринкова економіка вільної конкуренції - чистий капіталізм (19ст. - перші десятиліття 20 ст.). Її основні ознаки: приватна власність на інвестиційні ресурси; вільна конкуренція; свобода учасників економічної діяльності; ринкове ціноутворення; стихійне ринкове регулювання.
Сучасна ринкова економіка — сучасний капіталізм (друга половина 20 ст.). Її основні ознаки: колективна приватна та державна власність; державне розгулювання економіки з метою стимулювання споживчою попиту та пропозиції; маркетингова система управління виробництвом.
Традиційна економічна система (притаманна слаборозвинутим країнам). Її основні ознаки: відстала технологія; ручна праця; багатоукладність; натуральне виробництво; переважання дрібнотоварного виробництва; активна роль держави.
Адміністративно-командна система має такі основні ознаки: державна власність на засоби виробництва; монополізація та бюрократизація економіки; централізоване планування та управління виробництвом; централізований розподіл матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.
Основні функції державного регулювання економіки Цільова — полягає у визначенні цілей, пріоритетів (лат. prior — перший, перевага) і основних напрямків розвитку національної економіки. Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб'єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку. Нормативна (регламентуюча) — держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір. Коригуюча — зводиться до коригування (лат. — виправляти) розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення легативних екстерналій і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства. Соціальна — передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (наприклад, між підприємцями і робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.
Основні форми впливу держави на соціально-економічний розвиток країни:
Бюджетно-податкове регулювання пов'язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.
Кредитно-грошове регулювання — діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.
Адміністративно-економічне регулювання передбачає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринкової системи та реалізації соціальних цілей суспільства. Цінове регулювання — вплив держави на ринкове ціноутворення за допомогою законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою здійснення кон'юнктурної та структурної політики, приборкання інфляції, стимулювання виробництва, його модернізації, посилення конкурентноздатності національної економіки, пом'якшення соціальної напруги тощо.
Методи державного регулювання економіки:
Економічні методи державного регулювання економіки пов'язані зі створенням державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб'єктів господарювання й обумовлювати їхню поведінку.
Адміністративні методи базуються на використанні сили державної влади. Це заходи (засоби) заборони, дозволу або примусу. Застосування адміністративних методів необхідне і навіть ефективне у таких сферах: прямий контроль держави над монопольними ринками; охорона навколишнього середовища і здоров'я людей; соціальний захист населення, визначення і гарантування мінімально допустимих життєвих параметрів — встановлення соціальних стандартів (гарантований прожитковий мінімум, регламентація умов праці тощо); захист національних інтересів у світогосподарських зв'язках (ліцензування експорту, державний контроль за імпортом капіталу, робочої сили, товарів тощо); реалізація державних програм і планів.
Індикативні методи (лат. — вказувати, орієнтувати) — це методи непрямого, опосередкованого впливу, що мають орієнтовний, рекомендаційний характер (наприклад, індикативні ціни).
Методи прямого регулювання використовують з метою безпосереднього втручання держави в економічні процеси та економічну діяльність суб'єктів. Такий вплив передбачає здійснення заходів із застосуванням інструментів адміністративного регулювання та використання бюджету в частині державних асигнувань. До них, зокрема, відносять: визначення стратегічних цілей розвитку економіки; державне цільове фінансування; надання цільових дотацій; встановлення та обмеження цін; встановлення квот на виробництво, ввезення і вивезення продукції; ліцензування діяльності та операцій з експорту та імпорту; проведення державної експертизи та встановлення державних стандартів; встановлення нормативних вимог до якості та сертифікації технологій і продукції і т. ін. Прямі методи державного регулювання економіки не пов'язані зі створенням додаткового матеріального стимулу і базуються на силі державної влади.
Методи непрямого регулювання використовують з метою формування сприятливого економічного середовища, яке змушує суб'єктів ринкової економіки діяти в потрібному для держави напрямі. Опосередковане регулювання - це вплив держави на економічні інтереси інструментами фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, цінової, інвестиційної та іншої політики. Серед основних засобів можна виокремити: встановлення системи податків, рівнів оподаткування, пільг в оподаткуванні, диференціювання податків; надання пільг у кредитуванні; маніпулювання обліковою ставкою, ставкою рефінансування; регулювання валютного курсу національної грошової одиниці; митне регулювання експорту й імпорту; встановлення валютних курсів та умов обміну валют тощо.
Фіска́льна полі́тика — це регулювання доходів і витрат держави. Фіскальна (бюджетно-податкова) політика - це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.
Цій політиці властиві такі функції:
- вплив на стан господарської кон'юнктури;
- перерозподіл національного доходу;
- нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;
- стимулювання економічного зростання;
- підтримка високого рівня зайнятості тощо.
. Податки - це обов'язкові платежі (примусові), стягувані державою та місцевою владою з фізичних та юридичних осіб.
Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. До прямих податків відносять:
- податки особисті на: прибуток громадян (неоподаткований мінімум становить 17 грн, податкова ставка становить 13%), прибуток корпорацій (прибуток підприємств в Україні оподатковується із ставкою 25%), майно, спадок, приріст капіталу;
- реальні податки: на землю, промисловий, з капіталу (цінних паперів).
Непрямі податки - це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять у їх ціну. Це податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, мито, ліцензійні збори.
Податкова ставка - це величина податку на одиницю оподаткування (одиниця виміру об'єкта оподаткування для земельного податку - гектар тощо).
Податкова ставка, що визначається як відсоток, поділяється на такі види:
- пропорційна, коли ставка оподаткування однакова і не залежить від розмірів доходу;
- прогресивна, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають;
- регресивна, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.
Поточні видатки - це видатки на утримання підприємств, установ, організацій виробничої та соціальної інфраструктури.
Капітальні видатки - це видатки бюджету на створення нових і на розширення діяльності діючих підприємств, установ та організацій.
Державний бюджет (англ. budget- сумка) - це фінансовий план видатків держави та джерел їхнього покриття (за рік).
Стан бюджету як фінансового плану держави може визначатися трьома показниками:
-рівновагою доходів і видатків бюджету;
-бюджетним профіцитом — перевищенням доходів над видатками бюджету;
-бюджетним дефіцитом — перевищенням видатків над постійними доходами.
Рівновага доходів і видатків бюджету є його найбільш доцільним і обгрунтованим станом. Вона означає, що всі видатки бюджету мають відповідні джерела фінансування. З позицій фінансового забезпечення реалізації функцій держави немає потреби, з одного боку, формувати зайві доходи, а з іншого — передбачати у своєму плані видатки без гарантованих надходжень для їх фінансування. Бюджетний профіцит є специфічним явищем. По-перше, як уже зазначалося, це досить відносний показник, адже завжди можна знайти певні напрями використання коштів. «Зайвих» грошей взагалі не буває.
Бюджетний дефіцит є найбільш складним і водночас досить поширеним явищем. Це —- перевищення видатків над постійними доходами бюджету, якими є податки й обов'язкові платежі, що згідно з бюджетною класифікацією віднесені до доходів бюджету. Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету, оскільки при його складанні і затвердженні встановлюються відповідні джерела фінансування. Отже, необхідно чітко розрізняти бюджетний дефіцит і незбалансованість.
Грошово-кредитна політика – це сукупність методів та інструментів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, що використовує держава для регулювання грошово-кредитних відносин. Інструменти, якими оперує грошово-кредитна політика для регулювання грошового обігу,
Центра́льний банк — установа (у більшості випадків державний орган), яка відповідає за монетарну (грошово-кредитну) та валютну політику держави (Федеральна резервна система США) або спільноти держав (Європейський центральний банк). В Україні це Національний банк України.
Центральний банк може виконувати (залежно від країни) такі функції:
формування та виконання монетарної політики,
регулювання грошової маси, що передбачає також монопольне право емісії грошей,
формування та виконання валютної політики, включаючи за необхідності валютні інтервенції
зберігання золото-валютних резервів,
ведення рахунків для здійснення міжбанківських розрахунків,
стабільність банківської системи (банківський нагляд),
забезпечення функціонуючої системи банківських розрахунків.
Основні функції комерційних банків:
• надання кредитів та забезпечення потреб у ліквідності інших суб'єктів ринку;
• обслуговування комерційних угод та управління системою платежів;
• трансформація ризиків, термінів та капіталів.
Державне регулювання соціальних процесів — вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.