Риси олігополістичних ринків
Усього кілька фірм забезпечують весь ринок. Продукт може бути як диференційованим, так і стандартизованим.
Принаймні, деякі фірми в олігополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.
Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність.
Напрямки поведінки фірми за умов однорідної олігополії:
1. Некооперативна гра –це така гра, коли її учасники приймають самостійні рішення за всіма життєво важливими для них питаннями.
Некооперативна гра поділяється:
- Взаємна гра– це гра, коли учасники олігополії за приблизно рівної економічної сили виходять з припущень щодо можливих рішень конкурентів у відповідь на їхні дії (моделі Курно, Бертрана, “ламаної кривої попиту”).
- Послідовна гра– це гра, коли одна з фірм грає роль лідера і, сподіваючись на свою економічну могутність, примушує інших учасників ринку “грати за її правилами” (моделі Штакельберга, лідерство в цінах). Емпіричні дослідження підтвердили, що дані моделі найбільше розповсюджені у світі.
2. Кооперативна гра– це гра, коли фірми домовляються між собою про певні правила поведінки, зв’язуючи себе певними домовленостями (картель).
Таємна угода – це явна, таємна чи мовчазна домовленість між фірмами в галузі з метою встановлення фіксованих цін та обсягів випуску.
Картель – це змова декількох фірм-виробників (продавців) з метою максимізації прибутку, які спільно діють на ринку як фірма – монополіст, контролюючи обсяг виробництва та ціну блага. Цінове лідерство - (мовчазна таємна домовленість) є засобом, за допомогою якого олігополісти можуть координувати свою поведінку в галузі цін, не звертаючись до прямої таємної змови. Формальні угоди та нелегальні зустрічі при цьому не передбачаються. 2 тенденції:
З одного боку, фірми зацікавлені в максимізації сукупного прибутку
галузі через змову та спільні дії, оскільки це дає змогу реалізувати
монопольну владу.
З другого боку, кожна фірма прагне отримати надприбуток за рахунок
конкурентів, порушуючи угоду, а це відповідно суттєво загострює
суперництво.
Цінова війна – циклічне, послідовне зниження ціни з метою витіснення конкурентів з олігополістичного ринку.
Наслідки олігополістичної цінової війни: ринкова ціна знижується до рівня середніх витрат; обсяг випуску продукції в галузі встановиться на рівні досконалої конкуренції; економічні прибутки кожної фірми будуть дорівнювати нулю.
Монополістична конкуренція - це така ринкова ситуація, за якої відносно велика кількість невеликих виробників пропонують схожу, але не ідентичну продукцію.
Характерні риси монополістичної конкуренції:
1. Товар кожної фірми, яка торгує на ринку, є недосконалим замінником товару, який реалізують інші фірми.
2. На ринку існує відносно велике число продавців, кожний із яких задовольняє невелику частку ринкового попиту на товар, який реалізує фірма і її суперники.
3. Продавці на ринку не зважають на реакцію своїх суперників, коли встановлюють ціну на свої товари, або коли вибирають орієнтир щодо обсягу продажу.
Нецінова конкуренція проводиться, головним чином, через вдосконалення якості продукції та умов її продажу, «сервизации» збуту.Підвищення якості може здійснюватися за двома основними напрямками: перше-вдосконалення технічних характеристик товару, друге - поліпшення пристосовності товару до потреб споживача. Нецінова конкуренція через вдосконалення якості продукції отримала назву конкуренції по продукту.
Реклама - це розповсюджувана в будь-якій формі за допомогою будь-яких засобів інформація про фізичних або юридичних осіб, товарах, ідеях і починаннях, яка призначена для певного кола осіб і призначена формувати або підтримувати інтерес до цих фізичним або юридичним особам, товарам, ідеям та починанням і сприяти реалізації товарів, ідей і починань.
Т. 8: Сунтність процесу суспільного відтворення. Відтворення національного продукту і національного багатства
Суспільне відтворення - це процес суспільного виробництва, який взято не як окремий одноразовий акт, а як постійно повторюваний процес.
Просте відтворення—це відтворення процесу виробництва у незмінних масштабах. Розширене відтворення — це відтворення виробництва, що супроводжується зростанням його обсягів
Система національних рахунків (СНР) — це сукупність показників послідовного та взаємопов'язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва,доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів. Ця система застосовується в умовах ринкових відносин.
СНР ґрунтується на таких методологічних принципах:
1) в її основі лежить концепція економічного кругообігу, відповідно до якої, виробництво і споживання продуктів та послуг, а також розподіл, перерозподіл і використання доходів розглядаються як різні, але взаємопов'язані аспекти процесу відтворення;
2) в її основі закладено умову тотожності продукту і доходу, тобто вартість продукту є сумою затрат факторів виробництва, яка дорівнює сумі доходів, одержаних власниками цих факторів;
3) ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість, яка характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в економіці в цілому.
Кінцева продукція – це товари і послуги, які купуються для кінцевого споживання, тобто такі, що не використовуються для перепродажу або подальшої обробки чи переробки. До кінцевого продукту можна, наприклад, віднести частину продукції сільського господарства, яка: купується приватними особами і споживається в домашніх господарствах; йде на приріст запасів зерна, збільшення поголів’я худоби; закуповується державою для задоволення споживчих потреб; продається за кордон.
Проміжна продукція – це товари і послуги, що є ресурсом для виробництва іншої продукції, тобто вони проходять подальшу переробку або перепродаються декілька разів, перш ніж опиняються у кінцевому споживанні. Наприклад, зерно, яке вирощене в сільському господарстві, перш ніж перетвориться в кінцевий продукт – хліб, проходить декілька стадій обробки: збір, обмолот, очистка, сушка і збереження на елеваторах, помол у млинах, випічка хліба на хлібозаводах
Додана вартість (Value Added) — різниця між вартістю продукції, що випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва.
Додана вартість - це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача.
Дефлятор — коефіцієнт переведення економічних показників, розрахованих у поточних цінах, у ціни порівнюваного (базового) періоду.
Дефлятор ВВП є індекс рівня цін вироблених товарів (послуг). За його допомогою здійснюють визначення реального ВВП, що відображає власне зміну фізичних обсягів вироблених товарів (послуг).
Номінальний ВВП — це ринкова вартість товарів і послуг, виражена у поточних цінах, або ВВП, обчислений у цінах того самого періоду, за який вона визначається, тобто в поточних цінах. У багатьох країнах значна частина приросту ВВП припадає на зростання цін, або інфляцію. Реальний ВВП вимірюється вартістю виробленого продукту за різні роки з використанням цін загального базового року. Це незмінні ціни в тому розумінні, що вимірюється ВВП рік за роком з постійною купівельною спроможністю. Реальний ВВП вимірює економічне зростання, тобто зростання, в якому не враховується ефект інфляції.
Економі́чне зроста́ння — зміна результатів функціонування економіки. Розрізняють екстенсивне й інтенсивнеекономічне зростання.
Екстенсивний тип зростання здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів.
Інтенсивний тип — це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та найкращих форм організації виробництва.
Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи:
фактори пропозиції;
фактори попиту;
фактори розподілу.
Фактори пропозиції включають:
кількість і якість природних ресурсів;
кількість і якість трудових ресурсів;
обсяг основного капіталу (основні фонди);
Саме ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для чого важливим є два наступних фактори.
Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує збільшення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.
Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.
Джерелами економічного зростання є:
- економічні ресурси, що пропонуються їх власниками;
- зростання продуктивності ресурсів на основі розвитку НТП (науково-технічний прогрес).
Т. 9: Макроекономічна рівновага та циклічність суспільного виробництва
Суку́пний по́пит (англ. aggregate demand, AD) — обсяг виробництва товарів, що споживачі готові колективно придбати при існуючому рівні цін.
чотири основні складові сукупного попиту. 1. Споживання – сума видатків домогосподарств на різні товари і послуги (С). 2. Інвестиції – видатки фірми на купівлю устаткування, виробничих будівель та видатки домогосподарств на купівлю житла (І). 3. Державні видатки – уряд на різних його рівнях купує певні товари і послуги – танки й автомобілі, оплачує працю суддів, викладачів державних закладів освіти тощо (G). 4. Чистий експорт дорівнює різними між вартістю експорту та імпорту товарів і послуг (К –М). Інакше кажучи, чистий експорт – це різниця між видатками іноземців на вітчизняні товари і послуги (експорт) і видатками резидентів на іноземні товари і послуги (імпорт).
В макроекономічній теорії спадний нахил кривої сукупного попиту пояснюється впливом так званих цінових факторів. До яких належать: 1. Ефект реальних грошових залишків. Домогосподарства тримають певну частку активів у вигляді готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів з фіксованими доходами (наприклад, облігацій). Запас грошей є багатством. Підвищення цін зменшує багатство, тому що купівельна спроможність грошей зменшується. Усвідомивши, що їхнє багатство зменшилось, люди починають більше заощаджувати і менше витрачати. Обсяг сукупного попиту скорочується. 2. Ефект процентної ставки. Якщо рівень цін зростає, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. Попит на гроші збі¬льшується. При незмінній пропозиції грошей це веде до зростання процентних ставок. Підвищення процентних ставок скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Величина сукупного попиту зменшується. 3. Ефект імпортних закупівель. Підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах зменшує зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. Внутрішній попит на імпортні товари, навпаки, збільшується, тому що вітчизняні товари стають дорожчими за іноземні. Чистий експорт, сукупний доход і сукупний попит таким чином скорочуються.
Нецінові фактори сукупного попиту. На величину сукупного попиту впливають також фактори, не пов'язані зі зміною рівня цін. Неціновими факторами сукупного попиту є різноманітні шоки – раптові зміни умов рівноваги на ринках, викликані заходами економічної політики, зовнішньоекономічними, політичними та природними чинниками.
Потенційний (природний) ВВП означає довготермінові виробничі можливості національної економіки за максимального використання наявних ресурсів в умовах стабільних цін. Потенційний ВВП вимірюється рівнем, на якому б був ВВП, якщо б усі ресурси повністю використовувались. При цьому, звичайно, не йдеться про 100-відсоткове використання робочої сили і капіталу. Це практично неможливо.
Нецінові фактори сукупної пропозиції. Неціновими факторами називаються причини підвищення або зниження рівня середніх витрат виробництва, не пов'язані зі зміною обсягів випуску. Нецінові фактори Зміна цін на ресурси: а) наявність власних ресурсів; б) ціни на імпортні ресурси; в) співвідношення на ринку національних та імпортних ресурсів. Зміни економічних правових норм: а) податки з підприємств та субсидії; б) державне регулювання.
Економі́чний ци́кл — періодичне повторення протягом років піднесення і спаду в економіці.
Короткі (малі) цикли пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку.
Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин.
Середні цикли (промислові цикли) пов’язані зі зміною попиту на засоби виробництва.
Матеріальною основою періодичності середніх циклів є необхідність оновлення основного капіталу.
Фази: криза, депресія, пожвавлення, піднесення
Криза (спад) — завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного. Характеризується: труднощами збуту виробленої продукції, скороченнямвиробництва, зростанням попиту на ліквідність (готівку), збільшенням ставки позичкового відсотка. Паніка на ринку цінних паперів, курс акцій швидко падає. Закриваються і банкрутують фірми, передусім дрібні.
Спад (рецесія) характеризується скороченням обсягів виробництва і зниженням ділової і інвестиційної активності. Внаслідок цього збільшується зростання безробіття. Офіційно фазою економічного спаду, або рецесією, вважають падіння ділової активності, що триває понад три місяці підряд.
Депресія — фаза циклу, якій властивий застій виробництва. Відтворення — просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає, відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення виробництва і комерційної діяльності.
Пожвавлення — спостерігається ріст ділової активності, що супроводжується зростанням промислового виробництва та інвестицій, помітного скорочення безробіття, підвищенням особистих доходів і прибутків корпорацій; Нарощування інвестицій, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Найяскравішою ознакою пожвавлення є збільшення платоспроможного попиту. Тому для виходу із застійного стану застосовується стимулювання попиту. Обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.
Піднесення (зростання) — фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу.
Великі цикли (хвилі) мають дві фази:
І фаза — висхідна (25 – З0 рр.).
Це довготривале піднесення, що виникає на базі революційних стрибків технології і масового її розповсюдження.
II фаза — низхідна (20 - 25 рр.) (її ще називають “великою кризою”).
Криза виникає тоді, коли стара структура економіки приходить у конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін. У цей період гостро проявляють себе кризи середніх та малих циклів.
Матеріальною основою великого циклу є зміна базових технологій і поколінь машин (стрибок у лінії технічного прогресу), оновлення об’єктів інфраструктури.
Інфля́ція (від лат. inflatio — «роздування») — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.