Т. 5: Капітал як економічна категорія і фактор виробництва

В економічні теорії сформувалися такі підходи до визначення сутності капіталу:

1. Предметно-функціональний підхід. Згідно з ним капітал ототожнюється з накопиченою працею, тобто всім тим, що використовується у виробництві, з метою виготовлення реалізованої продукції і отримання прибутку. Так, Д. Рікардо вважав, що капітал - це засоби виробництва, А. Маршалл зараховував до капіталу всі речі, які створюють передумови виробництва. Аналогічні підходи існують і в сучасні економічні науці (П. Самуельсон).

2. Монетаристський (грошовий) підхід. Капітал тут досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід його власникові у вигляді відсотків. Прихильники монетаристської концепції виходять з того, що капітал - це гроші або їх замінники - кредитні гроші, які пов'язані з отриманням доходу.

3. Соціально-економічний підхід. Згідно з ним, капітал К. Маркса трактується як економічна категорія, як специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов.

Особливістю цього підходу є прагнення К. Маркса подолати однобічність попередніх концепцій у підходах до проблеми і охарактеризувати соціально-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості.

Капітал — система відносин економічної власності при капіталізмі, за яких знаряддя праці та інші об'єкти власності дають змогу власникам знарядь привласнювати частину чужої неоплаченої праці у всіх сферах суспільного відтворення.

Капітал (від лат. capitalis – головний) – самозростаюча авансована вартість; вкладення, які дають змогу отримати дохід.

Матеріально-речовий зміст капіталу формують речові та особисті, фінансові та інтелектуальні фактори товарного виробництва, його продукти (товари та послуги), які обслуговують процес створення економічних благ та їх просування у сфері виробництва, обміну, споживання.

Соціально-економічну форму капіталу визначає взаємодіючий рух підприємницької та особистої власності економічних суб’єктів у процесі їх виробничо-господарської, комерційної діяльності та отримання відповідних доходів.

Речовий зміст - Певна сума грошей; Певна сума засобів виробництва; Певна сума товарі.

Суспільний зміст - Самозростаюча вартість; Вартість, що приносить додаткову вартість; Вартість, що втілює в собі додаткову вартість.

Постійний капітал – це капітал, втілений у засоби праці. Його вартість не змінюється у процесі виробництва, а лише передається готовому продукту.

Змінний капітал – це капітал, втілений в робочу силу. Робітник здатний створити вартість більшу, ніж вартість його власної робочої сили. Цей надлишок називається додатковою вартістю.

Додаткова вартість (ΔГ) – це надлишок над первісно авансованою сумою грошей (Г’ – Г = ΔГ)

Кругообіг промислового капіталу – це процес руху капіталу, який охоплює 3 стадії, де він послідовно набуває трьох різних форм, кожна з яких виконує певну функцію.

Оборот капіталу — кругооборот капіталу, що розглядається як процес постійного відновлення руху всього авансованого капіталу, а не як окремий акт.

Час обороту капіталу - це період, протягом якого ресурси проходять сфери виробництва та обігу і повертаються до вихідної (грошової) форми. Час обороту капіталу складається з двох частин: 1) часу виробництва; 2) часу обігу. Час виробництва включає в себе робочий період, перерви у процесі праці, час у виробничих запасах, а час обороту - час продажу, придбання продукції та час придбання факторів виробництва.

Швидкість обороту капіталу. Оскільки час обороту індивідуальних капіталів неоднаковий (у деяких галузях він триває кілька років, а в деяких - значно менше і може тривати кілька місяців, тижнів або днів), то для здійснення аналізу швидкості обороту необхідно мати якусь загальну міру. Такою мірою прийнято вважати рік -360 днів. Швидкість обороту капіталу вимірюється кількістю оборотів за рік:

N =360/о, або п =0/о,

де п - кількість оборотів за рік;

360 - кількість днів у році;

о - тривалість одного обороту.

Основний капітал – це та частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у виробництві й тривалий час зберігає свою споживчу вартість, а вартість його переноситься частинами на продукцію, яка виробляється, впродовж усього періоду використання і повертається до свого власника теж по частинах, в міру реалізації готової продукції.

Оборотний капітал – це частина продуктивного капіталу, яка впродовж одного періоду виробництва втрачає свою стару споживчу вартість, а її вартість повністю переноситься у вартість товару, що виробляється, і повністю повертається до свого власника у грошовій формі після реалізації товару.

Фізичний знос основного капіталу – це матеріальне зношування машин, інструментів, будинків і споруд та інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання.

Моральний знос основного капіталу – це процес знецінення і «старіння» машин, обладнання та інших елементів основного капіталу в результаті технічного прогресу.

Амортизáція ( лат. amortisation — погашення, сплата боргів) — теж що і амортизаційні відрахування — процес поступового перенесення вартості основних фондів на продукт, що виготовляється з їх допомогою. Для заміщення зношеної частини основних засобів виробництва підприємства роблять амортизаційні відрахування, тобто відрахування певних грошових сум відповідно до розмірів фізичного і морального зносу засобів виробництва. Амортизаційні відрахування використовуються для повного відтворювання зношених основних фондів (на реновацію), а також для їх часткового відшкодування (на капітальний ремонт і модернізацію).

Постійні витрати: заробітна плата управлінського персоналу; амортизація; оплата страхових внесків; оплата комунальних послуг; орендна плата; витрати на рекламу; повернення банківського кредиту.

Змінні витрати: оплата робочої сили; оплата сировини; оплата матеріалів; оплата палива; оплата електроенергії та ін.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це вартіcне вираження витрат підприємства (організації), пов’язаних з використанням у технологічному процесі виконання робіт і надання послуг природних ресурсів, сировинних матеріалів, палива, енергії, основних виробничих фондів, інструменту, інвентаря, трудових і фінансових  ресурсів, а також інших витрат на їх виробництво і збут, включаючи встановлені державою як обов’язкові відрахування, податки і платежі.

Прибу́ток (англ. Profit) — сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Чистий прибуток це прибуток після сплати податків. Прибуток також визначають як суму, на яку зріс власний капітал компанії за даний період у результаті діяльності цієї компанії.

Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта.

Прибуток — одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95% прибутку.

Маса прибутку - абсолютний розмір прибутку у грошовому вираженні.

Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу. 

Торговельний капітал — особливий вид сукупного капіталу, що базується передусім на найманій праці і функціонує у сфері обігу для ведення торгових операцій, власником якого (капіталу) є окрема група капіталістів.

Кругообіг капіталу - це один цикл його руху, який охоплює процес виробництва та обігу товарів і завершується повертанням капіталу в його вихідну грошову форму.

Основни́й капіта́л — це капітал, заснований на засобі праці. Тобто, це поняття вужче, ніж поняття постійний капітал. В процесі виробництва засоби праці зазнають фізичного і морального зношування.

Оборотний капіта́л (current capital) — частина виробничого капіталу, яка переносить свою вартість на знову створений продукт повністю і повертається до виробника вгрошовій формі після кожного кругообігу капіталу.

Обіг капіталу (capital turnover) - кругообіг капіталу, що безперервно повторюється і забезпечує повне повернення авансованих грошових коштів.

Обіговий капітал -- це частина активів підприємства (поточні активи), яка включає:

• обігові кошти (або обігові засоби);

• короткострокові фінансові вкладення.

Чисті витрати — це витрати, пов'язані з актом купівлі-продажу товарів і зміною форми вартості.

Додаткові витрати обігу — це витрати, що пов'язані з виконанням операцій з продовження процесу виробництва в сфері обігу. До них відносяться затрати на транспортування, зберігання, доробку, фасування, пакування товарів. 

Торговельний прибуток — прибуток, створений працею найманих працівників (у сфері торгівлі) і торговельних функціонуючих капіталістів, а також отриманий внаслідок перерозподілу частини доходів з різних секторів економіки і від різних верств населення, який привласнюється після реалізації товарів і послуг.

Торгівля - це галузь господарства, яка виконує функції обігу това­рів (забезпечує їх рух із сфери виробництва у сферу споживання), тобто торгівля - це комерційна діяльність з обороту, купівлі та про­дажу товарів. 

Гу́ртова торгі́вля (також о́птова торгі́вля)  — діяльність із придбання і відповідного перетворення товарів для наступної їхньої реалізації підприємствам роздрібної торгівлі, іншим суб'єктам підприємницької діяльності, але не стандартному кінцевому споживачу. Гуртова торгівля є частиною внутрішньої торгівлі, яка охоплює продаж товарів як великими, так і малими партіями з метою їхнього перепродажу або виробничого споживання.

Ро́здрібна торгі́вля (від англ. retail, рете́йл; англ. retailer, ретейлер - роздрібний торговець) — тип торгівлі товарами, а також виконання певних послуг, направлених на покупця, яким є кінцевий споживач, фізична чи юридична особа.

Метою придбання товару у роздріб є задоволення особистих потреб покупця, членів його родини (якщо це фізична особа), або ж працівників фірми (якщо це юридична особа) за рахунок споживання купленого товару.

Роздрібна торгівля — це діяльність щодо продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі в ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарської діяльності.^[1]

Позичковий капітал — грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процентів від позики.

Позичковий відсоток - це плата за капітал, тобто за гроші, позичені для ведення бізнесу. Для кредитора він виступає як плата за ризик неповернення грошей, а для позичальника - це плата за правокористуватися грошовими ресурсами в даний період часу.

Креди́т — кошти й матеріальні цінності, що надаються кредитором у користування позичальнику на визначений строк та під відсоток. Кредит поділяють на фінансовий, товарний і кредит під цінні папери, які засвідчують відносини позики.

• Міжнародний кредит — форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб'єкти різних країн.

• Банківський кредит — надання банком у тимчасове користування частини власного або залученого капіталу — здійснюється у формі видачі позик, обліку векселів та ін.

• Брокерський кредит — позички, які отримують брокери в банках або інших брокерів (брокерських фірмах) для різних цілей

• Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності.

• Споживчий кредит — кошти, що надаються кредитором (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

• Державний кредит — грошові відносини, що виникають між державою та юридичними й фізичними особами у зв'язку з мобілізацією тимчасово вільних коштів у розпорядження органів державної влади та їхнім використанням на фінансування державних витрат. Основними формами державного кредиту є позички і казначейські зобов'язання.

Банківська система — сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють в рамках загального грошово-кредитного механізму. ВключаєЦентральний банк, мережу комерційних банків і інших кредитно-розрахункових центрів. Центральний банк проводить державну емісійну і валютну політику, і є ядромрезервної системи банківских операцій.

Структура банківської системи[ред. • ред. код]

У країнах з розвиненою ринковою економікою склалися дворівневі банківські системи. Верхній рівень системи представлений центральним (емісійним) банком. На нижньому рівні діють комерційні банки, що підрозділяються на універсальні та спеціалізовані банки (інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, банки споживчого кредиту, галузеві банки, внутрішньовиробничі банки), і небанківські кредитно-фінансові інститути (інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, трастові компанії).

За функціональним призначенням банки поділяють на:

- емісійні;

- депозитні;

- комерційні.

Емісійними є всі центральні банки, їх класичною операцією виступає випуск готівки в обіг. Вони не зайняті обслуговуванням індивідуальних клієнтів.

Депозитні банки спеціалізуються на акумуляції заощаджень населення. Депозитна операція (прийом внесків) служить для даних банків основною операцією.

Комерційні банки виконують усі операції, що дозволені банківським законодавством. Вони складають основне ядро другого щабля банківської системи ринкової економіки.

Т.6: Теорія поведінки споживача

Економічні потреби — ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення передусім власного добробуту та членів своєї сім'ї.

Потреба – це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ.

Споживчі переваги — це такий інструмент вивчення попиту, який дозволяє виявити, які товари і в якій мірі затребувані у цільової аудиторії.

Моделювання процесу прийняття рішення споживачем охоплює такі етапи:

На першому етапі для дослідження потреб вивчають необхідність оновлення товару відповідно до потреб ринку, обслуговування обладнання, необхідність нових матеріалів, можливість придбання товарів за вигіднішою (нижчою) ціною.

На другому етапі необхідне визначення кількості та якості товарів, які закуповують, їхніх ціннісних характеристик (надійність, довговічність, вартість).

На третьому етапі оцінювання характеристик товару проводять на основі зіставлення необхідних витрат із величиною корисності, що досягається.

На четвертому етапі здійснюють пошук потенційних постачальників за допомогою вивчення торгових довідників, пошуку інформації в Internet, запитів по телефону, отримання рекомендацій.

На п'ятому етапі закупівельна група, торгові агенти оцінюють потенційні можливості, альтернативні товари і постачальників, які готові задовольнити потреби споживачів. Розрізняють три типи закупівлі:

> новий процес закупівлі (тобто коли підприємство раніше не купувало товар), який потребує більшого числа рішень і пов'язаний з високим ризиком для закупівельної групи;

> процес модифікованої повторної закупівлі, який потребує обмеженої кількості рішень і пов'язаний з невисоким ризиком;

> процес прямої неодноразової закупівлі, пов'язаний з повторним замовленням, яке робить закупівельна група.

• Множинність видів споживання - кожен споживач бажає споживати безліч різноманітних індивідуальних благ.;

•Транзитивність, тобто сталість і певна узгодженість смаків споживача, наприклад, якщо А, В і С є комбінаціями яких благ, і споживач байдужий у виборі між наборами А і В і між В і С, то він також байдужий у виборі між А і С;

Правило максимізації корисності — розподіл грошового доходу споживача, за якого остання грошова одиниця, витрачена на придбання кожного виду продуктів, приносить однакову додану (граничну) корисність.

Функціональний попит – попит, обумовлений властивими даному благу споживчими якостями;

Нефункціональний попит – попит, що виникає у споживача не в силу споживчих характеристик товару, а під впливом будь-яких інших чинників.

Нефункціональний попит в свою чергу ділиться на три нерівні групи:

Попит, обумовлений внешнікі (екзогенними) впливами на корисність товару. Тут виділяють:

ефект приєднання до більшості ефект сноба ефект показового споживання

2. Спекулятіний попит 3. Нераціональний попит

Найбільш значна частина нефункціонального попиту обумовлена ​​екзогенними впливами на корисність. Це означає, що корисність товару споживача збільшується або зменшується в залежності від того, купують цей товар інші люди, або внаслідок того, що цей товар має більш високу ціну в порівнянні з іншими товарами.

Цей вид попиту умовно поділяється на три складові: Ефект приєднання до більшості

Під ефектом приєднання до більшості розуміється та величина, на яку зростає індивідуальний попит на товар внаслідок того, що розширюється ринковий попит на нього, або іншими словами, через те, що інші люди також купують цей самий товар. Ефект відображає прагнення людей не відставати від життя, від моди, відповідати тому соціального кола, в якому вони хотіли б обертатися. Чим більше зміщується крива індівідульно попиту (d) під впливом збільшення ринкового попиту (D), тим вище даний ефект.

Ефект сноба

Ефект сноба характеризується величиною, на яку скоротиться індивідуальний попит внаслідок того, що інші теж споживають даний товар, тобто внаслідок збільшення ринкового попиту. Цей ефект виражає прагнення людей до винятковості, прагнення відрізнятися один від одного, виділятися з натовпу. Падіння попиту тим більше, чим більшим попитом даний товар користується у інших покупців.

І ефект приєднання до більшості і ефект сноба можуть бути кількісно оцінені через коефіцієнт кількісної еластичності, який показує ступінь кількісного зміни індивідуального попиту при зміні ринкового.

Кори́сність — суб'єктивна міра задоволення, що його отримує індивід від споживання блага або набору благ. Іншими словами, корисність визначає, якою мірою індивід задовольнив свої потреби, споживши певні блага. Теорія корисності тісно пов'язана з теорією рішень.

Закон спадної граничної корисності ( Перший закон Госсена ) полягає в тому, що коли споживач споживає наступну кількість товару, корисність від додаткового тако госпоживання - зменшується.

Цей закон діє на всі товари та послуги крім на товари антикваріату ( монети, старовинні речі), бо на такі товари завжди є попит і корисність збільшується тоді, коли збільшується колекція.

Спожи́вчий ко́шик — набір товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або сім'ї. Використовується для розрахунку мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), виходячи із вартості споживчого кошика у актуальних цінах. Застосовується як база для порівняння розрахункових і реальних рівнів споживання.

 криві́ байду́жості — криві, що з'єднують всі споживчі набори (комбінації кількості товарів), які перебувають у відношенні байдужості. Інакше кажучи, порівнюючи будь-які два набори, що знаходяться на тій самій кривій байдужості, споживач не надасть перевагу жодному з них. Криві байдужості є наглядним способом представлення відношення переваги у випадку двох товарів.

Якщо відношення переваги представляється функцією корисності  , то криві байдужості є лініями рівня цієї функції, тобто, кожна крива байдужості має рівняння   для деякої сталої  .

Карта кривих байдужості — це засіб відображення переваг споживача, що відповідають різному рівню задоволення його потреб

Властивості кривих байдужості¹:

1. Криві байдужості с монотонно спадними функціями (при збільшенні кількості певного блага значення функції спадає).

2. Поверхні байдужості не перетинаються

3. Кут нахилу поверхні байдужості до горизонтальної осі зменшується при збільшенні споживання блага, величина якого відображається на цій осі. Іншими словами, поверхні байдужості є опуклими функціями .

4* Чим більше поверхня байдужості віддалена від початку координат, тим привабливішими для людини є набори благ, які розташовані на цій поверхні. Ця властивість навіть не потребує доведення: вона випливає з самих умов надання переваг. Чим більше в наборі благ, тим він корисніший.

властивості бюджетної лінії:

1. Бюджетна лінія має від'ємний нахил. Оскільки набори благ, що знаходяться на бюджетній лінії, мають рівну вартість, то збільшення покупок одного блага можливо тільки при скороченні покупок іншого блага. Будь крива, що виражає зворотний зв'язок змінних, має негативний нахил.

Бюджетна лінія показує різні комбінації двох продуктів, які можуть бути придбані при фіксованій величині грошового доходу та цінах.

2. Розташування бюджетної лінії залежить від величини грошового доходу. Збільшення грошового доходу споживача при незмінних цінах призводить до паралельного переміщення бюджетної лінії вправо. Зменшення грошового доходу споживача при незмінних цінах приводить до паралельного переміщення бюджетної лінії вліво (малюнок б). Зміна доходу споживача не змінює кута нахилу бюджетної лінії, але змінює координати точок перетину бюджетної лінії з осями координат.

3. коефіцієнт нахилу бюджетної лінії дорівнює співвідношенню цін благ, взятому з протилежним знаком. Коефіцієнт нахилу бюджетної лінії являє собою відношення ціни блага, відлічуваного по горизонталі, до ієни блага, відлічуваного по вертикалі, тобто крутизна нахилу дорівнює (- P x / P y )

Знак В«-В» вказує на негативний нахил бюджетної лінії, оскільки ціни на товар Х і Y є позитивними величинами. Іншими словами, споживач повинен утриматися від придбання якоїсь кількості товару X, щоб мати для покупки одиниці товару Y.

4. Зміна цін продуктів призводить до зміни кута нахилу бюджетної лінії. Зміна ціни одного блага призводить до зміни кута нахилу бюджетної лінії та зміни однієї з точок перетину бюджетної лінії з осями координат. Зміна ціни товару X і вплив цієї зміни на положення бюджетної лінії показано на малюнку. Зміна ціни товару Y і вплив цієї зміни на положення бюджетної лінії показано на малюнку. Зміна цін обох продуктів еквівалентно зміни реального доходу споживача і перемішає бюджетну лінію вправо або вліво.

Правило максимізації корисності — розподіл грошового доходу споживача, за якого остання грошова одиниця, витрачена на придбання кожного виду продуктів, приносить однакову додану (граничну) корисність.

Загальне правило оптимізації вибору споживача можна сформулювати так: вибір є оптимальним, якщо в рамках бюджетного обмеження відношення граничних корисностей будь-якого виду благ дорівнює відношенню їхніх цін.

Другий закон Госсена: оптимальна структура споживання (попиту) досягається за умов рівності відношення граничних корисностей до цін для усіх благ, що споживаються:

де

•  — функція корисності,

•  — кількість  -го товару чи послуги,

•  — ціна  -го товару чи послуги.

Ефект доходу — це тільки ті зміни у споживанні, що спричинені зміною реального доходу споживача під впливом руху цін. Як було з'ясовано раніше, зрос­тання доходу суперечливо впливає на споживання нормальних та неякісних товарів: якщо із збільшен­ням доходу споживання нормальних товарів зростає, то споживання неякісних — зменшується.

Ефект заміщення — це тільки ті зміни у спожи­ванні товару, які є результатом змін цін цього товару відносно цін на інші товари. 

Т.7: Підприємство в умовах ринкового господарювання

Згідно зі ст. 42 ГК України підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі певних принципів. Основними є:

• вільний вибір видів діяльності;

• залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

• самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

• вільний найм працівників;

• залучення матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

• самостійне здійснення підприємцем-юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем частки валютної виручки, що йому належить, на власний розсуд.

Основними функціями підприємництва :

Новаторська функція полягає у сприянні процесу продукування нових ідей (технічних, організаторських, управлінських та ін.), здійсненні дослідно-конструкторських розробок, створенні нових товарів і наданні нових послуг тощо.

Організаційна функція зводиться до впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимального співвідношення з традиційними, до раціонального поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил і контролю за їх використанням.

Соціальна функція полягає у виготовленні тих товарів і послуг, які необхідні суспільству відповідно до основної мети і вимог дії основного економічного закону.

Ресурсна (мобілізація капіталу, трудових, матеріальних і інформаційних ресурсів)

Виробниче підприємництво — це будь-яка матеріальна, інтелектуальна, творча діяльність, яка пов'язана з виробництвом продукції, товарів, наданням відповідних послуг, створенням певних духовних цінностей. Зміст цього виду підприємництва полягає в тому, що підприємець, використовуючи в якості чинників власні або придбанізасоби праці і робочу силу, організовує виробництво продукції, послуг, духовних цінностей для подальшого продажу покупцям з метою отримання прибутку.

Виробниче підприємництво відноситься до числа найбільш суспільно необхідних і одночасно найскладніших видів бізнесу. Воно не приносить так швидко прибуток, як інші види бізнесу, його прибутковість, зазвичай, становить лише 10-12 %. У зв'язку з цим воно не є дуже привабливим для початку діяльності сучасних вітчизняних підприємців. Головна функція виробничого підприємництва — організація виробництва (товарів, будівельних робіт, транспортних перевезень, послуг зв'язку тощо).

Комерційне підприємництво характеризується діяльністю, яка пов'язана з операціями й угодами з купівлі-продажу товарів і послуг. В цьому бізнесі підприємець виступає в ролі торговця, комерсанта, який купляє товари для подальшого перепродажу. Воно стало стрімко розвиватися, в основному як приватне, індивідуальне підприємництво. Даний вид діяльності притягує швидшою віддачею і відносно високою прибутковістю, яка досягає 20-30 % і навіть більше.

Фінансове підприємництво — це особливий вид комерційної діяльності, який пов'язаний з купівлею-продажем національної й іноземної валют і цінних паперів. Підприємець купує дані фінансові ресурси у їх власників, а потім з вигодою для себе перепродає покупцям. Різниця між цінами купівлі-продажу грошових ресурсів становить прибуток (маржу) фінансового підприємця.

Посередницьке підприємництво

Посередництвом називають підприємництво, у якому підприємець сам не робить і не продає товар, а виступає в ролі посередника, що пов'язує гнізда в процесі товарного обміну, в товарно-грошових операціях.

Посередник - це особа (юридична або фізична), що представляє інтереси виробника чи споживача, але самі такими не є. 

Страхове підприємництво.

Страхове підприємництво полягає в тому, що підприємець відповідно до законодавства та договору гарантує страхувальникові відшкодування збитку в результаті непередбаченого лиха втрати майна, цінностей, здоров'я, життя та інших видів втрат за певну плату при укладанні договору страхування, Страхування полягає в тому, що підприємець одержує страховий внесок, виплачуючи страховку тільки при визначених обставинах. Тому що імовірність виникнення таких обставин невелика, то решта внесків утворює підприємницький дохід.

Страхове підприємництво є однією з найбільш ризикових видів діяльності. У той же час організація страхової підприємницької діяльності дає певну гарантію страхувальникам (організаціям, підприємствам, фізичним особам) отримати певну компенсацію при настанні ризику в їх діяльності, що є однією з умов розвитку в країні цивілізованого підприємництва.

Підприє́мство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

Акціонерне товариство — комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число акцій, що засвідчують права та обов'язки учасників товариства (акціонерів).

• Командитне товариство — товариство, в якому разом з одним чи більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один чи більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

• Повне товариство — товариство, всі учасники якого проводять спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

• Товариство з обмеженою відповідальністю — товариство з чітко визначеними частками капіталу в статутному фонді кожного із засновників, що несуть відповідальність за забов'язаннями товариства лише в межах своїх вкладів.

Періоди функціонування підприємства :

• миттєвий – період абсолютної стабільності, за якого всі зазначені характеристики лишаються незмінними;

• короткостроковий – період, за якого обсяги виробництва продукції то збільшуються, то зменшуються, тоді як технологія й організація виробництва жодним змінам не піддаються; при цьому хоча б одна група факторів виробництва розглядаються як постійні, інші – як змінні;

• довгостроковий – період розширення виробництва, впродовж котрого на засадах усталеної організаційно-технологічної парадигми зростає рівень виробничої потужності підприємства та збільшуються обсяги випуску продукції, тобто фактори виробництва та

• результати виробничої діяльності є змінюваними, тоді як технологія й організація лишаються незмінними;

Сукупний суспільний продукт — узагальнюючий результат виробничої діяльності суспільства. Він являє собою сукупність усіх благ, що створені суспільством за певний проміжок часу (як правило за рік).

Середній продукт (Аverage Рroduct, AP) — це обсяг сукупного продукту в розрахунку на одиницю певного фактора виробництва

Грани́чний проду́кт (Marginal Product, MP) — додатковий обсяг продукції, отриманий від застосування додаткової одиниці ресурсу (кількість інших ресурсів незмінна).

Граничний продукт характеризує граничну продуктивність змінного фактора виробництва, тобто продуктивність останньої залученої у виробничий процес додаткової одиниці цього фактора.

До економічних витрат належать:

♦ явні (бухгалтерські) витрати — грошові виплати за залучені для виробництва ресурси та заробітна плата найманих працівників, тобто витрати з оплати поставлених ресурсів, які дорівнюють бухгалтерським витратам;

♦ неявні (альтернативні) витрати — грошові доходи, які могли б бути одержані від альтернативного використання ресурсів;

♦ нормальний прибуток — мінімальна плата за утримання підприємницьких здібностей від альтернативного використання, оцінена у формі відсотка на капітал.

Нормальний прибуток — альтернативні витрати:

♦ підприємця, який витратив матеріальні засоби і трудові зусилля;

♦ інших власників, які вклали свої кошти в підприємство;

♦ власності самої фірми.

Бухгалтерський прибуток — це сукупний виторг за вирахуванням бухгалтерських (явних) витрат.

Економічний прибуток — це різниця між сукупним виторгом (валовим доходом) і економічними витратами. Він менший за бухгалтерський на величину неявних витрат і нормального прибутку.

. Ознаки досконалої конкуренції

• безліч продавців і покупців;

• однорідність і подільність товарів, що продаються;

• відсутність бар'єрів для входу або виходу з ринку;

• висока мобільність чинників виробництва;

• рівний і повний доступ всіх учасників до інформації (ціни товарів)

• раціональність учасників

• відсутність трансакційних витрат або податків.

Монопо́лія (у пер. "один продаю") — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі.

Головними ознаками ринку чистої монополії є:  — відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста;  — неможливість входження на ринок інших фірм;  — велика кількість покупців на ринку;  — досконала інформованість щодо цін, фізичних ознак товару, інших параметрів ринку.

Види бар’єрів:

Адміністративні бар'єри - це акти і дії органів влади різного рівня та конкретних їх представників, істотно ускладнюють створення і розвиток підприємницьких структур. До них відносяться бар'єри, пов'язані з ліцензуванням, сертифікацією, реєстрацією, дозвільної практикою, дублюванням функцій контролюючих органів, зниженням «доступу до державних та муніципальних приміщень і т. д.

Структурні бар'єри - технологія виробництва, стартові й поточні витрати, обсяг попиту, зрілість і розвиненість ринку, тип конкуренції, або визначатися поведінкою господарюючих суб'єктів (включаючи антиконкурентні дії й угоди). 

 Стратегічні бар'єри - створюються свідомою діяльністю самих фірм, стратегічним поводженням, що перешкоджає проникненню нових фірм у дану галузь. До них можна віднести такі заходи фірм, що зберігають інновації, довгострокові контракти з постачальниками ресурсів, одержання ліцензій і патентів на даний вид діяльності, збереження не завантажених потужностей, а також всі способи підвищення мінімально ефективного обсягу випуску для галузі: збільшення витрат на рекламу і НДККР, маркетингові дослідження, витрати по створенню іміджу фірми.

Лімітуюче  ціноутворення  - це таке ціноутворення, при якому фірма

(відкрита монополія) встановлює ціну меншу за ту, яка б давала

можливість отримувати короткострокову максимізацію прибутку.

Цінова   дискримінація   -   це   форма ціноутворення, при якому

монополія встановлює різні ціни на однаковий товар для різних покупців

залежно ви умов продажу, причому різниця в цінах не обумовлюється

різницею у витратах.

Цінова дискримінація першого ступеня (бездоганна дискримінація) спостерігається в тому випадку, коли на кожну одиницю блага встановлюється ціна, рівна його ціні попиту, тому ціни продажу блага для всіх покупців різні. Оскільки монополіст не може мати повну інформацію про функції попиту всіх можливих покупців свого блага, то цей вид цінової дискримінації у чистому вигляді не можливий. 

Цінова дискримінація другого ступеня має місце, коли ціни блага однакові для всіх покупців, однак розрізняються в залежності від обсягу купівель. При цьому виді цінової дискримінації блага групуються в певні партії, на кожну з якої встановлюються різні ціни. Цінова дискримінація другого ступеня нерідко виступає у формі цінового дисконту або знижок (на обсяг поставок; кумулятивні знижки – сезонний квиток на залізничній дорозі; дискримінація в часі – різні ціни на ранкові, денні, вечірні сеанси в кіно; стягування абонементної плати в сполученні з пропорційною оплатою обсягу придбаного блага).

Цінова дискримінація третього ступеня припускає, що різним особам благо продається за різними цінами, але кожна одиниця блага, придбана конкретним покупцем, оплачується ним за однаковою ціною. Якщо при ціновій дискримінації перших двох ступенів передбачалося розподіл благ на групи, то в основі цінової дискримінації третього ступеня передбачається розподіл самих покупців на групи або ринки, де встановлюються свої ціни продажу. Фірми-монополісти систематизують споживачів за перевагами, доходами, віком, місцем проживання, характером роботи і продають свої блага відповідно до цієї градації.

Олігопо́лія (англ. Oligopoly) — структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути як диференційованим так і стандартизованим.