Внутрішньо та зовнішньополітична діяльність князів: Олега, Ігоря, Ольги та Святослава.

Олег княжив 33 роки: з 879 по 912 роки. З його ім’ям і походження пов’язано багато легенд, переказів. Він, будучи воєводою або родичем Рюрика, почав правити як регент при його малолітньому синові Ігорю. Три роки Олег залишався в Новгороді. Потім, набравши військо з варягів і підвладних йому племен, рушив на південь. Спочатку він зайняв Смоленськ і посадив там «свого чоловіка», потім перейшов в землю сіверян і тут, в Любечі, також «посадив чоловіка». Потім Олегу підкорилися дуліби, тиверці та хорвати на лівобережжі Дніпра. У Києві княжили Аскольд і Дір. За переказами, Олег хитрістю виманив їх з міста і вбив. Він не тільки розповсюдив свою владу на Києві, а й зробив його офіційною столицею складається Давньоруської держави. Насамперед Олега в Києві була побудова міст, острожков, скільки для утвердження своєї влади в нових галузях, стільки ж і для захисту з боку степів. Потім треба було визначити ставлення до старим областям, до племен, що жили на північному кінці водного шляху, що було необхідно внаслідок нового поселення на півдні; головна форма, в якій виражалися відносини цих племен до князя, була данина, і ось Олег заставив данини слов’янам ( ільменських), кривичам і мери; новгородці були особливо зобов’язані платити щорічно 300 гривень для утримання найманої дружини з варягів, які повинні були захищати північні володіння. Побудувавши міста і встановивши данини у племен північних, Олег, за переказами, починає підпорядковувати собі інші племена слов’янські, що жили на схід і захід від Дніпра. Насамперед Олег йде на древлян, у яких давно йшла ворожнеча з полянами; древляни не піддалися добровільно руському князю, їх потрібно було прімучіть, щоб змусити платити данину, яка полягала в чорній куниці .

№9

Київська Русь в період розквіту.

Політичне об'єднання антів, як і всі подібні до нього державні об'єднання раннього середньовіччя, виявилося нетривким. Однак процес формування класового суспільства і виникнення держави у східних слов'ян тривав, що було зумовлене внутрішньою еволюцією їхнього суспільства. Історичні факти свідчать, що протодержавні утворення, князівська влада та інші елементи державотворчого процесу мають, головним чином, місцеве походження і з'явилися задовго до утворення Давньоруської держави. Поява феномена Давньоруської держави у IX ст. на теренах Східної Європи — результат взаємодії різноманітних чинників в усіх сферах не тільки тогочасного суспільства, а й сивої давнини. Система господарства східних слов'ян ґрунтувалася на землеробстві, допоміжну роль відігравало розвинуте скотарство та сільські промисли. Вдосконалення землеробських знарядь у VII—IX ст., підвищення продуктивності праці, зростання виробництва додаткового продукту спричинили кардинальні зміни в соціальній сфері. Поглиблювалася класова диференціація — землевласники перетворювалися на феодалів, а вільні общинники ставали феодально залежним населенням, що створювало передумови для активного державотворчого процесу. Відокремлення ремесла від сільського господарства, зародження товарного виробництва у VIII—X ст. зумовили помітну активізацію внутрішнього обміну та розширення зовнішньої торгівлі. Особливо жвавими були торговельні зв'язки з Великою Моравією, Болгарією, Хазарією, Візантією та іншими країнами. Розширення торгівлі, з одного боку, сприяло збагаченню слов'янської родоплемінної знаті, посилювало диференціацію суспільства, з іншого — надзвичайно гостро ставило питання про захист важливих то