52. Суспільно-політичний рух в Україні в хіх столітті.

Народники – це загальноросійський рух різночинної інтелігенції, який виник під впливом ідей соціалізму і особливостей розвитку Росії другої половини XIX ст. Вони виступали за повалення самодержавства шляхом селянської революції. З’явившись наприкінці 60-х років XIX ст., народницький рух став вагомим чинником суспільно-політичного життя в середині 70-х років. Народники були переконані у тому, що збереження колективістських традицій сільської общини в майбутньому призведе до соціалістичної організації суспільства. Росія, тлумачили вони, на відміну від країн Західної Європи повинна обминути капіталістичну стадію розвитку, а селянство народники вважали рушійною силою революції на шляху суспільства до соціалізму.

1874 р. вони розгорнули пропагандистську роботу серед селян. Однак чи не всі учасники “ходіння в народ” одразу ж зазнали репресій з боку уряду. До того ж їх пропаганда була незрозуміла селянам. Тоді в народників визріла думка створити законспіровану революційну організацію. “Земля і воля”, що виникла наприкінці 1876 р., повела боротьбу за передачу землі селянам, ліквідацію викупних платежів і податей.

В Україні найвідоміший гурток цієї організації створив ще на початку 1875 р. В. Дебогорій-Мокрієвич. 1877 р. з гуртка виділилася група Я. Стефановича, яка створила в селах Чигиринського та Черкаського повітів підпільну селянську організацію “Таємна дружина” числом понад 1000 учасників. Жандарми перешкодили підготовці повстання й розгромили організацію.

Втративши віру в те, що селянство здатне піднятися проти самодержавства, народники переглянули тактику боротьби і вдалися до терору. Постріл В. Засулич у генерал-губернатора Трепова в січні 1878 р. породив хвилю замахів на вищих чиновників царського апарату й безпосередньо на царя.

У серпні 1879 р. “Земля і воля” розпалася на самостійні організації – “Народну волю” та “Чорний переділ”. “Народна воля” відкрила новий етап

.53. Економічний розвиток України на початку ХХ століття.

Рубіж XIX і XX ст. був в Україні періодом завершення промислового перевороту і переходу до індустріалізації, суть якої полягала у розбудові великої машинної індустрії, якісній зміні структури господарства (промисловість повинна була переважати над сільським господарством, а важка промисловість — над легкою). Ці великомасштабні кардинальні зміни відбувались у надзвичайно складних умовах.Російська імперія, як і більшість передових країн світу, в 1900—1903 pp. пережила економічну кризу, 1904—1908 pp. були роками депресії, і лише в 1909—1913 pp. почалося промислове піднесення.

Концентрація промислового виробництва підготувала грунт для процесу монополізації, і тому утворення монополій почалося спочатку саме у найбільш "концентрованих" галузях — металургійний, кам'яновугільний, залізорудний та ін. На початку сторіччя виростають синдикати "Продвагон" (1901), "Продамет" (1902), "Трубопродажа" (1902), "Гвоздь" (1903). Це були досить могутні об'єднання. Наприклад, утворений у 1904 р. синдикат "Продуголь", до якого входили 18 окремих акціонерних товариств, контролював 75% видобутку кам'яного вугілля у Донецькому басейні. Однак буржуазії надприбутки навіть у кризових умовах монополії водночас гальмували господарський розвиток, заважали технічному прогресу, звужували сферу регулюючої дії ринкових відносин.

Монополістичні об'єднання України були тісно пов'язані не тільки з російською буржуазією, а й з іноземним капіталом. Західну буржуазію приваблювали величезні природні багатства, дешева робоча сила, висока норма прибутку, широкий ринок. Показово, що понад 25% іноземних інвестицій у промисловість Російської імперії припадає саме на Україну. Наприклад, у вугільній промисловості 63% основного капіталу перебувало у