81. Україна в умовах Незалежності. Прийняття Конституції України і державної символіки.

Головним завданням суверенної України з перших днів її існування стало здійснення державотворення.

Пріоритетним напрямком державного будівництва після затвердження Акта проголошення незалежності України стало прийняття Конституції України. 28 червня 1996 р. була прийнята Конституція України.

Основні принципи Конституції України:

- суверенітет;

- незалежність;

- демократизм;

- соціальна держава;

- правова держава;

- пріоритет загальнолюдських цінностей;

- поділ влади.

Конституція України закріпила принципи організації державної влади. Відповідно до Статті 5 Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, його органами чи урядовцями.

2. Формування трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової. Статтею 6 передбачено, що державна влада в Україні здійснюється на принципах поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

82. Національно-культурне відродження в Україні за часи незалежності.

Незалежна Україна зіткнулася і з специфічними етнополітичними чинниками, пов'язаними зі змінами в її геополітичному становищі. В Україні, за даними перепису 1989 р., українці становили 72,6 відсотка населення, росіяни — 22, євреї, білоруси, румуни, молдавани, болгари, поляки, угорці, татари та інші — 5,4 відсотка. З проголошенням незалежності Верховна Рада України прийняла Декларацію прав національностей. Законами України «Про національні меншини в Україні», «Про освіту», «Про мови», «Основи законодавства України про культуру» створені сприятливі умови для культурного й духовного піднесення представників усіх націй і народностей, які мешкають на території України. Надзвичайно важливе значення має забезпечення функціонування поряд з державною українською мовою мов національних меншин, якщо вони проживають компактно у межах певних адміністративно-територіальних одиниць. Усі вони вільно сповідують свою релігію, їм гарантується право використовувати свою національну символіку, відзначати національні свята тощо. Боротьба між сходом і заходом, центром і півднем України відбувається в основному за економічну та політичну владу. Розклад інтересів і політичних сил у цих регіонах здійснюється за двома лініями: реінтеграція України в межах СНД; збереження домінуючої ролі української держави і національно-реформістських сил. Перша політична лінія має найбільшу підтримку у Східній Україні й серед етнічних росіян. Вони бажають оголошення російської мови державною, прагнуть до більш тісних зв'язків з Російською Федерацією. Проте з огляду на економічну й політичну нестабільність у ній вони побоюються опинитися у стані знедоленої провінції Росії. Монолітного політичного руху серед росіян цих районів не існує, а сподівання російських націоналістів і комуністів перетворити їх на «п'яту колону» у боротьбі проти Української

83. Розпад СРСР і його наслідки для України.

Розпад СРСР не можна віднести ні до реформаторської політики Горбачева, ні до наслідків наради трьох президентів у Білорусі. Він став результатом суми суб'єктивних і об'єктивних факторів. Звичайно, політичний вибір трьох президентів значно прискорив розпад Союзу. Очевидно і те, Ідо Горбачев не мав продуманої і вивіреної національної політики, він кидався із однієї сторони в іншу, не знав "скільки" суверенітету треба дати республікам, щоб зберегти Союз. Але все одно стояло запитання: як довго триматиметься радянська імперія?

Світовий досвід переконливо свідчить, що всі імперії трималися тільки в умовах тоталітарних деспотичних режимів. Істина полягає в тому, що імперії і широкі політичні свободи несумісні і це -- головне, що лежало в основі розпаду СРСР. Поряд з проголошенням на нараді в Білорусі про об'єктивний процес виходу республік із складу СРСР у заяві трьох керівників говорилося про створення Співдружності незалежних держав у складі Білорусі, Росії і України. Ця співдружність проголошувалась відкритою для приєднання всіх держав -- членів Союзу РСР, а також для інших держав, які поділяють її цілі і принципи.

Казахстан і центральноазіатські республіки через кілька днів виявили готовність приєднатися до Співдружності. Горбачев, хоча і був незадово-лений процесом розпаду СРСР, заявив про участь у процесі формування нового міжнародного альянсу. Проте на наступну зустріч одинадцяти керівників республік СРСР в Алмати (21 грудня) його навіть не запросили. Фактично він був уже президентом без країни. Тепер уже одинадцять незалежних держав проголосили про створення Співдружності переважно з координаційними функціями, без будь-яких виконавчих, законодавчих чи судових інституцій і повноважень. Алматинська декларація проголошувала про принципи існування СНД. Під декларацією були відсутні підписи Грузії,