48. Українські землі у складі Російської імперії. Реформи системи освіти.

Щоб скористатися багатствами України і насамперед її людськими ресурсами, назавжди приєднати українські території до складу Російської імперії, необхідно було замкнути українців у міцні лещата російського адміністративно-територіального устрою. Із цією метою на зламі XVIII-XIX ст. підросійську Україну було поділено на 9 губерній.

Адміністрування, тобто управління в них здійснювалося за імперськими зразками. Колишні козацькі полки Слобожанщини було перетворено на Слобідсько-Українську губернію. На території колишньої Гетьманщини створено Чернігівську та Полтавську губернії. Правобережжя поділено на Волинську, Київську та Подільську губернії. Південні землі включено до складу імперії як Катеринославську (колишні землі запорозьких козаків), Херсонську (землі Османської імперії від гирла Дніпра до гирла Дністра) і Таврійську губернії (землі колишнього Кримського ханства). З невеликими змінами даний адміністративно-територіальний поділ зберігався до часів української революції 1917-1921 pp.

Знищення козацької державності, запровадження російських державних установ, зросійщення переважної частини козацької старшини вивели Україну з осередку європейських націй. Російський уряд намагався перетворити українців на етнічну масу без своїх провідників та історичної пам'яті, нездатну захистити свою культуру, а тим більше примножувати й розвивати її.

Офіційний Петербург прагнув зробити якнайбільше українців «справжніми росіянами». Із цією метою їх позбавляли права на освіту рідною мовою, прищеплювали переконання про «неісторичність», «недолугість»

49. Військова реформа 1864 року. Необхідність і наслідки.

Важливе значення мала військова реформа 1864 р., за якою запроваджувалася загальна військова повинність, починаючи з 21-річного віку. Замість 25 років рекрутської служби перебування в армії і на флоті скорочувалось до 6-7 років. Для осіб з освітою встановлювались менші строки служби. Вводились правила звільнення від військової повинності (відстрочки). Реформуванню підлягала й організація та побудова армії. Уся територія імперії поділялась на військові округи. Українські землі увійшли до складу Київського, Одеського і Харківського округів.

Реформа значно зміцнила армію. Почав діяти новий військовий статут. Духовенство звільнялось від служби. Відкрито військові училища і гімназії, юнкерські училища. Відбулось переозброєння армії.

50 Галичина в хіх столітті.

Після 1848 р. Галичина, як і раніше, була одними з найубогіших в Європі країв, що спонукало деяких істориків називати її «коморою економічних абсурдів». Одним із найбільших господарських лих цієї провінції була відсутність основних експортних товарів, таких як пшениця чи цукровий буряк, що живили економічний розвиток Східної України. Нездоланну перешкоду розвитку промисловості, навіть у скромних масштабах, становила конкуренція з боку таких високоіндустріалізованих провінцій, як Богемія, Нижня Австрія та Моравія, які легко зводили нанівець кілька невдалих спроб індустріалізації Галичини. Політика Відня лише погіршувала становище. Імператорський уряд не тільки виявляв мало заінтересованості в тому, щоб покращити ситуацію в Галичині, але й виразно сприяв західним провінціям, запровадивши незбалансовані тарифи. Землі, населені західними

Наприкінці XIX національне свідомі західні українці почали називати себе «українцями» — самоназвою, яку раніше стала вживати українська інтелігенція на сході. Відмова від традиційної назви «русин» пояснювалася двома основними причинами: слово «русин» уявлялося надто близьким до слова «русский», і, вживаючи самоназву своїх співвітчизників у Російській імперії, західні українці прагнули підкреслити свою єдність із ними.

До того ж найкрупніші землевласники провінції не поспішали здійснювати економічні зміни, побоюючися, щоб розвиток промисловості не позбавив їх дешевої та численної робочої сили.Відтак Галичина лишалися аграрним суспільством із незначним накопиченням капіталу, слабкорозвинутою внутрішньою торгівлею, низьким рівнем урбанізації, майже непомітною промисловістю, найнижчими заробітками і найвищим відсотком надлишкової робочої сили в імперії.Й лише в останнє десятиріччя століття з'явилися ледве помітні ознаки покращення.

51 Серед українців Буковини та Закарпаття переважали селяни. Елітну національну і соціальну групу складали румуни в Буковині, мадяри — в Закарпатті. В економічному житті обидві провінції відзначалися повільним розвитком, хоча австрійський уряд в часи правління «освічених» монархів, особливо Иосифа II, сприяв певному прогресу в цих провінціях. Особиста залежність селян від поміщиків була майже повністю скасована, але вони продовжували відробляти панщину за землі та пасовищах. Становище їх на Буковині було дуже тяжким через те, що економічне гноблення доповнювалося національним, бо селяни були українцями, а поміщики — румунами. В буковинських містах переважали румуни, австрійці

Підчасреволюції 1848 р. разомзгалицькимидепутатамидоімперськогопарламентубулиобраніібуковинські, середякихрадикалізмом, енергією, непримиренністюдопоміщиківвиділявсяЛук'янКобилиця. У своїх революційних промовах він виступав за автономію Буковини і передачу землі селянам. А згодом очолив всенародне повстання, яке було жорстоко придушене урядовими військами.

У 1861 р. Буковина була визнана «коронним краєм» Австрії (воєводством) з подвійними адміністративними органами: перший — центральний уряд імперії Габсбургів, від імені якої управляв крайовий президент (у його віданні були старости та начальники повітів), другий орган — автономна управа, що складалася з крайового сейму-парламенту, на чолі якого стояв маршал, найвища особа місцевої самоуправи, та крайового відділу — виконавчого органу. Фактично автономні органи влади знаходилися в руках румунів та австрійців, а українці, для яких начебто вводилася автономія, довгий час не могли домогтися навіть визнання української мови урядовою.

Bсе ж автономія сприяла пожвавленню економічного, суспільно-політичного та культурного розвитку. Від 70-х років посилюється боротьба українців проти румунізації та германізації, створюються українські культурно-.