Суб'єктивні:

- повільний перебіг ринкових перетворень;

- непідготовленість уряду і населення до реформування, важкий і болісний процес адаптації до нових економічних умов;

- невпорядкованість відносин між основними гілками влади;

- недосконалість законодавчого забезпечення реформ;

- брак кваліфікованих фахівців (команди реформаторів);

- політична нестабільність;

- соціальної напруги, велика диференціація доходів, зубожіння значної частини населення;

- традиції державного патерналізму;

- українська ментальність (соціально-психологічні особливості нації): консерватизм, обережність, надмірна терплячість, утриманські настрої, сподівання на чиюсь підтримку.

Риси державного регулювання економіки України:

• незбалансованість народного господарства (цілі не підкріплені ресурсами);

• значний зовнішній та внутрішній борг;

• слабка мотивація стратегічної діяльності, переважання тактичного управління;

• відсутність ефективних стимулів до високопродуктивної праці та інтересу до виробничого нагромадження;

• низька ефективність державного сектору і управління в ньому;

• затратна ідеологія господарювання;

• нераціональна організаційна структура управління;

• традиційні бюрократизм і корумпованість службовців.

Проблеми соціально-економічного розвитку України:

• повільні темпи модернізації структури державного управління відповідно до об’єктивних законів розвитку ринкової економіки;

• деформована, нераціональна структура виробництва;

• ресурсоємне, затратне виробництво;

• високий рівень тінізації економіки;

• велика диференціація в доходах населення.

Завдання щодо трансформації економіки України:

• проведення інституціональних перетворень;

• широке залучення внутрішніх джерел економічного зростання, що не потребують додаткових бюджетних витрат (прискорений розвиток середнього і малого бізнесу, зростання сільськогосподарського виробництва на основі приватизації землі і розвитку іпотеки, переорієнтація грошових потоків із фінансово-банківського сектору в реальний);

• виважена промислова політика, цілеспрямована перебудова виробничої структури з метою досягнення соціальної ефективності і міжнародної конкурентоспроможності економіки, орієнтація на мобілізацію власних інвестиційних ресурсів;

• дерегуляція та зменшення кількості точок дотику бізнесу та держави;

• децентралізація та регіональний розвиток;

• нова економічна політика: зниження витрат, спрощення та скорочення податків, контроль за трансфертним ціноутворенням, впровадження сучасної та конкурентної системи державних закупівель;

• створення сприятливих умов для залучення прямих іноземних інвестицій;

• формування ефективної системи соціального захисту населення.

Інституційні перетворення – формування системи соціально-економічних відносин шляхом створення відповідних правових, економічних та соціальних інститутів, а саме:

• створення ринкового законодавства;

• становлення інституту приватної власності;

• ефективної кредитно-грошової, банківської та фінансової систем;

• розвиток конкурентного середовища;

• структурна перебудова економіки;

• проведення адміністративної реформи;

• розвиток інституту соціального партнерства;

• розроблення макроекономічних прогнозів, планів тощо.