4. Міжнародна фінансова архітектура і світові фінансові потоки
Систему глобального регулювання, яка надбудовується на фундаменті валютної системи, що, у свою чергу, визначає принципи вибору режимів валютного курсу за існуючих резервних активів та засобів фінансування платіжного балансу в контексті реалізації монетарного вибору у відкритій економіці, називають міжнародною фінансовою архітектурою. Становлення нової фінансової архітектури відображає поступове послаблення монетарного фактора у запобіганні та подоланні валютно-фінансових криз, особливо в умовах реалізації більшості центральних банків на цінову стабільність. Акценти в добудові системи глобального регулювання, втіленої у новій архітектурі, зміщуються з монетарних у сторону покращення ринкової ефективності (транспарентність та доступність даних), розширення залучення міжнародних інвесторів у розв’язання кризових ситуацій та підвищення їхньої відповідальності за ризикову поведінку, що доповнюватиметься трансформацією МВФ у напрямку виконання ним ролі міжнародного кредитора останньої інстанції.
Серед основних сучасних тенденцій фінансової глобалізації посилення концентрації банківських капіталів та активів, що є наслідком як посилення інтеграційних процесів, так і своєрідною реакцією на глобальну економічну кон’юнктуру, яка останніми роками характеризується нестабільністю. Запровадження нових електронних технологій, які знижують витрати учасників фінансових ринків, також значно прискорили процеси концентрації у банківському секторі. У результаті на світових фінансових ринках і без того домінуючі позиції посилили транснаціональні банки (ТНБ), які фактично зосередили контроль над регіональними та світовими потоками капіталу. При цьому відбувається зміщення акцентів у стратегіях розвитку ТНБ: на перший план виходить задача оптимізації витрат, оскільки дохідність банківського бізнесу постійно знижується. В умовах нестабільності на світових ринках, загострення конкуренції такі банки через низку причин не можуть об’єктивно впливати на підвищення дохідності своїх операцій, тому за рахунок постійного розширення й укрупнення бізнесу досягається диференціація як банківських продуктів і послуг, так і регіонів їх надання, що в результаті забезпечує зниження витрат і більш-менш прийнятний рівень доходів.
Інша важлива тенденція сучасних глобалізаційних процесів полягає у тому, що дедалі активнішою стає експансія ТНБ на фінансові ринки країн, які розвиваються. Основними передумовами цього стала прискорена лібералізація доступу на національні фінансові ринки, що є обов’язковою умовою членства в багатьох міжнародних організаціях, насамперед, СОТ, і політика стимулювання залучення іноземного фінансового капіталу, пов’язана з реструктуризацією та приватизацією національних банківських систем, яку здійснюють в окремих країнах Латинської Америки, Центральної та Східної Європи, СНД та Прибалтики, а також ресурсне перенасичення фінансових ринків розвинених країн.
Пошук шляхів примноження капіталу та збереження його від інфляції став ще одним вагомим чинником, який сприяв розширенню присутності представників західного фінансового капіталу на ринках країн, що розвиваються. Якщо протягом 1980-х рр. реальні відсоткові ставки у промислово розвинених країнах зросли, а країни «периферії» відставали від них, то на початку 1990-х рр. середні реальні ставки у країнах, що розвиваються, перевищили ставки у промислово розвинених країнах. З середини 1990-х рр. зменшення рівня реальних ставок у промислово розвинених країнах не супроводжувалось зниженням ставок у країнах, що розвиваються, передусім через те, що економічний розвиток країн «периферії» характеризувався проблемами в сферах державних фінансів, структурних реформ та банківськими кризами, де ставки, віддзеркалюючи рівень ризику, залишились високими. Загалом у 1997-2003 рр. у групі розвинених країн відбулося зниження довгострокових відсоткових ставок з 4,1 % до 1,9 %. Експансія банківського капіталу з перенасичених ресурсами ринків розвинених країн дає змогу транснаціональним банкам, з однієї сторони, диверсифікувати ризики, а з іншого – отримувати додаткові доходи на нових ринках.
Аналіз сучасних тенденцій фінансової глобалізації та їхнього впливу на розвиток банківського сектору України дозволяє зробити висновок, що активізація приходу іноземного капіталу в банківський сектор України є об’єктивною закономірністю, зумовленою як поширенням географії економічних інтересів західного фінансового капіталу, так і прагненням наблизитися до стандартів єврозони. Аналіз світових тенденцій глобалізації у фінансовій сфері та особливостей присутності і діяльності іноземного капіталу в Україні, зокрема в банківському секторі, свідчить, що на сучасному етапі поки що не можна вести мову про повноцінну інтеграцію українського ринку банківських послуг у світовий, скоріше відбувається його перетворення у високодохідний сегмент для іноземного капіталу. Для стимулювання інтеграційних процесів у банківському секторі України необхідно підвищити конкурентоспроможність українських банків, передусім, за такими параметрами: капітал, ліквідність, фінансова стійкість, вартість банківських послуг. Без цього інтеграція банківського сектору України в систему світових та регіональних фінансових ринків неможлива.
За останні роки світові фінансові ринки суттєво змінилися. Все більше грошей надходить у міжнародний обіг, і нові можливості відкриваються перед потенційними інвесторами і позичальниками. Значно зросла конкуренція у боротьбі за іноземні фінансові ресурси. Серед фінансових потоків домінують зарубіжні портфельні інвестиції, які значно перевищують обсяги прямих іноземних інвестицій. Відчутно виріс міжнародний вторинний ринок цінних паперів, бурхливо зросла сек’юритизація кредитних відносин, дуже змінився спектр банківських послуг, з’явилося багато нових кредитних інститутів, їх послуги завжди мають міжнародний вимір.
На сучасному етапі розвитку ринку цінних паперів механізм операцій на ньому визначається складною структурою співробітників його учасників: мережею, утвореною багатьма фінансовими установами. Саме тому М. Кастельс називає сучасну економіку «глобальною мережевою економікою», оскільки в основі її інфраструктури лежать глобальні інформаційні мережі, створені завдяки розвиткові інформаційних технологій [14,с. 52].
Утворення глобальних фінансових мереж(унаслідок об’єднання холдингів) сприяло прискоренню руху потоків. На рис. 4.3 показано динаміку зростання потоків іноземного капіталу, внаслідок чого у 2006 року сума іноземних інвестицій у світовому масштабі сягнула 74,5 трлн. доларів США. У 1990 році іноземні інвестори (в загальному масштабі) володіли менш ніж 10 % акцій; у 2006-му – понад 25 %.
Глобалізація ринку цінних паперів супроводжується міжнародною диверсифікацією операцій учасників світового ринку за країнами й регіонами, виникненням широкої мережі філій , представництва і дочірніх організацій за кордоном, що ускладнює визначення їх національної приналежності. Тому реальними елементами архітектури нової економіки і глобального фінансового ринку є вже не окремі країни чи регіони, а транснаціональні мережі, чим пояснюється той факт, що азійська криза створила нові інвестиційні можливості для компаній зі США й Західної Європи [9,с. 60].
СТРСВ 1980-1990: 8,8 %
СТРСВ 1990 – 2006: 14,2 %
Рис. 4.3 Зростання потоків іноземного капіталу[16,р.43](СТРСВ – середньорічний темп росту у складних відсотках)
На фінансових ринках зміна їх структури та поширення мережевого принципу організації проявляються у зростанні значення невеликих (за кількістю співробітників) підрозділів крупних фінансових установ, що потрібна для гнучкої і швидкої адаптації до умов ринку, які можуть швидко змінюватися, а також для того, щоб наблизити постачальників послуг до їх споживачів. А поява для інвесторів нових способів вкладення коштів (так само, як розширення їхніх можливостей управляти інвестиційним процесом та вибір способу реінвестування коштів фінансовими посередниками) сприяла зростанню значення інституційних інвесторів: інвестиційних фондів, страхових компаній і пенсійних фондів.
У сучасному світі склалася парадоксальна ситуація, коли країни, що розвиваються, фактично перетворилася на постачальників капіталу для економічно розвинених країн, зокрема США, які мають значний дефіцит платіжного балансу. Країни з ринками, що формуються, починають певною мірою впливати на структуру міжнародних фінансових потоків, хоча тенденції у розвитку визначають саме економічно розвиненні країни. Суттєве розширення в русі капіталу свідчить про зростання «пружності» країн, що розвиваються, показує, що в зазначених країнах поступово напрацьовується досвід управління ризиками, які виникають на фінансовому ринку.
Протягом останнього десятиріччя фінансові потоки мають нестійку тенденцію: з 1998р. по 2000 р. спостерігалася тенденція до зниження, починаючи з 2003 р. потоки мають стійку тенденцію до зростання і до 2006 р. збільшилися більше, ніж у 2 рази.
На фоні зростання чистих приватних потоків, потоки від офіційних кредиторів мають від’ємне значення. Це пов’язано з тим, що деякі країни, що розвиваються, здійснили значні виплати своїм офіційним кредиторам, таким як: МВФ, Світовий банк, Паризький і Лондонський клуби.
Чисті приватні потоки формуються за рахунок чистих потоків активів і чистих потоків боргу. Слід зазначити, що протягом 1998 – 2006 рр. у структурі потоків активів суттєво переважали саме прямі іноземні інвестиції. За цей період обсяг надходжень прямих іноземних інвестицій збільшився майже вдвічі і склав у 2006 р. 324,7 млрд. дол. США. Чисті надходження портфельних активів значно менші за обсягами і в 2006 р. становили лише 94,1 млрд. дол. США або 22,5 %. У чистих приватних потоках протягом аналізованого періоду переважали чисті потоки активів, які формуються за рахунок чистих надходжень прямих іноземних інвестицій, так і за рахунок чистих надходжень портфельних активів.
Таким чином, протягом останніх років баланс поточного рахунку країн, що розвиваються, змінився із чистого запозичення на чисте кредитування. Надходження капіталу у країну є сильним стимулом для економічного зростання, а його відтік – основна перепона, тому важливого значення набуває рівномірність розподілу інвестицій по різних країнах, а також їхні коливання.