2. Глобалізація міжнародних фінансових ринків
Глобалізація розвитку – це об'єктивна закономірність, уникнути якої неможливо. За своєю сутністю вона відображає посилення взаємозв'язку й взаємозалежності економік, вплив міжнародних економічних відносин на національні господарства. На рубежі тисячоріч глобалізація направлена на зростання економічної залежності країн і народів. Історичний досвід підтвердив тезу про те, що майбутнє людської цивілізації пов'язане з постійним посиленим розвитком міжнародного співробітництва, в тому числі і в фінансовій сфері. Прикладом цього є угода про злиття Лондонської «фондової» біржі (London Stock Exchage) та франкфуртської біржі Deutsche Boerse. До цієї угоди приєдналась також американська Nasdaq. У Європі біржа Nasdaq вже представлена через електронну біржу Easdaq, яка базується у Брюсселі. В основі глобалізації фінансової системи лежить взаємодія таких явищ:
технічний прогрес, який дозволяє здійснювати міжнародні фінансові угоди у режимі реального часу і значно скоротити витрати на транспорт та комунікацію;
зростаюча конкуренція, з однієї сторони, між кредитними і фінансовими інституціями на фінансових ринках, а з іншої – між самими фінансовими ринками внаслідок значного розвитку інформаційних технологій і телекомунікацій;
реструктуризація кредитних і фінансових інституцій шляхом їх злиття і поглинання як наслідок зростаючої конкуренції між ними;
широка інтернаціоналізація бізнесу через посилення транснаціонального характеру діяльності корпорацій;
консолідація регіональних інтеграційних об’єднань (в Європі – Економічний і валютний союз);
послаблення жорстокого контролю щодо здійснення міжнародних угод, пов’язаних з рухом капіталу, фондових бірж як в індустріальних, так інших групах країн;
макроекономічна стабілізація і реформи у ряді країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, що створили сприятливий клімат для іноземних інвесторів; приватизація у країнах, що розвиваються, і трансформуючих, що сприяло виникненню нових комерційних боргових інструментів;
широке використання «принципу важеля» (значне позичання коштів для своїх інвестицій) і розвиток процесів сек’юритизації активів у промислово розвинутих країнах.
Термін «фінансова глобалізація» набув популярності у світі наприкінці ХХ ст. Фінансова глобалізація – це ідеологія і політика об’єднання національних грошових систем. У широкому розумінні фінансово-економічна глобалізація, відмічає український дослідник М.А. Коваленко[5,с. 421-422], – це ступінь транснаціональних потоків товарів, послуг, капіталів, технологій, інформації, людей, інвестицій тощо, а також виникнення глобальних проблем, для вирішення яких потрібне міжнародне співробітництво.
Визначальними рушійними чинниками глобалізації фінансових ринків є:
наявність руху капіталу між країнами;
лібералізація і урегулювання фінансових ринків;
конкуренція за доступ до капіталу і пошук нових можливостей;
недоторканість власних національних фінансових ресурсів;
розвиток міжнародних телекомунікаційних систем;
поява національних фінансових структур і міжнародних фінансових інструментів тощо.
Проходження кожного етапу розвитку світового фінансового ринку супроводжувалося появою характерних для цього етапу тенденцій та чинників. Серед найважливіших тенденцій найбільш впливовими є: конкуренція, інтеграція, конвертація, концентрація, інформатизація (рис. 4.2).
Рис. 4.2 Тенденції глобалізації світового фінансового ринку[5,с. 422].
Зростання конкуренції на міжнародних фінансових ринках обумовлено: появою нових напрямів вкладення капіталу (постсоціалістичні країни); зростанням конкуренції у країнах і регіонах, що забезпечують оптимальне співвідношення між рівнем прибутковості і ступенем ризику.
Інтеграція міжнародних ринків капіталу стала можливою у зв’язку з ліквідацією багатьох бар’єрів для входження на національні ринки капіталу іноземних кредиторів і позичальників, скороченням трансакційних витрат.
Конвертація фінансових ринків відбувається в результаті:послаблення законодавчого розмежування інвестиційного і банківського секторів фінансового ринку;створення фінансових холдингів.
Концентрація міжнародного фінансового ринку характеризується об’єднанням функцій кредиторів і позичальників у ролі глобальних учасників фінансового ринку.
Інформатизація міжнародного фінансового ринку полягає в широкому використанні новітніх інформаційних систем управління операціями. Цей чинник має першочергове значення для поглиблення і подальшого розвитку таких напрямків: концентрація, конвертація та інтеграція.
Сьогодні більшості країн світу зрозуміло, що успішна економіка має поєднувати певний рівень відкритості з державною політикою, яка є базисом для розгортання інвестиційної діяльності і основою макроекономічної стабільності, з ефективним управлінням потоками фінансового капіталу. Пошук перспектив розвитку країни як складового елементу глобальних світових фінансових процесів пов’язується із сучасними внутрішніми стратегіями розвитку національної економіки, які повинні враховувати особливості інтеграційних світових процесів і бути орієнтованими на узгодженні національні, регіональні і глобальні інтереси.
Для розуміння суті процесів, які у наш час проходять на глобалізованих фінансових ринках, необхідно враховувати такі істотні зміни, які вже відбулися або продовжуються у міжнародному економічному середовищі:
національні ринки споживчих товарів, природних ресурсів, робочої сили, засобів виробництва, капіталів, інформації та технологій все більше інтегруються один з одним і включаються в єдиний світовий ринок, де зарубіжні фірми діють на рівних правах із вітчизняними, а передача інформації і розрахунки здійснюють в режимі on-line через Інтернет;
обсяг і умови реалізації товарів і послуг все частіше визначаються не на ринку, як це було раніше, а ще до початку виробництва, на основі довгострокових контрактів із конкретними замовниками. Особливо це стосується дорогої наукомісткої продукції;
у загальній кількості товарів значну роль відіграють не стандартні матеріальні блага, а послуги (інформаційно-маркетингові, інжинірингові, консультаційні, навчальні тощо), науково-технічна продукція (патентні і безпатентні ліцензії, комп’ютерні програми тощо), складні технічні комплекси за індивідуальними замовленнями;
у структурі витрат виробництва збільшується частка трансакційних (на підготовку, укладання, юридичний супровід і страхування контрактів), спряжених (в інші галузі і сфери діяльності) та авансових (на НДДКР, навчання кадрів тощо) витрат;
поруч із масовим виробництвом глобальних товарів і стандартних деталей збільшується дрібносерійне та індивідуальне виробництво на замовлення конкретних споживачів, а також багатоасортиментне виробництво, де номенклатура товарів і послуг зростає значно швидше числа фірм;
різке здешевлення та збільшення різноманітності комп’ютерної техніки дає змогу об’єднати всі робочі місця навіть у малих фірмах в єдину інформаційну мережу, підключену до Інтернету;
створюються віртуальні підприємства – співтовариства територіально розподілених працівників, які спілкуються за допомогою електронних засобів при мінімальному особистому контакті, на основі розвитку інформаційно-комунікативних технологій[5,с. 424].
Унаслідок цих умов процес національного відтворювального виробництва стає все більш ускладненим, багатогранним і водночас нестабільним. Різко зростають трансакційні витрати. У виробничий ланцюжок і господарський оборот вклинюється багато нових посередників, у тому числі з питань зовнішньої торгівлі, валютного обміну, автономності фінансів тощо.