2

в прибережних районах Португалії, країн Середземного, Мармурового, Чорного, Азовського та Каспійського морів, деяких регіонів субСахарної Африки (ПАР, Сомалі та ін.). Недавно описані нові випадки захворювання, які за підозрою спричинені збудником марсельської гарячки, у Словенії, Албанії, Грузії та Зімбабве[9]. У Португалії щорічна захворюваність найвища в світі — становить 10 осіб на 100 тис. населення, є досить висока летальність аж до 32,2%[10]. У Франції та Італії 5:100 тисяч населення. У країнах Середземноморського басейну реєструється високий рівень серопозитивного прошарку серед населення: на Корсиці та Сицилії — до 20%, в провінції Саламанка в Іспанії — до 70%, в Греції — до 60%. В інших країнах ситуація не вивчена. Захворюваність зростає через збільшення подорожей до ендемічних регіонів, поголів'я бродячих собак. В Україні (переважно в Криму) на даний момент марсельська гарячка є найпоширенішим рикетсіозом, що реєструється, — щорічно відбувається від 20 до 40 випадків. Однак істинна захворюваність, як вважають, набагато більша. Частота випадків марсельської гарячки, пов'язаних з різноманітними подорожами, збільшилася в усьому світі через збільшення поїздок до ендемічних районів, в тому числі й через екологічний туризм.

3Етіологія

Збудником марсельської гарячки є Ricketssia conorii, що має властивості, які притаманні й іншим рике-

тсіям з роду Rickettsia, родини Rickettsiaceae, ряду

Rickettsiales (будова, стійкість, токсигенність, колір та культивування). До цього збудника чутливі морські свинки, білі миші, кролики та мавпи. У штучних умовах R. conorii розмножується у жовтковому мішку курячих ембріонів. На відміну від збудника епідемічного висипного тифу R. conorii при розмножуванні в клітині ніколи не заповнює всю .

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Rickettsiaceae.

4Епідеміологія

4.1Джерело та резервуар інфекції

До цієї інфекції схильні собаки, які є основним джерелом інфекції й найбільш чутливі до цього збудника. Вони найчастіше є носіями. Збудник в них виділяється з крові протягом усього гарячкового періоду. Окрім цього, рідше джерелом інфекції можуть бути шакали, зайці, дикі кролі. Захворілі люди не є заразними.

4 ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

Самка собачого кліща Rhipicephalus sanguineus

4.2 Механізм і фактори передачі

Основний механізм — трансмісивний. Переносником інфекції та резервуаром є бурі собачі кліщі

Rhipicephalus sanguineus з роду Ixodida, які можуть жити на різних тваринах: собаках, рогатій худобі, кішках, зайцях, диких кролях, шакалах. Вони присмоктуються і після занесення інфікованого матеріалу, який знаходиться в його тканинах, слизових оболонках та на ураженій шкірі, відбувається зараження. Напившись крові, кліщ на певний час залишає собаку. Цей кліщ здатний завершити свій життєвий цикл в приміщенні і тому може розмножуватися в будинку або в собачому розпліднику. Досить занести декількох кліщів, і незабаром з'явиться ціла колонія. Самка, насмоктавшись крові, відкладає тисячі яєць в щілини собачої будки, тріщини в стінах, після чого гине. Через кілька тижнів вилуплюються личинки. Личинки харчуються і, перелинявши, перетворюються в німф. Німфи знову харчуються, линяють і перетворюються на дорослих кліщів. При сприятливому збігу обставин перетворення яйця на дорослого кліща відбувається за два місяці. Зараження людей відбувається при укусі інфікованого кліща (який людиною практично не відчувається), або втиранні в рану залишків убитого кліща, потраплянні їх на слизові ока, носа, ротової порожнини (контактний механізм). Сам кліщ може бути інфікованим 1,5-2 роки. Кліщам притаманна трансфазова й трансоваріальна передача інфекції в межах свого виду. Переносниками зрідка можуть бу-

ти й інші кліщі — Rhipicephalus simus, Rh. everbsi, Rh. appendiculatus.

4.3Сприйнятливий контингент та імунітет

Хвороба проявляється у спорадичних випадках, або в окремих вогнищах з характерною сезонністю (в Україні з травня по жовтень). Собачий кліщ рідко ку-