Марсельська гарячка (англ. Spotted fever due to Rickettsia conorii — плямиста гарячка, що спричинена R. conorii)[1] — гостра інфекційна хвороба з групи рикетсіозів, яка характеризується доброякісним перебігом, наявністю первинного афекту та макулопапульозного висипу, збільшенням регіонарних лімфатичних вузлів, інтоксикацією, гарячкою.

1Історія

Вперше хвороба описана в Тунісі у 1910 році A. Конором та А. Брюшем під назвою "туніська плямиста гарячка[2]. В 1923 році Д. Ольмер та Ж. Омер спостерігали в Марселі декілька випадків хвороби, що нагадувала туніську, однак вони не наважились їх об'єднати. В 1925 р. вони припустили, що ця «гарячка — літній тиф» передається за допомогою собачих кліщів[3]. В 1927 році Ж. П'єрі виявив характерний для хвороби первинний афект та дав їй назву «марсельська гарячка». В 1929 році Е. Консейль, що спостерігав ще в 1911 році в Тунісі випадки «плямистої гарячки», звернув увагу, що вона дуже нагадує «марсельську гарячку». Стало зрозумілим, що це одна й таж інфекційна хвороба, що під іншими назвами вона до того була описана в Італії, Португалії та ін. Е. Консейль разом з П. Дюраном в 1930 році підтвердили думку Д. Ольмера та Ж. Омера про передачу хвороби через собачих кліщів — вчені ввели під шкіру добровольців емульсію розтертих кліщів, які були зняті з собаки, що належала жінці, хворій на марсельську гарячку, і через 5 і 7 днів волонтери захворіли.[4]

В 1932 році Г. Бланк й Д. Камінопетрос виділили збудника хвороби з інфікованих кліщів[5], а роком пізніше Е. Брумпт виявив та детально описав збудника після зараження лабораторної тварини кров'ю хворого й порекомендував дати збуднику назву Ricketssia conorii на честь вченого Альфреда Конора, який вперше виявив хворобу[6]. В Україні, у Севастополі А. Я. Алимов вперше виявив марсельську гарячку в 1936 році. Серед літа у лікарні перебував хворий з підозрою на епідемічний висипний тиф. Ця хвороба у такий період року не є характерною, адже висипний тиф зустрічається переважно восені та взимку. Алимов заподозрив у цьому випадку саме марсельську гарячку. На мисливській собаці хворого були у великій кількості виявлені кліщі Rhipicephalus sanguineus, в одного з яких було виявленоо збудника хвороби. Сам хворий неодноразово знімав з своєї собаки кліщів,

Собака, на якій паразитують багато кліщів Rhipicephalus sanguineus.

що насмокталися крові. Зробити це, не раздавлюючи кліщів, не завжди вдається, а отже при раздавлюванні пальці забруднюються вмістом кліща. Якщо потім торкатися парльцями кон'юнктиви ока або слизової входу носа, то рикетсії з кліща проникають всередину організма людини — саме так й заразився хворий, про що зробив висновок Алимов[7]. В 1982 році Д. Раул з співавторами вперше сповістили про смертельний випадок марсельської гарячки[8].

2 Актуальність

Хоча є спроби об'єднати марсельську гарячку з схожими на неї рикетсіозами: астраханською, ізраїльською плямистими гарячками та ін., збудників яких деякі мікробіологи вважають підвидами Ricketssia conorii, однак на даний момент повної впевненості в цьому немає, тому більшість вчених вважає вищесказане недоцільним. Натепер є зрозумілим, що марсельська гарячка достатньо поширена переважно