Гарячка де́нге (англ. dangy fever, breakbonefever, seven day fever[1], денге, костоломна гарячка, суглобова гарячка, гарячка жирафів, п'ятиденна гарячка, семиденна гарячка, фінікова хвороба) — гостра інфекційна хвороба, яка схильна до епідемічного поширення та перебігає з гарячкою, інтоксикацією, міалгією, артралгією, екзантемою, лімфаденопатією, лейкопенією, іноді — з геморагічним синдромом (денге-васкулопатія). Її відносять до арбовірусних хвороб, трансмісивних зоонозів.

Нині ВООЗ вважає необхідним виділяти гарячку денге (класичну) і тяжку гарячку денге, відносячи до останньої геморагічну гарячку денге і шоковий синдром.[2] Легкість зараження людей, швидкість поширення, тяжкий перебіг, висока летальність — особливості, які дозволяють віднести гарячку денге до тих інфекційних захворювань, що виявили здатність чинити серйозний вплив на здоров'я населення, можуть швидко поширюватися в міжнародних масштабах та увійшли до переліку подій, які можуть уявляти надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров'я. Гарячку денге відносять до тих хвороб, що їх регулюють сучасні Міжнародні медико-санітарні правила

2005 року[3].

1Історія

1.1Рання історія

Гарячку денге, як окрему хворобу, було помічено багато років тому. У китайській медичній енциклопедії, написаної за часів династії Цзінь є начебто припис про людину, яка, ймовірно, мала гарячку денге. У книзі хворобу названо «водною отрутою», виникнення якої, однак, пов'язали з літаючими комахами.[4] Однак є свідчення, що перший опис гарячки денге був зроблений значно пізніше, в 992 р., теж в китайській медичній енциклопедії, але за часів династії Сун у період Північної Сун.

1.2Гарячка денге у XVII–XIX століттях

Епідемії гарячки, яка нагадує денге, були відзначені у Французькій Вест-Індії у 1635 р. і в Панамі у 1699 р.[5] У 1771 р. Хосе Сабатер, лікар військового госпіталю у Сан-Хуані, Пуерто-Ріко, рекомендовав ліку-

вання гарячки денге, яку він називав «костоломною гарячкою», невеликою кількістю рому.

Вважають, що не менше, ніж три епідемії гарячки денге мали місце наприкінці XVIII ст. Дві з цих епідемій хвороби з симптомами, що дуже нагадували такі у сучасному перебігу гарячки денге, відбулися у 1779 р. — одна в Каїрі, друга у Батавії у голландській ОстІндії (нині Індонезія), про яку повідомив голландський лікар Давід Білон.[6]

Сама назва «гарячка денге» була вперше використана Бенджаміном Рашем, лікарем і «батькомзасновником» США. У 1789 р. Раш використав цю назву у звіті про третю епідемію гарячки денге XVIII ст., яка виникла у Філадельфії у 1780 році. В період самої епідемії Раш користувався іншою назвою «жовчна ремітентна (та, що послаблює) гарячка». Раш вперше докладно описав усі прояви цієї хвороби.[7][8]

У листі, написаному у 1801 р. іспанською королевою Марією Луїзою Бурбон-Пармською під час видужання після гарячки денге, було сказано: «Я відчуваю себе краще, тому що пройшло те, що мені було холодно навіть в одежі, що називають денге, вчора у мене була кровотеча, мені було незручно, тому що я не могла розмовляти, бо боліло горло».[9]

У 1818 р. відбулась серйозна епідемія денге в Перу

— 50 тисяч людей захворіли. Про пандемію гарячки денге заговорили між 1827 —1828 рр., коли хвороба охопила Віргінські острови, Ямайку, Кубу, Венесуелу, США, Мексику та, врешті решт, Бразилію.

1.3 Гарячка денге у ХХ столітті

У 1906 —1907 рр. австралійський натураліст Томас Лейн Бенкрофт визначив комара Aedes Aegypti як носія гарячки денге і зробив висновок, що хворобу спричинює мікроорганізм, відмінний від бактерії й найпростішого.

Під час Другої світової війни флавівірусу — збудника денге виділили і культивували незалежно одне від одного японські лікарі Сусуму Хотта і Рен Кімура в Японії (1943 р.) та видатний американський мікробіолог Альберт Себін у Калькутті (1944 р.) з крові хворих солдат[10]. Потім стало відомо, що існує 4 різні типи вірусу денге.

Гарячка денге почала поширюватися набагато більше під час і після Другої світової війни. Вважають, що це сталося через те, що війна внесла різноманітні змі-

2

ни у навколишнє середовище. Різні типи вірусу денге також поширювалися у нових регіонах. Є думка, що це в пряму пов'язано із формуванням різних генотипів вірусу денге.[11] Найбільше широке поширення гарячки денге наприкінці ХХ ст. пов'язують з появою геморагічних проявів. Вперше епідемія геморагічної гарячки денге відмічена у 1953 р. в столиці Філіппін Манілі. Епідеміологами зроблена була математична модель поширення хвороби, яка підтвердила думку, що перебіг з геморагічним компонентом є основою поширення гарячки денге в світі. Нині кожного року відбуваються епідемії денге, а раз на три роки — епідемії гарячки денге з геморагічними проявами.

1.4Глобальний тягар гарячки денге

За останні роки захворюваність на гарячку денег в світі значно зросла. Натепер більше 2,5 мільярдів людей — більше ніж 40% населення земної кулі — піддається ризику захворіти на гарячку денге. Згідно останніх оцінок ВООЗ щьорічно в світі відбувається 50 —100 млн. випадків інфікування денге, щьорічно 500 тис. осіб з тяжкою денге потребує госпіталізації, причому значну частку від цього числа складають діти. Приблизно 2,5% хворих на гарячку денге помирає.[12]

До 1970 р. епідемії тяжкої денге відзначені були лише у 9 країнах. На сьогодні хвороба вже є ендемічною більше ніж у 100 країнах Африки, Америки, Східного Середземномор'я і острівної Західної частини Тихого океану. Найбільший рівень захворюваності реєструють в Америці, Південно-Східній Азії й острівної Західної частини Тихого океану. У 2008 р. саме там було виявлено більше ніж 1,2 млн випадків денге, а у 2010 р. більше ніж 2,3 млн. (згідно офіційних даних, що представлені до ВООЗ державами—членами). За останній час число зареєстрованих випадків продовжує зростати. З 2000 р. принаймні у 8 районах, у яких раніше не було поширення денге, спалахи були зареєстровані, включаючи Непал, Бутан, Макао, Гонконг, Мадагаскар, Галапагоські острови, острів Пасхи і Гаваї.

По мірі поширення хвороби в нові регіони не тільки росте число випадків хвороби, але й відбуваються вибухові спалахи . Натепер загроза спалахів денге існує і в Європі. У 2010 р. місцеву передачу денге була вперше зареєстровано у Франції та Хорватії, а завезені випадки відбулися ще в трьох інших європейських державах. У період спалаху денге у 2012 р. на островах Мадейра (Португалія), відбулось 1 800 випадків захворювання, а завезені випадки були виявлені ще в п'яти інших країнах Європи.

Денге є найбільш поширеним вірусним захворюванням, яке передають членистоногі. Денге, за оцінками, несе тягар захворювання у розмірі близько 1 600 втрачених років життя на 1 млн. населення з поправ-

1 ІСТОРІЯ

кою на тривалість інвалідності. Це приблизно такий самий тягар захворювання, що його спричинюють туберкульоз, «дитячі» та тропічні хвороби разом.[13] Гарячку денге вважають другою за значущістю тропічною хворобою після малярії.[14] ВООЗ відносить денге до 16 так званих забутих тропічних хвороб (це означає, що денге не сприймають настільки серйозно, як належало б).[15]

Гарячка денге все більше поширюється в усьому світі. У 2010 р. на гарячку денге хворіли в 30 разів частіше, ніж у 1960 р.[16] Кілька чинників, як вважають, призводять до зростання захворюваності на денге. Все більше людей живуть в містах. Населення світу зростає. Все більше людей подорожують між країнами. Також припускають, що глобальне потепління грає роль в збільшенні захворюваності на денге[17].

Денге відбувається найчастіше біля екватору. 2,5 мільярди людей живуть в районах, де нині зустрічається гарячка денге. 70% цих людей проживають в Азії й Тихоокеанському регіоні.[16] У Сполучених Штатах Америки від 2,9% до 8% людей, які повернулися з подорожі до регіонів, де траплялася гарячка денге, були інфіковані вірусом денге під час подорожі. У цій групі мандрівників гарячка денге є другою найбільш поширеною інфекцією, яку діагностують, після малярії, тобто становить одну з серйозних проблем медицини подорожей[18].

12 листопада 2015 року єгипетська медична влада сповістила ВООЗ про епідемію гарячки денге, яка відбулась протягом жовтня 2015 року. Загалом у районі Дейрут було госпіталізовано 253 хворих. Про летальні випадки не повідомлено[19].

1.5 Походження назви хвороби

Наразі невідомо, звідки походить слово «денге». Існує думка, що воно йде з суахільскої фрази Кі— дінга—попо (ki—dinga—popo). Ця фраза переклада-

ється, як «хвороба, що породжена злим духом».[20] Раби з Центральної Африки, що потрапили до Вест

—Індії, врешті решт під впливом панівної тут іспанської мови звели все до одного слова шляхом dinga

— dingee — dengue.

Є припущення, що назва «денге» походить від ісп. denegué — відхилений, вичурний, що начебто характеризує своєрідну ходу хворого, а вже потім це слово було спотворено до сучасного «dengue». Також існує версія, що «dengue» — це було від початку автохтонне жаргонне слово жителів трущоб Гавани, що означало «ходу п'яної людини»[21]

Певний час вважали, що на Сент-Томасі у Вест-Індії про рабів, хворих на гарячку денге, самі ж негри говорили, що вони стоять і ходять, наче англійські модники «денді» (англ. dandy). Через це, хворобу також начебто називали ще й «гарячкою денді», а потім спо-