8. Догматичний (формально-логічний) метод у юридичній теорії та практиці.

Необхідно розрізняти методи наукового пізнання права і методи юридичної діяльності (методи законодавчої діяльності, методи тлумачення права, методи правозастосовчої діяльності). Між методами наукового пізнання і методами юридичної діяльності існує взаємодія, що забезпечує розвиток юридичної теорії і практики. Одним із спеціальних методів юриспруденції вважається догматичний (формально-логічний) метод, що використовується в юридичній теорії і практиці. Юридизація формально-логічного методу пов'язана зі специфікою його застосування для пізнання (вивчення) догми права та вирішення конкретних питань формування (нормотворення), систематизації, тлумачення і застосування права. Визначальне значення догми права та її складових (правових норм і принципів, суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, правовідносин, законів та інших джерел права, різноманітних нормативних та індивідуальних актів) для існування всієї правової сфери забезпечує догматичному методу провідну роль у наборі методологічного інструментарію.

Догматичний метод пов'язаний з використанням правил логіки і мови, оскільки буття права невіддільне від текстів законів, договорів, наказів, вироків, рішень тощо, їх тлумачення і розуміння в зв'язку з конкретними життєвими ситуаціями. Тут, наприклад, проглядається зв'язок теоретичного використання догматичного методу (доктринальне тлумачення) і практичного (офіційне тлумачення). За допомогою догматичного методу здійснюються дослідження, спрямовані на формально-догматичну обробку права (формування наукових визначень; формування понятійного апарату; виділення напрямків юридичної діяльності та розгляд їх логічної природи і т. д.).

Для правової сфери досить значимо розмежування мови і метамови права. В якості мови права виступає та мова, яка отримала своє вираження в чинному законодавстві та практиці його застосування. Метамова виступає як мова юридичної науки, зокрема - мова теорії держави і права, як тієї системи понять, яка становить основу загальнотеоретичної юриспруденції і має глибокий дидактичний сенс у справі професійної підготовки юристів.

Одна з проблем сучасного використання догматичного (формально-логічного) методу в правовій сфері пов'язана з рухливістю (плинністю) догми права. У цьому зв'язку виникає необхідність доповнення догматичного методу використанням герменевтичного методу для пізнання права. Для герменевтичного методу характерне поширення на предмет пізнання інтелекту, почуттів, інтуїції того, хто прагне до розуміння. Таким чином, герменевтичний метод дозволяє подолати плинність догми права і вийти до прийняття більш точного і справедливого рішення.

9. Герменевтичний підхід у юриспруденції. Мистецтво інтерпретації та розуміння у правовій сфері.

Герменевтика (грецьк. пояснюю, тлумачу) — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів. Герменевтичний підхід у правовій сфері ґрунтується на сукупності принципів і методів тлумачення й інтерпретації юридичних текстів, а останні можуть мати форму як нормативно-правових, так інших правових документів, а також наукових монографій і інших письмових праць вчених. Цей підхід як домінуючий властивий аналітичній юриспруденції. Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) — це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту). Тлумачення як термін є багатозначним. Звичайно під тлумаченням розуміється будь-який пізнавальний процес, направлений на пояснення явищ природи чи суспільних явищ. Також під тлумаченням розуміється також теорія та практика інтерпретації мовних виразів, які представлені у вигляді знаків, символів і усного мовлення. Тлумачення права виступає як один з видів пізнання, тобто складного процесу розумової діяльності, в результаті якої відбувається перехід від незнання до знання, відтворюється дійсна, істинна картина об’єктивного світу . Більшість вчених також визначають тлумачення права як необхідний елемент правореалізаційного процесу, складну і багатогранну діяльність різних суб’єктів, направлену, на пізнання і роз’яснення правових норм, правозастосовних актів, договорів.

Поняття тлумачення права охоплює єдність двох процесів: усвідомлення і роз’яснення дійсного змісту норм права, державної волі, яка в них виражена.

• Усвідомлення – це внутрішній розумовий процес, що має виключно суб’єктивний характер і не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора.

• Роз’яснення – це зовнішній вираз висновків, до яких дійшов інтерпретатор в результаті усвідомлення норми права, щодо сенсу і змісту державної волі, яка в ній міститься.

Тлумачення норм права – це діяльність суб’єктів щодо усвідомлення і роз’яснення дійсного змісту правових норм з метою забезпечення обґрунтованої і повної реалізації їх приписів.

Термін «герменевтика» також позначає мистецтво тлумачення, роз'яснення, аналізу тексту. Можна розглядати тлумачення права як посередника між загальною та абстрактною нормою і різноманіттям конкретних життєвих ситуацій, до яких повинні застосовуватися ці норми.

Спосіб тлумачення — це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів. У юридичній науці і практиці використовуються різні способи тлумачення норм права.

• Граматичний спосіб тлумачення норм права

• Систематичний спосіб тлумачення правих приписів

• Логічний спосіб тлумачення правових приписів

• Історичний спосіб тлумачення правових приписів

Методологію герменевтического аналізу правових текстів розробив у 50-ті роки XX ст. італійський філософ і юрист Еміліо Бетті.

Бетті міркував наступним чином. Існує світ об'єктивного духу, фактів та людських подій, вчинків, жестів, думок, проектів і слідів ідей, ідеалів та реалізацій. Весь цей світ підлягає інтерпретації. Інтерпретація постає як процес, мета і адекватний результат якого - розуміння. Інтерпретатор повинен ретроспективно відтворити реальний процес створення тексту шляхом реконструкції послання і об'єктивації намірів автора тексту.

У інтерпретаційному процесі Э.Бетти виділяв чотири канону (правила):

1) канон іманентності герменевтичного масштабу, інакше кажучи - реконструкція тексту повинна відповідати точці зору автора. Інтерпретатор нічого не повинен привносити ззовні; йому належить шукати сенс тексту, поважаючи несхожість і герменевтичну автономію об'єкта;

2) канон тотальності герменевтичного розгляду. Зміст його полягає в тому, що єдність цілого пояснюється через окремі частини, а зміст окремих частин пояснюється через єдність цілого («герменевтичне коло»);

3) канон актуальності розуміння. Інтерпретатор не може зняти свою суб'єктивність до кінця. Щоб реконструювати чужі думки, твори минулого, щоб повернути в справжню життєву дійсність чужі переживання, потрібно співвідносити їх з власним духовним горизонтом»;

4) канон смислової адекватності розуміння являє собою вимогу до інтерпретатору тексту. Зрозуміти один одного автор і інтерпретатор можуть, якщо вони конгениальны і знаходяться на одному рівні. Це також уміння інтерпретатора прийняти мети об'єкта інтерпретації в самому безпосередньому сенсі слова.

Процес розуміння включає в себе етапи впізнавання, відтворення та застосування.

Герменевтичний метод в юриспруденції покликаний спростити діалог правових культур, оскільки правові поняття і категорії (такі, наприклад, як свобода, демократія, відповідальність) мають різне значення в різних правових системах. Найбільш плідно застосування герменевтического методу в історико-правових дослідженнях (недарма Е. Бетти був істориком права). Але при цьому не слід чекати від герменевтики вирішення проблем, які вона перед собою не ставить і не в змозі вирішити - а саме: герменевтика покликана доповнити, а не замінити собою існуючу методологію юридичної науки.